Цього дня 7 травня 1889 року народився Микола Степанович Омелюсік («Поліщук», «Шпак») полковник Армії УНР (генерал–хорунжий в еміграції).

Микола Омелюсік народився у селі Ставки, що на Поліссі. Освіту він здобув у Житомирській гімназії, а по досягненню вісімнадцятиліття, 1907 року, добровільно вступив до лав Російської імператорської армії (РІА). Після двох років воєнної служби, 1909 року, Микола Степанович отримав звання унтер–офіцера і вступив до Іркутського військового училища. Навчання у ньому він закінчив у 1911/12, отримавши диплом із відзнакою, а також підвищення військового звання до підпоручика. Після цього направлений для проходження подальшої військової служби у 53 піхотний Волинський полк, а з початком Першої Світової війни переведений до 11 артилерійської бригади 11 піхотної дивізії (Дубно–Луцьк). Саме у її складі брав участь у війні. Протягом 1914–1917 років отримав чергові військові звання поручика, штабс–капітана і капітана (лютий 1917 року). Звання капітана було останнім до якого дослужився Микола Омелюсік у РІА.

Протягом проходження військової служби отримав 5 орденів й 1 медаль, зокрема орден Святої Анни 4 ступеню з написом «За хоробрість», два ордени Святого Станіслава 3 ступеню, з мечами і бантом, орден Святого Станіслава 2 ступеню, з мечами, а також орден Святого Володимира 4 ступеню, з мечами і бантом.

Із початком революційних подій, у 1917 році, Микола Омелюсік підтримав ідею утворення української держави, служивши протягом 1917–1920 років, у війську УНР, Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, а також Директорії УНР, на керівних посадах. Після інтернування армії УНР у листопаді 1920 року, перебував у таборі «Каліш» (Польща). У міжвоєнний період Микола Омелюсік проживав у Польщі. Утративши можливість боротьби за відновлення української державності, військовим шляхом, він продовжував плекати надію на її відродження у подальшому.

Тому, у самий розпал німецько–радянської війни 1941–1945 років Микола Омелюсік долучився до УПА. У 1943 році він служив у штабі Поліської Січі отамана Тараса Бульби–Боровця. Із вересня 1943 р. став начальником артилерії УПА, відомий під псевдонімом «Поліщук». У 1944 році з рейдуючою групою УПА перейшов до Західної Європи. Після війни невтомний борець за Україну опинився в еміграції. Урядом УНР в екзилі був підвищений до рангу генерал–хорунжого. Також він, за роки еміграції, написав нарис «УПА на Волині у 1943 році». Свій земний шлях Микола Омелюсік закіничив у місті Філадельфія (США).

Слава усім борцям за вільну, незалежну і самостійну УКРАЇНУ!!!