Нещодавно, а саме 25 липня, у КНР (Китайська Народна Республіка, офіційна назва, яку часто неправильно взаємозамінюють на просто «Китай») призначили нового голову Народного банку (центрального банку) - Пан Гуншенг. Він є стандартним технократом, тобто таким, що прийшов на цю посаду завдяки свому навчанню і досить добре розуміється на власній справі. Сьогоднішнім головним викликом для Пана Гуншенга буде не інфляція, а економічний монстр, який зветься прямо навпаки - дефляція.
Споживчі ціни в Китаї майже взагалі не зросли за рік, тобто технічно в країні спостерігається дефляція (падіння або відсутність зростання цін). Така статистика не спостерігалася з кінця глибокої кризи 2009 року. Здавалося б, якщо велика інфляція (зростання цін) - це погано, то протилежне від нього має бути хороше. Однак падіння цін або відсутність мінімального їхнього росту є ще гіршим явищем для економіки. Давайте розберемося у цьому детальніше.
Чому падіння цін – це погано?
Падіння цін (тобто дефляція) становить безпосередню небезпеку для економіки країни з низки причин, тому ми виділили для Вас головні:
Зменшення споживчих витрат, оскільки люди відкладають покупки в очікуванні нижчих цін.
Як казав колись Британський економіст Джон Мейнард Кейнс (батько макроекономіки), дефляція страшна тим, що людям немає сенсу купувати сьогодні те, що за три місяці буде коштувати дешевше. Як ми з вами знаємо, споживання (тобто покупки) становить близько 70% ВВП для країни, а отже падіння споживання досить сильно вплине на зниження ВВП.
Зменшення прибутків бізнесу, що призводить до потенційних звільнень та економічного сповільнення. Люди менше споживають -> падіння попиту -> падіння прибутків підприємств -> сповільнення економіки та хвиля звільнень через відсутність необхідності в деяких робочих місць.
Збільшення реальної вартості боргу, що ускладнює погашення позичальниками кредитів. Якщо Ви сьогодні позичите 100 гривень, а протягом року в країні відбудеться дефляція у 10%, то наступного року ваш борг фактично зросте, адже віддавати наступного року ви будете гривнями, які коштують на 10% більше, ніж раніше.
Негативний вплив на інвестиції, оскільки бізнес відкладає проекти в умовах дефляції.
Тут все так само: "навіщо інвестувати в проєкт 100 тисяч гривень, якщо наступного року можна буде інвестувати меншу суму, адже ціни стануть нижчі?"
Дефляційна спіраль
Коли ціни падають, попит ще знижується, що призводить до продовження зниження цін уже під впливом низького попиту (бо потім можна буде купити дешевше).
Обмеженість впливу на дефляцію
Центральні банки мають меньше інструменти для боротьби з дефляцією порівняно з інфляцією, що потенційно може призвести до економічної стагнації. Розганяти економіку, коли відсоткові ставки близькі до нуля дуже важко. Наприклад, Японія, протягом своєї більш як 30 річної боротьби з дефляцією постійно тримала негативні відсоткові ставки, але ефект від по суті безкоштовного кредиту (вам навіть доплачують за нього) був дуже заповільненим.
Зрозумівши чому дефляція - це ще більше зло за інфляцію, давайте повернемося до КНР та розглянему цю економіку в контексті економічних змагань за першість у розмірі ВВП.
Дефляція в контексті перегонів КНР та США за світового ВВПшного гегемона
Досить скоро ми випустимо окремий допис про те, чому порівняння країн за ВВП або будь-яким одним показником - це не просто безглуздо, але й навіть небезпечно. Але давайте зараз сконцентруємося на ВВП як показнику, який демонструє наскільки великою є економічна активність в країні. Іншими словами, більший ВВП - більша "вага" економіки у створенні доданої вартості.
Перш з все, стає очевидно, що дефляція може затримати перетворення Китаю на найбільшу економіку світу, нехай навіть і він зміг максимально наблизитися за розмірами ВВП до США.
Незважаючи на труднощі, очікується, що цього року економіка КНР зросте приблизно на 5%. Американська, ймовірно, зросте на 2% в кращому випадку. Тоді здавалося б, що Китай набирає обертів. Але ці прогнози не враховують інфляцію та ігнорують обмінні курси, які можуть розвернути висновки в протилежну сторону. "Номінальне" зростання Америки, тобто без урахування інфляції, може перевищити 6%, згідно з даними банку Goldman Sachs. Тобто економіка зросте на 2%, а інфляція становитиме приблизно 4%. З іншого боку, номінальне зростання Китаю прогнозується лише на рівні 5,5%, а дефляція навіть у пів відсотка може знизити ріст китаю на 5%. Різниці в декілька відсотків грають ключову роль коли мова йде про великі числа, згадаємо правило 72: розділіть 72 на певний відсоток, і результатом буде кількість років, за яку Ваша інвестиція (у даному випадку економіка) подвоїться. Якщо економіка США буде рости номінально на 6%, а Китайська на 5%, то Американська економіка подвоїться на 2.5 роки швидше за Китайську (12 проти 14.4 років). Можна продовжити тренд подвоїння, і різниця у 2.5 років може зрости до 10 років у перспективі століття, але робити прогнози більше як на 10 років без серйозних економічних даних - це непрофесійно.
