Література, подібно до ріки, тече крізь століття, змінюючи русло, але зберігаючи в собі джерельні води стародавніх історій. Дослідники, від Джозефа Кемпбелла до Крістофера Букера, довели, що у світі існує обмежена кількість базових сюжетів, які ми розповідаємо знову й знову, змінюючи хіба що їхні наповнення та декорації. Букер окреслив їх як сім “вічних сюжетів” — архетипів, що проходять крізь міфи, фольклор і сучасну прозу. Із розумінням того, що план шляху наперед готовий, окремі автори намагаються на цьому підловити довірливого читача, обманути, перекрутивши відомий сюжет, змінити його, деконструювати. Тому сьогодні і поговоримо про сім вічних сюжетів та те, як письменники та письменниці переінакшували уставлені тропи.
Перемога над чудовиськом
Тут все просто: герой або героїня долає зовнішнє зло — чудовисько, тирана, стихію. Мета — врятувати себе або спільноту.
Відомі приклади: Беовульф, Котигорошка, окремі міфи про Геракла.
Щодо деконструкції, то так, наприклад, Мері Шеллі у “Франкенштейні” робить “монстра” жертвою, а творця — винним. Ніл Ґейман в “Американських богах” показує “чудовиськ” як тих, кого людство забуло й витіснило. Ще один спосіб деконструювати жанр - просто змістити роль оповідача на саме чудовисько. Саме так і розгортається оповідання Луїса Борхеса “Дім для Астеріона”, де оповідачем випустає міфічний Мінотавр, котрого у кінці вбиває Тесей.
Від Івана до пана
Це історія про підйом: бідна сирота стає королевою, простий хлопець — героєм. Попелюшка, Алладін, Гидке Качення, Івасик-Телесик, мільйони байок і казок будуються на цій схемі. Вона втілює віру в те, що чеснота винагороджується, а долю можна змінити.
Та письменники все частіше показують тінь цього тропу. У Великих сподіваннях“ Чарльза Діккенса успадковані статки приносять герою розчарування, бо не можуть купити щирих стосунків. Інший, більш відомий твір Діккенса є “Різдвяна пісня у прозі”, котра збагачує Скуджа не матеріально, а духовно. “Принц та жебрак” міксує із цим тропом, давши одному багатство, а в іншого - забравши. Таким чином сюжет із тріумфальної історії перетворюється на розповідь про ціну успіху.
Подорож та повернення
З назви і так все зрозуміло. Отже, герой вирушає у незнайомий світ, стикається з його небезпеками та дивами, а потім повертається додому зміненим. “Одіссея”, “Чарівник країни Оз” , суть одна: подорож формує досвід, який робить героя сильнішим(із прикладів хотів би ще навести сюжет другого “Сталкера”). Але сучасні автори часто ламають цей тріумфальний фінал. У “Повелителі мух” Ґолдінґа повернення на “цивілізований” берег не змиває дикості, у “Дорозі” Маккарті повернення немає зовсім. Ще можна сказати пару слів про “Розфарбованого птаха” Єжи Косинського, де подорож - це просто переміщення від однієї психологічної чи фізичної травми до іншої, яка змінює головного героя явно не на краще. Так деконструкції показують: іноді мандрівка змінює не лише тебе, а й саме поняття “дому”, тож справжнє повернення стає неможливим.
Квест
Група чи хтось один вирушає за великою метою — артефактом, знанням чи ідеалом. Це Толкін з його “Гоббітом” та “Володарем Пернсів”, це міфи про агронавтів та тому подібне, що часто є частиною мономіфу, про який докладніше писав вже Джозеф Кемпбелл. Деконструкції, є, наприклад у “Темній вежі” Стівена Кінга, котрі показують, що мета може бути ілюзією та безкінечним циклом, прокляттям.
Комедія
Комедія - вона і в Африці комедія. Відбуваються зазвичай абсурдні на надмірно гіперболізовані ситуації, які мають на меті розсмішити читача. “Оси” Арістофана, “Сон Літньої ночі” Шекспіра, “Щоденник Бріджит Джонс” Гелен Філдінг. Цей сюжет, як і наступний(трагедія) немєа чітких стовпів як буде розвиватись сюжет, тому як такої деконструкції у ньому немає, хіба що винятки становлять ті твори, які за допомогою сміху намагаються пояснити якісь страшні чи складні для моралі речі.
Трагедія
Історія падіння від макбетівських амбіцій, українських драм про пропащу силу чи вибори гетьманів, які гублять державу. У класичному варіанті є чіткий моральний урок, чи просто “щоб поплакати”. “Макбет”, “Трагедія про Коріолана”, “Хіба ревуть воли як ясла повні”, “Повія”, “Чорна Рада”(так, вважається, що твір є історичним, але кінцівка то драматична і трагічна”). Переосмисленням трагедії свого часу займався Альберт Камю, котрий у ряді своїх творів намагався сказати, що лихо - це не покарання згори, а неминучість людської долі(але як самої деконструкції тут банально нема).
Відродження
У “Відроджені”герой(не обов’язково головний) проходить через темряву — моральну, духовну чи фізичну і повертається до життя вже у зміненій формі. Класичні приклади — казка про Красуню та Чудовисько де любов знімає прокляття, Спляча красуння, яка прокидається після довгого сну і так далі.
Але деконструкції ламають цей оптимізм. У “Біційвському клубі” Чака Паланіка “відродження” головного героя означає знищення старої особистості ціною хаосу й насильства (а чи це прогрес, чи ні, лишається відкритим). Іноді “відродження” не про повернення до умовного стаус к-во, а метаморфоза, перехід у нову форму.
Підсумок
Кожне покоління авторів переписує сім вічних сюжетів наново: перемога може зруйнувати героя, подорож — стерти поняття “дому”, а відродження — породити чудовисько. Саме в цій безкінечній грі між формою і змістом, між традицією і зламом, живе література, яка відбиває не тільки добу, у яку була створена, а й людей тієї епохи.
Тому віримо всією командою, що вам, наші розумні читачі та читачки, вдасться вигадати щось нове та неповторне, а головне - класне та цікаве!
