Після понад місяця війни та на тлі напруженого перемир’я Іран оголосив про відкриття Ормузької протоки для суден, що рухатимуться за узгодженим маршрутом. Водночас президент Дональд Трамп пообіцяв продовжити блокаду іранських суден з боку США. Переговори щодо остаточного завершення конфлікту тривають.
Більшість обговорень цієї війни цілком справедливо стосується того, як вона змінить Близький Схід. Втім, не менш важливою є й інша площина: вплив війни на конкуренцію США та Китаю.
Щоб оцінити ці геополітичні наслідки — а головне, зрозуміти значення конфлікту для протистояння США й Китаю, що стоїть за цими подіями — розглянемо чотири сценарії. Вони ґрунтуються на двох ключових факторах: масштабі військового втручання США у регіон (обмежене чи рішуче) та подальшій стратегії Китаю (пасивна економічна вигода чи активна участь у відновленні Ірану). Взаємозв’язок між цими змінними дозволяє змоделювати можливі наслідки.
Третій, не менш важливий фактор — тривалість порушення судноплавства через Ормузьку протоку: чи залишиться воно короткочасним і контрольованим, чи призведе до довгострокових змін на енергетичних ринках і у світовій економіці.
Сценарій 1. Кероване послаблення домінування США (обмежена активність США, пасивна позиція Китаю)
У цьому сценарії припускається, що перемир’я після війни в Ірані зберігатиметься протягом тривалого періоду, забезпечуючи лише частковий компроміс між сторонами без досягнення остаточного політичного врегулювання. Сполучені Штати обмежаться точковими ударами по дронах, ракетних системах та ядерній інфраструктурі Ірану, не ставлячи за мету зміну політичного режиму. Китай утримається від прямого втручання у конфлікт, натомість поступово розширить економічну взаємодію з Іраном на тлі часткового послаблення санкційного режиму.
У випадку, якщо порушення судноплавства в Ормузькій протоці залишаться частковими, криза матиме обмежений характер: вона створить значний економічний тиск, однак не призведе до системної дестабілізації глобальних ринків. У відповідь Сполучені Штати посилять безпекову взаємодію з державами Перської затоки з метою стримування подальшої ескалації. Водночас Китай поступово зміцнить свої позиції як ключовий економічний партнер Ірану, отримуючи стратегічні переваги без прямого залучення у конфлікт.
У разі тривалого збереження обмежень Ірану на судноплавство посилиться тиск на союзників США, зокрема Японію, Південну Корею та європейські держави, через зростання енергетичної та логістичної вразливості. Це призведе до поступового зниження рівня згуртованості американського альянсу, що, у свою чергу, створить додаткові геополітичні можливості для посилення впливу Китаю.
Сценарій 2. Активне втручання Китаю та формування антизахідної коаліції (США діють обмежено)
У цьому сценарії Китай розглядатиме обмеженість дій США як ознаку їхнього поступового послаблення і переходить до активнішої ролі в конфлікті. Пекін надаватиме Ірану матеріальну підтримку та здійснюватиме обмін розвідувальною інформацією. У результаті вісь співпраці Китай–Росія–Іран посилюватиметься, а іранська економіка швидше відновлюватиметься завдяки обходу санкційних обмежень.
Якщо Іран надаватиме перевагу суднам під китайським прапором або пов’язаним із китайськими компаніями, санкційні режими поступово втратять ефективність і почнуть розмиватися. Це призведе до зростання сумнівів серед союзників США щодо здатності Вашингтона гарантувати безпеку глобальних торговельних маршрутів.
У підсумку це завдаватиме суттєвого удару по міжнародній ролі США, тоді як Китай посилюватиме свої позиції як альтернативний центр економічного та політичного впливу в глобальній системі.
Сценарій 3. Відновлення домінування США (рішучі дії США, пасивна позиція Китаю)
У цьому сценарії перемир’я розглядатиметься лише як тимчасова пауза перед новою фазою ескалації. Сполучені Штати обиратимуть рішучу стратегію, що передбачатиме масштабні удари по іранських військових об’єктах і спробу примусити режим до політичної капітуляції.
Якщо така операція виявиться успішною, а Китай утримається від активного втручання, позиції США в регіоні суттєво зміцняться, тоді як Китай втратить одного зі своїх ключових стратегічних партнерів. У цих умовах регіональні держави дедалі більше орієнтуватимуться на Вашингтон як на головного гаранта безпеки.
Водночас навіть у разі успішної військової кампанії відновлення та заміна використаних систем озброєння потребуватимуть часу, що тимчасово обмежуватиме здатність США реагувати на інші потенційні конфлікти, зокрема в районі Тайваню. Крім того, у випадку тривалого порушення судноплавства в Ормузькій протоці навіть успішна операція супроводжуватиметься значними економічними втратами для США та їхніх союзників.
Сценарій 4. Переломний момент для великих держав (рішучі дії США, активна позиція Китаю)
У цьому сценарії розглядатиметься найконфліктніший розвиток подій, за якого Сполучені Штати здійснюватимуть повномасштабну військову операцію проти Ірану, тоді як Китай реагуватиме розширеною непрямою підтримкою Тегерана, включно з розвідувальною, логістичною та дипломатичною допомогою. Паралельно Пекін посилюватиме тиск у інших стратегічних регіонах, зокрема в Тайванській протоці та Південно-Китайському морі.
У такій ситуації США вперше з часів Холодної війни стикнуться з умовами потенційного двофронтового стратегічного навантаження. Якщо Сполученим Штатам вдасться швидко відновити свободу судноплавства в Ормузькій протоці, вони зможуть тимчасово зберегти ініціативу і випередити Китай у регіональній динаміці, однак конфлікт при цьому набуде ознак більш відкритого глобального протистояння.
У випадку ж затягування блокади Ормузу наслідки матимуть довгостроковий характер: відчутна глобальна економічна криза, подальше загострення стратегічного суперництва між великими державами та формування більш жорстко структурованих коаліцій, зокрема умовного зближення Москва–Тегеран–Пекін–Пхеньян.
Ключові змінні
Тривалість блокади Ормузу — головний фактор, що визначає, чи матиме конфлікт глобальні наслідки. Короткочасні збої ринок здатен витримати, тоді як тривалі можуть змінити енергетичний ринок і систему союзів. Роль Китаю визначає, чи залишиться війна регіональною, чи стане глобальним конфліктом. Нарешті, згуртованість альянсів виступає центром тяжіння у протистоянні зі США: чим сильніший енергетичний тиск і чим більша невизначеність щодо цілей Вашингтона, тим більше союзники схиляються до самостійних рішень.
Що далі
Найімовірніший сценарій — хитке перемир’я, при якому США обмежуються точковими діями, Китай пасивно користується ситуацією, а Ормузька протока формально відкрита, але залишається зоною ризику. Основний конфлікт — навколо ядерної програми Ірану, регіональної політики та легітимності нового керівництва — не вирішений.
Ця невизначеність є окремим ризиком. Якщо переговори зазнають невдачі, а в США посилиться внутрішній тиск щодо необхідності демонстрації результатів, можливий перехід до другого або четвертого сценарію. Реалізація більш вигідного третього сценарію залежатиме від здатності адміністрації Трампа трансформувати військові успіхи у довгострокову політичну стратегію.
Джерело — Аtlantic Сouncil