Теоретично, висока інфляція в Америці повинна послабити долар. Це призведе до того, що інші економіки, такі як Китай, стануть більшими в доларовому еквіваленті. Якщо курс гривні в Україні до долара впаде з 40 до 20, то ВВП нашої країни в доларовому еквіваленті подвоїться, хоча економічний розвиток при цьому буде той самий.
Однак на практиці американська валюта залишається сильною по відношенню до інших валют, що ми бачимо також в Україні. Як наслідок, ВВП Китаю, перерахований у долари, може ще більше відстати від свого конкурента у 2023 році, вже другий рік поспіль. За даними Goldman Sachs, у 2023 році економіка країни становитиме 67% від американської, порівняно з 76% у 2021 році. Таким чином, друга за величиною економіка світу стане більш віддаленою другою. Не забуваймо два важливих факти: курс долара до юаня зафіксований народним банком Китаю, а ВВП вимірюється в доларах, тому ці факти змушують усіх аналітиків брати курс валют до уваги під час порівняння економік різних країн світу.
Такий висновок є досить неочікуваним. Передбачається, що перехідні економіки, такі як китайська, не лише мають зростати швидше, ніж зрілі економіки, але й ціни в них мають "наздогнати" вищі ціни, які переважають у багатих країнах. Країни, що розвиваються, починають з бідних і дешевих товарів, а потім стають багатшими і дорожчими - або через швидке зростання цін (інфляцію), або через зміцнення їхніх валютних курсів (долар по 40 -> долар по 20). У Китаї поки що не бачимо ні першого, ні другого.
За даними Світового банку, ціни в Китаї в середньому становлять лише 60% від американських, якщо порівнювати подібні товари. Ця цифра збігається з індексом Біг-Мака газети The Economist, який порівнює ціни на біг-мак бургери по всьому світу і вважається досить надійним джерелом порівняння цін у різних країнах світу. У Китаї біг-мак коштує 24 юані, що еквівалентно $3,35. Це лише 63% від вартості біг-маку в Америці.
Довгострокові прогнозисти Goldman Sachs очікують, що до середини наступного десятиліття рівень цін у Китаї зросте помірно, порівняно з американським, до середини наступного десятиліття. За їхніми прогнозами, до того часу ВВП Китаю стане найбільшим у світі. Якщо ж ціни залишаться на нинішньому низькому рівні, то ВВП Китаю може взагалі ніколи не перегнати американський. Дослідницька фірма Capital Economics дотримується більш похмурої точки зору. Вона вважає, що протягом наступного десятиліття зростання Китаю на одного працівника сповільниться приблизно до тих самих темпів, що й в Америці. Якщо Китай більше не наздоганяє Америку в економічному плані, стверджують вони, то немає жодних підстав очікувати, що його ціни також наздоженуть її.
Однак і такий висновок може бути занадто поспішним. Історія знає чимало випадків, коли ціни в країні зростали порівняно з американськими, навіть якщо її ВВП на душу населення зростав не швидше. Наприклад, Ірландія, Ізраїль та Італія у 1980-х роках мали періоди, коли ВВП на особу зростав повільніше, ніж в Америці, але все одно ставали менш дешевими через швидшу інфляцію або сильніший обмінний курс. Цифри з Penn World Table свідчать про те, що загалом 156 країн мали принаймні один десятирічний період цінової конвергенції без економічної конвергенції, починаючи з 1960 року.
Як бачите, за наявності великої інформаційної бази та наукового ступеня з престижних закладів освіти, економічні дебати точаться з іще більшою інтенсивністю, експерти займають чіткі позиції і відстоюють їх вибираючи дані, які підтверджують їхню думку (і деколи "ігноруючи" ті, які цю думку ставлять під запитання чи навіть спростовують).
Чи збережеться китайська дешевизна?
Це залежатиме не лише від того, наскільки швидко він зростатиме порівняно з Америкою, але й від того, наскільки швидко зростатиме його виробництво порівняно з домашніми галузями. Щоб скоротити розрив у ВВП з Америкою, Китаю доведеться скоротити і ціновий розрив.
Ми поки що прогнозуємо активні дії з боку нового голови народного банку КНР, адже статистика сама себе не зробить (хоча в контексті Китаю і це не завжди правда).
Політизація усіх галузей життя Китаю змушує нових кадрів «показувати негайні і обов‘язково позитивні результати», інакше ці кадри будуть вважатися неякісними і якогось сонячного ранку просто зникнуть. Це дуже схоже на те, що було у совку, і ми всі знаємо, до чого призводить бажання показати ріст «на папері», а не в реальності.
Економіка немає ліків, які роблять чудеса, у всього є своя ціна і не завжди країни мають переживати економічний розвиток. Розвиток і занепад - це частина економічного циклу, а бажання політиків зберегти розвиток, коли вже настав час тимчасового занепаду, щоб покращити свої рейтинги завжди призводять до драматичних наслідків. Тому поки що слідкуємо за тим пакетом стимулів, який досить скоро вивалить нам Пан Гуншенг.
