Рецезнія на чергову частину культового слешеру
На початку 2023 року в прокат вийшла вже шоста шастина культової серії фільмів “Крик” — метаслешеру, що із свого зародження у 1996 році деконструював жанр та вносив в нього корективи. Режисер перших чотирьох частин Вес Крейвен, визнаний майстер жанру, глузував над канонами жанру та якоюсь мірою їх деконстрував.
Після смерті Крейвена у 2015 році здавалося б, що на “Криках” можна ставити хрест, проте на початку 2022 року вийшов новий “Крик” (який чомусь соромився цифри 5 у назві), який зняв дует молодих режисерів Метт Беттінеллі-Олпін та Тайлер Джіллетту, і як не дивно, але вони показали себе справжніми учнями Крейвена та досить непогано реконструювали формулу попередніх “Криків” та подарували кіноманам термін “ріквел”. Вони ж і виступили режисерами шостої частини, проте цього разу щось пішло не так, а формула не спрацювала як треба.
Фільм починається досить класично — з телефонної розмови. На екрані молода і вродлива кінознавиця Лора Крейн у виконанні Самари Вівінг (вона чудово зіграла головну роль в дебютному фільмі Джіллетту/Беттінеллі “Гра в хованки”) розмовляє по телефону з хлопцем, що запізнюється на побачення з нею. Знаючи зав’язки “Криків” легко зрозуміти, що справи у героїні Вівінг кепські. Однак, під час цілком очікуваного вбивства кінознавиці, вбивця несподівано викриває власне обличчя. Це, звісно, обманка, а самовдоволений імітатор зовсім скоро й сам стане жертвою.
Всесвіт “Крику” досить абсурдний в своїй жорстокості, але в його парадоксальну логіку такий поворт вписується прекрасно. До того ж ця вступна сцена дарує одну чудову ідею — тепер навіть численні імітатори Гостфейса не знаходяться в безпеці. Але на жаль сценарій цей момент більше аж ніяк не розкриває, а вступна сцена так і залишиться найбільш цікавим моментом стрічки. А от коли ми повернемось до сестер Карпентер із п’ятої частини все стане трохи пріснішим.
“Крики” часто прийнято постмодерністськими слешерами, і це абсолютна правда, але багато в чому фільми Крейвена та їх продовження це й детективи. В цих фільмах до смішного проста формула, яка тримається не тільки на тому, хто зможе вижити. Більш інтригуючим радше є питання: хто ховається за маскою Гостфейса і чому цей хтось починає вбивати?
До п'ятої частини включно, відповідь на це питання завжди була цілком задовільна. В якомусь фільмі вона трохи краще, в якомусь трохи гірше, але цілком вписувалась в наратив. Однак саме особистість вбивці та його мотивація стає Ахіллесовою п'ятою нового “Крику” — цього разу після викриття чергового божевільного з ножом нічого особливого не відчуваєш.
Режисери, все ж, привностять деякі зміни до звичної формули. Ми звикли, що вбивць завжди двоє, прямо як ситхів, але це не той випадок, коли кількість переростає в якість. Однак скільки б їх не було двоє, троє чи хоч всі десять, це не особливо впливає на враження від їх викриття, бо головним елементом успіху в кульмінації “Криків” завжди була мотивація. І в цьому фільмі вона формально вагома, але зовсім не оригінальна та млява.
Зміна сетингу з провінційного Вудсборо до мегаполісного Нью-Йорку є освіжаючою, проте не оригінальною. Із “Криками” глядач вже бував поза Вудсборо в студентському кампусі та Голлівуді в другій та третій частинах, але Велике Яблуко — і справді новий сетинг, що пропонує зовсім іншу хореографію нападів. Одна сцена в метро, де у вагоні їдуть одразу ж декільки Гостфейсів непогано так наганяє саспенсу. Але все руйнує фінальне викриття особистостей вбивць, та крім цього ще й відкриває декілька дивних сюжетних дир.
Основна проблема “Крику 6” в тому, що він був написаний і знятий в максимально короткі строки. Попередня, п'ята частина вийшла на початку 2022 року, і от вже через рік виходить нова. Є в цих фільмах такий вже традиційний момент, де один з персонажів розповідає про суть “фільму” в якому вони знаходяться. Наприклад, п'ятий фільм класно розкрив поняття риквелу (римейк + сіквел = риквел), і прописав нові правила.
Так само і шоста частина розкриває шокуючу правду — “Крик” став франшизою, і тепер існує по правилам сучасних франшиз: ніхто не в безпеці, старожилів серії вбивають наче Люка Скайвокера, масштабується все від простору до кількості різанини.
І ось тут фільм дуету Джіллетту/Беттінеллі знаходить себе у цікавому місці. З однієї сторони це й правда найслабша частина, з найменш цікавими лиходіями та найслабшими ставками. З іншої, враховуючи сатиричну природу серії, чи можливо, що "Крик 6" був задуманий гіршим?
Тобто режисери разом із сценаристами і не намагались зробити фільм кращим, а зробили своєрідний “укол” в сторону сучасного Голлівуду, одержимого сиквелами, перезапусками, римейками, тощо. Якщо це правда, то метасюжет “Крику” насправді в тому, щоб критикувати нескінченний “Марвел”, “Зоряні війни” та “Форсажі”, показуючи на власному прикладі, що франшизи — це хєрово.
Проте мені все ж подобалось, коли ці фільми сприймали себе та своїх персонажів більше серйозно.
P.S. А от за прикол про Letterboxd — лайк!
Підписуйтесь, до речі, на мою особис… мій аккаунт.
