У кожної людини є свої невдачі, якісь невеликі, якісь глобальні. Сьогодні поговоримо про другі.
Кажуть, що невдачі, це шлях до успіху. Може воно і так, але точно не у мене.
Зазвичай таке враження, що все моє життя, це невдачі різних степеней вагомості. А успіху я поки не бачила.
Невдачі, що привели мене туди, де я є
Сім’я. Родина, в якій я народилась все дитинство вирощувала мене за принципом: будь зручною і не матимеш проблем. Проблеми були, і з ними, бо я не була зручною, і з головою, бо заробила циклотимію і депресію.
Оточення. Окружи себе невдахами і будеш невдахою. Так і сталось. Знаєте в чому мінус бути в чомусь краще за всіх оточуючих? Деградуєш. Може і не до їх рівня, але вагомо. Коли перед тобою є щось недосяжне, то на шляху до нього ти стаєш краще, і це важливо. Я деграднула. Це сумно. ВУЗ, який достатньо крутий для мене, вважає мене недостатньо крутою для себе, от тобі і успіх…
Де я є
Що ж, тепер про те, до чого я прийшла. Недосяжна мрія мого життя стала справді недосяжною. 172 бали для бюджету це ні про що. Звісно життя продовжується і звісно є друга спроба наступного року. Я цього не хочу. Або зараз, або ніколи, мої руки майже опустились. Я не зможу пахати ще рік з таким діагнозом, бо це мене вб’є.
Сьогодні дорогою на пленер у мене в голові з’явилась чітка думка.
Я завжди змушувала себе жити, і ніколи не знала насолоди від життя.
Я не розумію, як можна хотіти жити, як можна любити життя. Хтось скаже, що це слабкість. Хтось скаже, що моя неготовність йти до цілі ще рік це слабкість. Може це і правда, але ця слабкість досі змушує мене жити, а значить це моя сила.
Підіб’ємо підсумки
Невдачі були, є, і будуть. Залишилось тільки дочекатись удачі. Я роблю для цього все можливе- живу. І ви живіть.
Кому цікаво фотки по темі
