Я почала писати щось усвідомлене років десь у 12-13. За весь час з того моменту я встигла набити купу шишок і дізнатись купу способів, як НЕ написати свою книжку.
В цьому дописі я зібрала 5 порад, які мені б хотілося дати тій Юті з минулого, яка ще не протанцювала на граблях декілька років. Можливо, тоді б у мене вже була закінчена книжка 🤭
1. Більше читай і пиши українською.
Попри те, що ти майже все життя читаєш і розмовляєш російською, твоє майбутнє за українською. Почни набирати словниковий запас раніше, потім буде легше писати.
2. Дисципліна — то не дойоб.
Ні, в тебе не вийде писати тільки за натхненням. Як би ти не вважала себе занадто хаотичною, повір — тобі навіть сподобається писати (майже) щодня. Якщо зробити цей процес комфортним та не жерти собі мізки за пропуски.
3. Менше базікай, більше пиши.
За той час та на ту енергію, що ти витратила на розповіді про ідею книжки, якої ще нема, можна було б написати пару абзаців. Так, ти не отримаєш швидкого допаміну через відгуки друзів, але давай чесно — вони нас не надихають. Навпаки, коли задумка кардинально зміниться декілька разів, тобі буде дуже незручно йти до тих самих друзів і казати, що історії, на яку вони чекали, більше нема.
4. Ніхто тобі ідеальний метод написання не порадить, бо ідеальний ти знаходиш особисто для себе.
Жоден метод відомих письменників, сценаристів і просто аналітиків не є чарівною пігулкою, яка змусить тебе написати книгу. Чужі методи завжди будуть муляти, як чуже взуття. Пиши так, як ти відчуваєш, як кожна окрема історія потребує — так теж можна.
5. Довга підготовча робота — то окей.
Поділ на “садівників” та “архітекторів” багато крові мені попсував…
Так, є люди, які пишуть зовсім навмання, але ти — не вони. Якщо ти відчуваєш, що тобі треба спочатку дізнатись більше про персонажів та світ, в якому вони живуть, якщо треба зробити робочий план — це нормально. І не привід для комплексів.
Головне — пам'ятай, що підготовчі записи не залиті бетоном, вони живі та змінюються, як сама історія.
А що б ви порадили собі з минулого, якби могли?