Ще перші півні не співали, а він… вже мчить на своєму велосипеді, дістає з сумки згорнуту трубочкою газету та кидає під двері. Через кілька годин на ґанок вийде Джон у халаті, візьме свіжу газету та піде снідати.
Цю сцену пам’ятає кожен, хто виріс на американських фільмах і серіалах з дев’яностих. Але якщо сьогодні поїхати в типове передмістя США, ніякого хлопчика ви не побачите. Газету, якщо її взагалі хтось ще виписує, о четвертій ранку кине з вікна автомобіля дорослий кур'єр.
Куди ж зникли ті спритні хлопчики? Давайте розбиратися...
Хто такі newsboys та paperboys?
Paperboy — це хлопчик (а пізніше й дівчинка), який щодня розвозив газети передплатникам за постійним маршрутом. Тут варто одразу розрізнити два образи: «newsies», або газетярі, продавали газети перехожим на вулиці й вигукували заголовки. Paperboys працювали інакше: везли газету конкретним людям, до конкретних дверей.
Newsboys — продавали газети на вулицях
Paperboys — розвозили по домівках
Як усе починалося
Історія професії, за легендою, починається 4 вересня 1833 року в Нью-Йорку. Видавець газети The New York Sun Бенджамін Дей дав оголошення, що шукає дорослих чоловіків для продажу газет. Прийшов десятирічний ірландець Барні Флаерті, і Дей узяв його на роботу. За переказами, єдиним випробуванням було закинути згорнуту газету за кущ.
Згодом хлопчик став відомим комедійним актором Барні Вільямсом. А 4 вересня в США досі відзначають Національний день газетного кур'єра (National Newspaper Carrier Day).
У XIX столітті газетярами були переважно діти з бідних родин: вони купували газети у редакціях за власні кошти, а непродані екземпляри залишались на руках.
У 1899 році нью-йоркські газетярі оголосили страйк проти газет Пулітцера і Херста — останні підняли ціну з 50 до 60 центів за сотню примірників. Це могло здатися дрібницею, але для дітей тоді це були справжні гроші. При новій ціні хлопці заробляли лише чотири центи за десять газет — цього було недостатньо навіть на їжу. А згодом видавці почали махлювати і класти у мішок не 100 газет, а набагато менше.
Цю історію прекрасно екранізував диснеївський мюзикл «Newsies» (1992).
Перша робота американського підлітка
У XX столітті, коли міста обросли передмістями з однаковими будиночками й газонами, сформувався класичний образ: школяр на велосипеді з полотняною сумкою через плече. Для мільйонів американців це була перша в житті оплачувана робота. Розвозили газети, зокрема, Волт Дісней і Воррен Баффет — останній у підлітковому віці мав маршрут доставки The Washington Post.
Влаштуватися було просто. Зазвичай брали дітей з 11–12 років, часто маршрут «успадковували» від старшого брата чи сусіда. Підліток підписував договір із відділом розповсюдження місцевої газети і ставав, по суті, маленьким підприємцем. В окремих штатах були свої правила: наприклад, у Нью-Йорку ще 1970 року хлопцям до 14 років видавали спеціальну ліцензію кур'єра, а дівчат до цієї роботи не допускали.
Як їх романтизувала поп-культура
Пік романтичного образу припав на 1980–1990-ті. 1984 року вийшла аркадна гра Paperboy від Atari Games, де гравець на велосипеді кидає газети в поштові скриньки й ухиляється від собак і машин. У комедії «Краще б я помер» (Better Off Dead, 1985) настирливий paperboy увесь фільм переслідує героя, вимагаючи свої два долари — цей жарт став культовим.
У фільмах і серіалах 1990-х і 2000-х хлопчик із газетами вже став символом ностальгії: якщо режисерові треба показати «старе добре американське передмістя», в кадрі з'являється велосипед і газета, що летить на ганок.
Як це працювало
1. Отримати свіжу пачку газет
День paperboy починався з глухого стуку за вікном: вантажівка газети скидала перев'язані пачки свіжого тиражу. Їх залишали біля будинку кур'єра або на «точці скидання» — на розі вулиці, біля магазину, на парковці церкви. Ранкові газети привозили о 4–5 ранку, вечірні — по обіді, якраз коли діти поверталися зі школи.
2. Скрутити, зв'язати, сховати від дощу
Далі — ручна підготовка. Кожну газету складали втричі або скручували в тугий рулон і перетягували гумкою, щоб вона не розлетілася в польоті. У дощ кожен примірник запаковували в поліетиленовий пакет. Найважчим днем була неділя: недільний випуск був товстим, з купою рекламних вкладок, які часто доводилося вкладати власноруч. У неділю велосипед нерідко міняли на червоний дитячий візок.
3. Розкидати підписникам
Маршрут — від кількох десятків до понад сотні будинків. Кур'єр все пам’ятав: хто хоче газету на ґанку, хто біля дверей, хто під килимком. Газети везли в полотняній сумці через плече або на кермі. Справжньою майстерністю був кидок на ходу: влучити в ганок, не розбивши вазонів і не закинувши газету на дах. Окрема проблема — сусідські собаки, які щоранку чекали на кур'єра.
