В останній серії Сімпсонів (38 сезон, 7 серія) показано, як Мо у своїх снах стає журналістом у ранковій газеті, а редактор йому каже «в тебе дедлайн до опівночі і потім я закриваю номер». Що ж, більшість з показаного у старих фільмах про роботу репортерів та редакцій жовтої преси виявляється правдою.

Як працювали ранкові газети
Друга половина 19 століття вважається «золотою добою» для преси з її жовтою журналістикою, телеграфом і першими ротаційними машинами. Тодішня газета була головним джерелом новин — аналогом сучасних стрічок у Telegram чи Threads. Щоб конкурувати, редакції працювали у цілодобовому конвеєрному режимі.
Заводи новин
У ті часи редакція і типографія майже завжди знаходилися в одній будівлі — ба більше, будівлю спеціально проєктували як єдиний «завод новин», де гравітація працювала на швидкість. Зараз друк винесли на аутсорс — типографія та редакція можуть знаходитися навіть у різних штатах.

У великих містах (наприклад, знаменитий «Газетний ряд» на Парк-Роу в Нью-Йорку або Фліт-стріт у Лондоні) висотка газети працювала зверху вниз.
Верхні поверхи займали кабінети репортерів, редакторів і телеграфна кімната (там було найкраще освітлення і свіжіше повітря).
Середні поверхи були відведені під складальний цех із лінотипами та верстальними столами. Написані аркуші спускали сюди дуже популярною на той час пневмопоштою (така була у баштах-близнюках та навіть на Титаніку) або спеціальними жолобами.
Підвал та цоколь завжди займали стереотипний цех (де відливали металеві циліндри) і величезні ротаційні друкарські машини. Їх спеціально ставили в підвалах на масивних бетонних фундаментах, щоб багатотонні преси не розхитали всю будівлю вібрацією. Поруч із підвалом одразу був пандус для фургонів розвезення.
Тиражі були колосальними: наприкінці 19 століття газети Джозефа Пулітцера (New York World) та Вільяма Рендольфа Герста (New York Journal) друкували по 500 000 – 1 000 000 примірників на день (при населенні у 3 437 202 людей)!

Цілодобова робота
Для ранкової газети (яка мала потрапити на стіл читача о 6:00–7:00 ранку за сніданком) нічний графік роботи був базовою нормою. Ось так приблизно виглядав робочий день репортера ранкової газети:
14:00 – 16:00 — Планування та «роздача завдань». Репортери отримували теми на день. Поліцейська хроніка, суди, біржові зведення, вечірні засідання парламенту чи міської ради, театральні прем'єри — усе це відбувалося вдень і ввечері.

18:00 – 23:00 — Написання та телеграф. Репортери поверталися в редакцію (або диктували текст телеграфом з інших міст). У вечірній час редакція буквально кипіла: дим від сигар, стукіт друкарських машинок (з кінця 1880-х) і постійний потік термінових депеш.

00:00 – 01:30 — Жорсткий дедлайн («Lock-up»). Опівночі головний редактор закривав номер. Якщо ставалося щось грандіозне (вбивство президента, велика пожежа, катастрофа корабля) о 1:30 ночі, першу шпальту переверстували на ходу — це називалося «зупинити прес» (Stop the presses!).
До винайдення лінотипу (1886 рік) текст набирали вручну.
Складальники стояли біля кас зі свинцевими літерами й по одній букві збирали рядки у верстатку, читаючи рукопис журналіста (тому почерк журналіста мусив бути розбірливим, інакше складальники могли влаштувати страйк).

Після лінотипу (машини, яка відливала цілі рядки з розплавленого металу за допомогою клавіатури) швидкість зросла в 4–5 разів, що дозволило відсунути дедлайни журналістів ще ближче до ночі.

Зверстані сторінки у важких металевих рамах (талерах) спускали у стереотипний цех, де з них робили вигнуті свинцеві матриці-циліндри для ротаційних машин. На це йшло ще близько години.

Ось що відбувалося після закриття номеру:
02:00 – 04:00 — Друк. Огромні парові (а згодом електричні) ротаційні преси гуркотіли в підвалах редакцій, друкуючи десятки тисяч примірників на годину на величезних рулонах паперу.


04:00 – 05:30 — Розвезення. Ще теплі пачки газет вантажили на кінні фургони та везли на залізничні вокзали (щоб встигнути на ранкові потяги в передмістя та інші міста) і на точки збору хлопчиків-рознощиків (newsboys). Згодом газети почали розвозити машинами.

