В ринковій економіці, зазвичай, уряд регулює поведінку підприємств та окремих осіб. Щоб зрозуміти, які саме чинники впливають на кількість і масштаби цього регулювання та що спричиняє появу індивідуальних регулятивних норм, з одного боку, потрібно розібратися із теоріями або моделями поведінки державних інституцій, бізнесу та окремих осіб, з іншого – вміти робити висновки з емпіричних досліджень і спостережень, навчитися розрізняти нормативний і позитивний аналіз.
Нормативний аналіз розглядає те, що повинно бути і відповідає на запитання – за яких обставин уряд повинен втручатися у справи приватних підприємств чи окремих осіб? Позитивний аналіз – досліджує як є насправді, намагається пояснити, в яких випадках уряд вдається до регулювання і чому застосовує саме таке регулювання.
Тож давайте спробуємо розібратися з існуючими теоріями регулювання в контексті нормативного і позитивного аналізу.
У цьому дописі ми спробуємо розібратися з двома теоріями – теорією суспільного інтересу і теорією впливу. Згідно першої теорії, ринок є найефективнішим інструментом в розподілі і найкращому використанні дефіцитних ресурсів. А відтак, втручання уряду може бути доцільним лише у випадках, коли не виконуються конкурентні умови і ринки не можуть ефективно розподіляти ресурси. Теорія стверджує, що політики, які прагнуть служити суспільному інтересу, мають застосовувати регулювання лише для усунення вад ринку.
Детальніше про те, що є вадами (чи провалами) ринку можна почитати у попередніх дописах: 1) про суспільні блага; 2) про монополії; 3) про зовнішні ефекти; 4) про асиметричність інформації.
За умови, коли існує хоча б один із зазначених «провалів» ринку, нормативний аналіз може стверджувати, що політики, які дбають про суспільні інтереси, повинні втрутитися, щоб виправити вади ринку зобов’язуючи винуватців платити за зовнішні ефекти, контролюючи монополії, забезпечуючи доступ до повної інформації тощо. Позитивний аналіз припускає, що ми маємо очікувати запровадження регулювань для вирішення сприйнятих або реальних ринкових провалів і, таким чином, служити суспільному інтересу.
Для ілюстрації цієї теорії давайте розглянемо уявну ситуацію з ринковою неспроможністю, що пов'язана із зовнішніми ефектами (екстерналіями).
Чесно кажучи, проблематика цієї гіпотетичної ситуації є настільки реальною для багатьох країн світу, що і уявляти особливо нічого не прийдеться, бо це наше реальне життя. У більшості країн світу діяльність наявних заводів та фабрик зумовлює високий рівень забруднення повітря, що за своєю суттю є зовнішнім ефектом (екстерналією) - одним із існуючих провалів ринку.
Тут слід, мабуть, нагадати, що зовнішні ефекти виникають, коли діяльність однієї сторони створює позитивні або негативні впливи на інші сторони, які не враховуються в ринкових угодах.
Тож у нашому випадку промислове забруднення повітря створює негативні зовнішні ефекти, що впливають на здоров'я та добробут місцевих громад, але ці витрати не відображаються в ринкових цінах продуктів, вироблених цими підприємствами. У свою чергу, теорія суспільного інтересу передбачає, що уряд повинен втручатися і регулювати діяльність підприємств з метою корекції провалів ринку та забезпечення ефективного розподілу ресурсів в інтересах суспільства. Політики та регулятори мають діяти таким чином, щоб максимізувати суспільне благополуччя, виправляючи негативні зовнішні ефекти.
Отже, ми маємо гіпотетичну ситуацію, ключовою проблемою якої є високий рівень промислового забруднення повітря, що призводить до серйозних проблем зі здоров'ям у місцевих громадах, таких як респіраторні захворювання, алергії та інші хронічні хвороби. Відповідно, метою регулювання має бути зменшення рівня забруднення повітря для покращення здоров'я населення та навколишнього середовища.
Задля досягнення мети уряд повинен: 1) запровадити обмеження на викиди шкідливих речовин у повітря для промислових підприємств; 2) створити економічні стимули для підприємств, які впроваджують екологічно чисті технології, наприклад, податкові пільги або субсидії; 3) встановити штрафи для підприємств, які перевищують допустимі норми викидів; 4) проводити моніторинг якості повітря та здійснювати контроль за дотриманням нових норм.
Такі дії уряду будуть впливати на інтереси: 1) промислових підприємств: бо вини змушені інвестувати в нові технології для зменшення викидів, що може збільшити їхні витрати в короткостроковій перспективі, але сприятиме довгостроковій стійкості; 2) місцеві громади (громадськість): бо вони отримують покращення якості повітря, що веде до зниження захворюваності та покращення загального рівня життя; 3) екологічні організації, які підтримують ініціативи уряду та допомагають у поширенні інформації про важливість екологічно чистого виробництва.
Можливим результатом таких дій уряду може бути: 1) зниження рівня забруднення повітря, що веде до покращення здоров'я населення та зменшення витрат на охорону здоров'я; 2) підприємства адаптуються до нових умов, впроваджуючи інноваційні технології, що можуть також покращити їхню ефективність та конкурентоспроможність у довгостроковій перспективі; 3) місцеві громади (громадськість) підтримує дії уряду, оскільки бачить реальні покращення в якості навколишнього середовища та свого життя.