4. Зібрати гроші
Найменш романтична частина роботи — «колекція». Юний кур'єр купував газети в редакції за оптовою ціною, а гроші з передплатників збирав сам, обходячи будинки раз на тиждень чи місяць із квитанційною книжкою. Його заробіток — різниця між цими сумами плюс чайові. Якщо клієнт не платив або «забував» відчинити двері, це були проблеми підлітка.
Це була справжня школа життя: спілкування з дорослими, облік грошей, відповідальність. Найщедріші чайові традиційно припадали на Різдво. А газети влаштовували конкурси: за нових передплатників кур'єри отримували призи — від велосипедів до поїздок.
Скільки заробляли? У 1950-х хлопчик із маршрутом в одному з передмість Нью-Йорка міг заробляти близько 20 доларів на тиждень — суттєві гроші для школяра того часу!
Чому це зникло
Ще 1994 року, за даними Асоціації газет Америки, 57% усіх газетних кур'єрів у США були молодшими за 18 років. Уже за десять років їх лишилося менше 20%. Однієї якоїсь причини, чому так сталося немає — спрацював цілий збіг обставин:
1. Зникли вечірні газети
Це, мабуть, головна причина, про яку рідко згадують. Протягом більшої частини XX століття в США виходило багато вечірніх газет, і школяр розвозив їх після уроків. З приходом телебачення вечірні новини перемістилися на екран, і вечірні газети почали масово закриватися або переходити на ранковий випуск.
2. Газета мала бути на ґанку до шостої
Ранкову газету треба доставити до того, як передплатник поїде на роботу, — а люди почали виїжджати раніше. Якщо колись доставка о 7 ранку всіх влаштовувала, то згодом читачі хотіли газету вже о 6–6:30. Встати о четвертій, обʼїхати маршрут і встигнути до школи щодня погоджувалося дедалі менше підлітків. Редакції скаржилися на нестачу кур'єрів ще з 1970-х.
3. Страх за безпеку дітей
У вересні 1982 року в передмісті Де-Мойна (Айова) зник 12-річний Джонні Гош — він вийшов до світанку розносити недільну газету і не повернувся. Через два роки так само, на ранковому маршруті, зник 13-річний Юджин Мартін. Обидві справи досі не розкриті…
Фото зниклих дітей почали друкувати на пакетах молока, і ця історія сильно змінила ставлення американців до самостійності дітей. Відпускати дитину саму на темну вулицю о п'ятій ранку стало для багатьох батьків неприйнятним.
4. Закони про дитячу працю
Поширена думка, що paperboys «заборонили» законами про дитячу працю. Насправді федеральний закон про справедливі трудові стандарти (FLSA) прямо звільняє від обмежень дитячої праці тих, хто доставляє газети споживачам. Конгрес додав це виключення 1949 року саме для того, щоб діти не втратили свої маршрути.
Обмеження з'явилися на рівні окремих штатів. Наприклад, у Массачусетсі неповнолітнім заборонено працювати до 6 ранку — а саме в цей час ранкову газету вже треба розвезти. Додалися питання страхування, відповідальності та статусу кур'єра як незалежного підрядника, через які газетам стало простіше працювати з дорослими, ніж мати справи з неповнолітніми.
5. Велосипед програв автомобілю
Передмістя розрослися, а маршрути стали довшими. Після скорочення тиражів газети об'єднували кілька дитячих маршрутів в один, а такий маршрут велосипедом уже не подужати. До газети почали додавати рекламні каталоги та навіть пробники товарів, тож вантаж став важчим. Дорослий на машині розвозить сотні примірників за ранок і робить це раніше, швидше та стабільніше.
6. Газет стало менше
Добовий тираж американських щоденних газет досяг піку 1984 року — близько 63,3 млн примірників у будні. До 2022 року, за оцінкою Pew Research Center, він упав до 20,9 млн, причому разом із цифровими підписками. Новини переїхали в інтернет, а потім у смартфон, і ранкова газета на ґанку з щоденної потреби перетворилася на звичку для пенсіонерів.
Хто розвозить газети сьогодні
Доставка газет у США нікуди не зникла, але виглядає інакше. Газету, найчастіше, кидає з вікна авто дорослий кур'єр — пенсіонер, батько чи мати, які сидять удома з дітьми, або людина, якій потрібна друга робота. Вона потрапляє не на ганок, а кудись на під'їзну доріжку.
Де-не-де в передмістях і невеликих містечках традиція тримається. Дітей іще наймають деякі місцеві тижневики й безкоштовні рекламні газети, які розносять удень. А 2006 року газета The Sun у Лоуеллі (Массачусетс) навіть повернула близько 2000 маршрутів підліткам — щоправда, тепер це «youth carriers», і приблизно половина з них — дівчата.
Замість висновку
Paperboy зник не через одну заборону, а тому, що змінився весь світ навколо нього: вечірні газети поступилися телебаченню, передмістя розрослися, батьки почали боятися за дітей, а новини переїхали в смартфони. Газету в США досі можна виписати, і хтось досі привезе її до світанку. Але доба хлопчика на велосипеді й дзенькоту газети об ганок остаточно перейшла з реального життя в історію кінематографа…
На цьому наш цикл статей про газети у США не завершується: незабаром вийде нова стаття про ті самі бокси з газетами, які ви бачили у старих кіно: як вони працювали, чи це було безкоштовно та куди все зникло.
Дивись також: 20 фото про роботу paperboys.