06:00 — Вулиця. Підлітки з пачками газет вибігали на перехрестя з криками про головні сенсації дня, а рознощики розкидали примірники на ґанки передплатників. В цей же час на работу виходили репортери з вечерніх газет.
Про доставку ранкових газет в мене була окрема стаття, раджу ознайомитися:
Вечірні газети: кілька випусків одразу
У великих містах на кшталт Нью-Йорка, Лондона чи Парижа на кожну солідну ранкову газету припадало кілька вечірніх. Вони мали іншу аудиторію (робітники, клерки, які їхали додому після зміни) і геть інший ритм.
Журналісти приходили на роботу о 6:00–7:00 ранку. Дедлайн був близько 11:00 – 12:00 дня, потім випуск йшов у друк. А вже з 14:00 до 17:00 на вулицях з'являлися перші випуски для тих, хто повертався з роботи.
За один вечір могло виходити по 3–4 оновлені випуски поспіль («Early Edition», «5 O'Clock Edition», «Night Final», «Extra») і це було абсолютною нормою.
Газета коштувала 1-2 центи (найменша монета в кишені, так звана penny press) і вважалася «одноразовим» товаром. Це було дешевше за чашку кави чи квиток на трамвай. Люди не сприймали покупку другої газети за день як витрату — це був аналог того, як ми сьогодні оновлюємо стрічку новин у телефоні.

Окремо існували різні «хвилі» пасажирів. У містах мільйони людей поверталися з роботи в різний час:
о 14:00–15:00 виходили фабричні робітники денної зміни — для них друкували перший денний випуск;
о 17:00–18:00 закінчували роботу офісні клерки, банкіри та торговці — для них виходив «П'ятигодинний випуск» уже із закриттям фондової біржі;
о 20:00–21:00 гуляла вечірня публіка біля театрів і ресторанів — для них виходив фінальний нічний випуск із результатами вечірніх спортивних матчів.
Також, для мільйонів азартних чоловіків того часу вечірня газета була єдиним способом дізнатися результати кінних перегонів, бейсбольних матчів або котирування акцій на біржі (на які вони зробили ставки). Заїзди на іподромах закінчувалися щогодини, тому гравець міг купити випуск о 15:00, щоб дізнатися результат першого заїзду, і о 17:00 — щоб дізнатися фінал дня.
Окремо виходили екстрені випуски («Extra! Extra!»). Якщо вдень ставалася сенсація (убивство, вирок у гучному суді, корабельна аварія, початок війни), газета за 20–30 хвилин верстала спецвипуск, де змінювали лише першу шпальту, а решту сторінок залишали зі старого набору. Хлопчики-рознощики вибігали на вулиці з криком «Екстра! Читайте всі подробиці!» — і люди, які вже купили ранкову газету, миттєво розкуповували цей спецвипуск, щоб не чекати до завтра.

Фактично, оновлюючи першу шпальту кожні дві години, газета 19 століття імітувала роботу сучасного новинного сайту, просто замість натискання F5 читач платив один цент хлопчику на перехресті.
Чи виходять ці газети зараз?
Щоденні ранкові газети досі існують (наприклад, The New York Times, The Wall Street Journal, Financial Times, The Guardian), хоча їхні паперові тиражі впали в рази порівняно з 20 століттям.
Як не парадоксально, але дедлайни для паперової версії зараз стали навіть ранішими, ніж у 19 столітті: через скорочення власних друкарень газети часто друкуються на віддалених підрядних заводах, тому номер «закривають» уже о 21:00–22:00, щоб вантажівки встигли розвезти тираж по країні. А все, що сталося після 22:00, одразу йде на сайт, а в папір потрапляє лише через добу.
Можна сказати, що паперові газети з появою радіо, телебачення, а згодом й інтернету втратили свою основну функцію — оперативно інформувати читача. У цьому я пересвідчуюся кожен раз, коли поштою отримую свіжий випуск газети «Вечірній» замок чи «Експрес» з новинами, про які я вже читав тиждень тому в Телеграм каналі. Але, мені досі приємніше тримати в руках газету, ніж гортати стрічку. Тим паче старі випуски добре горять на мангалі.
Будучи студентом у 2009 році я брав щоденну газету «День», яка з Києва до Запоріжжя надходила з запізненням у добу і втрачала весь сенс. Пізніше в Запоріжжі виходила газета «Вести», в яку були вкладені шалені гроші. Її безкоштовно роздавали щоранку на зупинках, але з анексією Криму та початком війни все проросійське швидко зникло.
Знайти друковану газету в Запоріжжі зараз практично не можливо, хіба що на відділенні Укрпошти чи в супермаркетах Сільпо. Місцеві редакції газет давно закрилися або перейшли в онлайн. Чи відновляться вони після війни — час покаже, але, схиляюся до думки, що часи друкованих ЗМІ вже пройшли. Принаймні, коли ми говоримо про щоденні чи щотижневі газети.