Цей приклад ілюструє, як уряд може діяти відповідно до теорії суспільного інтересу, втручаючись у ринок для виправлення негативних зовнішніх ефектів та максимізації суспільного благополуччя.
Однак, з цією теорією суспільного інтересу в контексті регулювання є кілька проблем.
По-перше, як позитивна теорія, яка ґрунтується на гіпотезі, що регулювання відбуватиметься тоді, коли це потрібно, тому що чисті соціальні вигоди будуть більшими з регулюванням, ніж без нього, але вона не пояснює механізм, за допомогою якого таке рішення буде досягнуто. Іншими словами, вона не розповідає нам, як і чому люди в своїх ролях як урядовці, бізнесмени, споживачі тощо, забезпечать бажаний результат.
По-друге, теорія суспільного інтересу не може передбачити, в яких ситуаціях будуть застосовувати регулювання. Багато регулятивних норм не вирішують проблему таких «провалів» ринку, як, наприклад, зовнішні ефекти. Економічне регулювання не завжди виникає там, де є реальні «провали» ринку, і часто здається, що регулювання навпаки існує, щоб допомагати, наприклад, підприємствам замість того, щоб діяти в інтересах споживачів.
Це не означає, що регулювання ніколи не намагається задовольнити суспільні інтереси – радше йдеться про те, що теорія суспільного добробуту не може пояснити, чому виникають різні форми регулювання.
Спостерігаючи, що закони та регулювання не обов'язково відповідають провалам ринку, і що багато регулювань, здається, служать приватним інтересам, політичні діячі, науковці та економісти запропонували альтернативну гіпотезу. Вони припустили, що політики та регулятори врешті-решт «захоплюються» особливими інтересами, зазвичай виробниками, яких вони мають регулювати. В результаті закони та регулювання служать не суспільному інтересу, а цим особливим інтересам.
Повернемось до нашого прикладу і поглянемо на ситуацію з точки зору “теорії впливу” або теорії захоплення.
Теорія впливу стверджує, що регулятори та політики можуть бути захоплені особливими інтересами, зокрема, виробниками, яких вони повинні регулювати. Як результат, закони та регуляції приймаються не в суспільних інтересах, а для вигоди цих особливих інтересів.
Залишаючи незмінною проблему гіпотетичної ситуації відповідно до теорії впливу можемо спостерігати приблизно такий розвиток подій. Промислові підприємства, усвідомлюючи, що суворе регулювання може суттєво збільшити їхні витрати на впровадження нових технологій для зменшення викидів, починають діяти на випередження і активно інвестують у виборчі кампанії, пропонують посадові місця після закінчення політичної кар'єри тощо. Політики та регулятори, під впливом лобістів, приймають менш суворі екологічні регуляції або створюють лазівки у законах. Регуляції виглядають суворими на папері, але мають численні винятки та відтермінування, що дозволяє підприємствам уникнути значних витрат на модернізацію. Екологічні організації намагаються боротися з промисловим лобі, але мають обмежені ресурси і вплив, а місцеві громади продовжують страждати від високого рівня забруднення повітря.
Конкретні дії уряду у такому випадку будуть виглядати так:
1) промислове лобі успішно проштовхує проєкт закону, який передбачає встановлення нових технологій для зменшення викидів, але дозволяє підприємствам відкласти їх впровадження на 10 років;
2) закон містить численні винятки для «стратегічно важливих» підприємств, що дозволяє більшості заводів уникнути суворих регуляцій;
3) під час обговорення проєкту закону політики активно використовують риторику про «необхідність збереження робочих місць» та «економічну безпеку», щоб зменшити опір громадськості.
І що ми маємо у результаті? Промислові підприємства уникають значних витрат на впровадження нових технологій, продовжуючи працювати за старими стандартами. Місцеві громади мають проблеми зі здоров'ям, які продовжують загострюватися, незважаючи на наявність регуляцій. Політики та регулятори отримують підтримку промислових підприємств у вигляді політичних внесків та інших вигод, які допомагають їм залишатися при владі.
Отже, «теорія впливу» пояснює, чому регуляції часто не відповідають суспільним інтересам та не вирішують проблем пов’язаних з ринковими провалами. Це відбувається тому, що регулятори діють в інтересах промислових підприємств, дозволяючи останнім уникати витрат на зменшення забруднення, незважаючи на негативні наслідки для громадськості. Як наслідок, такі регуляції є формальними та неефективними, а суспільний інтерес не захищається.
Цей приклад ілюструє, як певні групи вигодонабувачів можуть мати вплив на розробку правил і законів у своїх інтересах, що призводить до нерівномірного розподілу витрат і вигод у тій чи іншій галузі.
Хоча теорія впливу краще, аніж теорія суспільного інтересу пояснює виникнення регулювання як явища, вона також пояснює не все. Адже багато нормативних актів не сприяють розвитку секторів, діяльність яких вони регулюють. Теорія впливу не пояснює, чому регулятори (контролюючі органи) врешті потрапляють під чийсь вплив і під чий саме вплив вони потрапляють.
Далі буде … 😉
#простопроекономіку
