Ні для кого не секрет, що геї завжди вважалися більшим гріховними, аніж лесбійки. Ба навіть в самій Біблії конкретно пишеться, що чоловікам лягати з чоловіками заборонено, але про жінок ніякої згадки. То що, Бог дозволяє гомосексуальність між людьми жіночої статі, чи причина є глибшою? Можливо, навіть автори Біблії були сексистами та вважали, що за замовчуванням ті й так зрозуміють, що якщо НАВІТЬ чоловікам не можна, то їм тим паче. Або вони вважали жінку менш значущою істотою, і байдуже чим вона там займається, головне, що чоловіки моляться Богу і не грішать. Або ще гірше, самим авторам подобалося спостерігати за жіночим коханням, тому згадувати це дійство як гріх дуже не хотілося.
Гадаю, найбільшою проблемою є сексуалізація жіночого тіла, будь-яких сексуальних дій від жінки чи інших. Подвійне захоплення виникає, якщо її дві.
Згадуючи минулі часи, чоловіків саджали за гомосексуалізм – негативний термін, який визначав гомосексуальні зв'язки між особами однієї статі, позначав їх як хворобу. Жінкам, на той час, махали пальчиком «но-но» і казали, що перебісяться. Навіть зараз поцілунки між подругами вважають чимось нормальним і привабливим. У той час, як чоловіки друзі, дай Боже, обіймуться раз у житті.
Коли ЛГБТІК-спільнота почала боротися за свої права, акцент робився на чоловіках і трансгендерних персонах. Більш помітних. Більш радикальних. Нині багато спільнот зберігають цю тенденцію. Жінкам-лесбійкам доводиться утворювати свої фемквірспільноти задля того, щоб їх також бачили. І ми зараз не про те, що існують паралельно і суто чоловічі квірспільноти, ми говоримо про загальні, які чомусь ігнорують лесбійок і бісексуальних. Це якась внутрішня гомофобія.
Сапфічний – термін, який описує романтичні та сексуальні стосунки між жінками. Він є інклюзивнішим, аніж «лесбійський», бо об'єднує жінок, які люблять інших жінок попри орієнтацію: гомосексуальну, бі-, а-, пан-, полісексуальну тощо.
Тепер про мейнстрім. Які нині найпопулярніші квірфільми ви знаєте? Навіть не будучи представником/цею ЛГБІТК-спільноти, ви скоріш за все чули про щось з цього: «Горбата гора», «Назви мене своїм іменем», «Мій власний Айдахо», «Літо'85», «З любов’ю, Саймон», «Самотній чоловік», «Моріс», «Повне затемнення», «Харві Мілк», «120 ударів на хвилину» тощо. Так, це ті самі фільми про геїв, які стали культовими, в яких грали Леонардо ДіКапріо, Тімоті Шаламе, Кіану Рівз, Девід Т'юліс тощо. А як щодо серіалів: «З любов'ю, Віктор», «Молоді монархи», «Коли завмирає серце»? Або фільми чи серіали, де лінія кохання між чоловіками була не головною, або де другорядними персонажами були геї: «Гра в імітацію» (Алан Тюрінг), «Доріан Грей» (Безіл Холвард), «Круелла» (Арті), кіновсесвіт «Марвел» (Локі, Дедпул, Айсмен тощо), «Безсоромні» (Йен Ґаллагер і Міккі Мілкович). Закладаюся, ви забули, що Деббі Ґаллагер також квір.
На жаль, жіночі сапфічні фільми та серіали не такі популярні. Вже щастя, якщо ви знаєте «Керол», «Життя Адель», «Служниця», «Портрет дівчини у вогні», «Дівчина з Данії» (фокус на трансгендерності, але присутня лесбійська лінія), «Непокора», «Розкажи це бджолам», «Еліза і Марселла», «Любов, брехня та кровопролиття». Або ще такі фільми, де була квірна персонажка: «Ейфорія» (Ру), «Могутні рейнджери» (Тріні) і кіновсесвіт «Марвел» (Америка Чавес, а також її дві мами, Валькірія, Юкіо та Еллі Фімістер).
А як щодо книг? Усім відомі «Андрій Лаговський» Агатангела Кримського, «Коли завмирає серце» Еліс Осман, «Майже хороші хлопці» Дар’ї Чайки, «Лисяча Нора» Нори Сакавіч, «Закоханий» Наді Білої, «Червоний, білий та королівський сині» Кейсі Макквінстон, «За відсутності чоловіків», «Припини свої вигадки» та «Ви говорите про мого сина» Філіппа Бессона, «Однією ногою під Києвом» Сергія Скришевського, «Арістотель і Данте розкривають таємниці Всесвіту» і «Арістотель і Данте пірнають у води Світу» Бенджаміна Аліре Саенса тощо. І менш відомі «Дівчата люблять дівчат» Гейлі Кійоко, «Легенди і лате» і «Книжки та Кістяний пил» Тревіс Болдрі, «Відьма і вампірка» Франчески Флорес, «Сім чоловіків Евелін Г’юґо» Тейлора Дженкінс Ріда тощо.
Річ у тому, що людей приваблює різкість, радикальність, популізм. І набагато простіше досягти успіху з радикальними історіями про геїв, трансгендерів, аніж про лайтових лесбійок. Історії про чоловіків, які виборюють своє кохання, виходять на марші, яких б’ють принижують, котрі переховуються від закону, сидять за «вчинення злочину» як свіжий ковток повітря. Натомість ніжна історія кохання, переховування та зневага до жінок, як розкривають їх, ніби повітря, яким вже дихали. Щось нудне. Чи можна зробити сапфічні історії більш радикальними? Так, можна. Проблема в тому, що вони вже сприймаються як щось не дуже значне, і майже одразу програють на користь чоловічій лінії.
Сапфічні фільми навіть серед ЛГБТІК-спільноти не є мейнстрімними, адже образ їх часто сексуалізований. Часто історії про жінок зняті чи написані для чоловіків, щоб набирало популярність. Головні персонажки носять занадто обтягуючий одяг, коли він недоречний, поводяться сексуально, коли це не має значення, або виглядають занадто фемінно. Вся ця деталізація «жіночих штучок» призводить до того, що ми маємо погано прописаних персонажок, адже на ще щось екранного часу не вистачає. Кому цікаво спостерігати за розвитком героя, якщо він постійно фарбується, хвилюється за своє волосся, не знає, що вдягти тощо. Проблема подвоюється, якщо це ще й сапфічна історія. Адже тепер жінок дві.
Суспільство досі не звикло сприймати жіноче кохання серйозно. Воно або фетишизується, або знецінюється. Або це «гарна картинка» для чужого погляду, або «не така вже й важлива тема». Жінкам дозволяють бути ніжними одна до одної, поки це не виходить за межі чоловічої фантазії. Але щойно сапфічна історія стає справді глибокою, політичною, болючою, незручною – вона перестає бути «привабливою» для масової аудиторії.
Сапфічне не стає мейнстрімом не тому, що воно слабше чи менш цікаве. А тому, що жіночі історії загалом рідше отримують право бути центром культури. Чоловічий біль легше романтизувати. Чоловічу боротьбу частіше визнають героїчною. А жінки навіть у квірпросторі нерідко залишаються «додатком» – красивим, тихим і зручним.
Іронічно, що сапфічні історії одночасно вважають «занадто сексуальними» і «недостатньо важливими». Вони так часто залишаються десь збоку: не достатньо радикальні для суспільства, не достатньо трагічні для культового статусу, не достатньо «універсальні» для великого екрана.
