Роман "Польові дослідження з українського сексу" на порозі свого тридцятиліття, а в колах читачів раз за разом виникає спантеличення. Чи текст про секс і стосунки, чи він про сленг та англіцизми, чи він про кризу української ідентичності та спробу побудувати нову? Демон спустився з небес, щоб стати автором і подарувати нам три рівні деконструкції між рядків, а команда "Так ніхто не писав" спробувала їх пропустити крізь себе.
"На диво, легко і приємно пішло читання "забужківських речень", потрібно читати їх так, ніби слухаєш розповідь подруги за чашкою чаю о третій ранку на кухні — безперервно, уявою встигаючи за розвитком історії. Втішний ритм нарації." — каже наша художниця Валері. Сама Оксана Забужко позиціює свої тексти як такі, що створені для читачів "на довгі дистанції", тобто якщо ви вже маєте знайомство з інтелектуальною прозою (Домонтовича, наприклад), то ви легко проб'єтесь крізь рядки, лиш треба спіймати цей настрій.
"Польові дослідження з українського сексу" прекрасні тим, що "сповнені емоціями усіх фасонів та усіх кольорів", як каже Валері. Ви не знайдете там вигаданого, навіть крізь жіночу призму сприйняття, кожен українець зможе доєднатися до того досвіду, який транслює головна героїня. Власне, романтичні стосунки й постають матрицею для розкриття тої ментальної руйнації, яку завдав нам Радянський Союз. Чи можливо взагалі побудувати здорове кохання, коли вся твоя нація хвора?
Наша команда вважає, що цей роман стане особливим досвідом від якого не варто відмовлятися через уявну складність. Розуміння, що ти не наодинці зі своїми думками неоціненне, а "Польові дослідження..." дарують це відчуття спільності. До того — це зліпок суспільного настрою 90-х років, зараз ми маємо змогу побачити наскільки ми розвинулись (чи ні). Тяглість наративу, так би мовити 😅
А ви читали Забужко?
