В темряві зануреного в ніч дому сидів сивий чоловік. На його обличчі поблискували спалахи вогнища з каміну, а в руках тремтіла стара фотографія. Вологі від сліз, і майже не бачачі очі, дивились на фотографію та переносили чоловіка в далеке минуле.
Шалено красива молода та повна сил дівчина, забирає книжки, що він приніс в університетську бібліотеку. Її посмішка засліплювала сонце і зігрівала його серце, а ще зовсім відбирала мову. Йому прийшлось ходити в бібліотеку цілий місяць, щоб вимовити всього одне речення “пішли зі мною на побачення”. Вона погодилась і тоді почалась їх історія…
Та сама красуня сидить за роялем та з неабиякою любов’ю перебирає клавіші роялю. Цілий концертний зал дивиться на неї, але її ніжні очі дивляться на нього і він розчиняється в цій небесній блакиті. В долоні він міцно тримає обручку, що зігріває душу, і котра пов’яже їх життя…
Сяюча красуня в білій сукні і її руки, що надягають кільце на його безіменний палець. Його серце так швидко б’ється, ніби намагається вирватися з грудей. Через це обіцянку, котру він присвятив їй, вимовити було складніше ніж при десяти бальному штормі. Але її тендітна посмішка дала йому сили зробити це…
Вони сиділи біля каміну в їх власному домі, в найзатишнішому куточку всесвіту. Вона тихенько встала та підійшла до шафи. “В мене для тебе подарунок”-вимовила вона та дістала маленьку коробочку з білою стрічкою. На хвилинку він запанікував, невже він забув про річницю? Та наче ні, але що ж то за подарунок? Вона сіла до нього ближче, та віддала пакунок. Він відкрив його, з очей побігли сльози радості, котрі падали на маленькі дитячі носочки…
Маленьке янголятко, в обіймах найпрекраснішої в світі дружини, дивиться на нього блакитними оченятами з най лагіднішим в світі поглядом. Вона тягне до нього маленьку ручку і дзвінко сміється, коли він ледь-ледь дмухає на її долоньку…
Наче мить пройшла, а вже доросла прекрасна дівчина в випускному платті, стоїть біля матері та так само лагідно на нього дивиться. Їх блакитні очі наповнюють його життя сенсом. Худорлявий хлопчина прийшов в їх дім та став супутником на випускному для його донечки. Зараз вона так приголомшливо нагадувала свою матір, коли він в перший раз побачив її…
Тепла та тендітна постать коханої біля нареченої гріє його душу. Такі любі серцю дівчата. Вона обертається та ніжно дивиться в його очі. Їх донечка вже зовсім вирісла, тому їй і любо, і сумно одночасно. Він підходить до них та обіймає най теплішими обіймами, котрі в нього є…
Дивовижна жінка з сивиною сидить біля нього та легенько стискає його долонь. Їх крихітка принесла пакунок з дитячими носочками…
Лікарня. Непереносимий запах ліків, болю і горя. Його дружина поряд з ним, з силою притаманній тільки їй, слухає свій страшний діагноз. Він розгублений та наляканий…
Гори ліків. Так само прекрасна жінка, але трохи схудла та втомлена…
Вона в кріслі де в котре переживає хіміотерапію. Більше немає розкішного волосся з сивиною, але залишається її прекрасна посмішка та небесні очі…
Палата лікарні. Її бліді губи та незвично серйозний вираз обличчя. Крихкий, але такий коханий їм голосом “не переживай, все буде добре”…
Плач. Біль. Дощ. Її усміхнена фотографія на пам’ятнику і його самотнє ув'язнення у власному тілі до скону літ. Здається коли вана померла, його серце перестало битися.
Раптово тишу розірвав дзвінок у двері. Не дочекавшись поки він відкриє в кімнату зайшла молода вродлива жінка. Її лагідні очі кольору неба, вирвали старого з сумних думок та повернули до життя. Вона сіла поряд з ним та обійняла батька. “Я теж сумую”-це єдине, що вона сказала. І його горе трохи відступило. В дім зайшли два малюки та їх батько. Старий посміхнувся малечі, він був не один, його сім’я все ще була поруч.
В кімнаті потріскувало вогнище. Старий чоловік тримав в руках чорно білу фотографію свого весілля і розповідав про кращу жінку у всьому всесвіті.
@elvi_ackerman
