У житті будь-якого анімешника рано чи пізно настає момент, коли улюблений серіал закінчується, а розлучатися з його героями просто немає сил. Саме тут на допомогу приходить аніме-магазин, де можна придбати фігурку, плакат або хоча б значок. Провести вечір, вивчаючи асортимент улюбленого аніме-магазину онлайн, або навіть заскочити в реальну точку після роботи чи навчання – тепер це абсолютно звичайна справа. А всього 15 років тому потішити себе чи друзів плакатом, футболкою або томиком манґи було справжнім викликом. Але там, де є попит – з’являється і пропозиція, тож поява та розвиток аніме-магазинів стали неминучими. Автори цієї статті свого часу також створювали і розвивали власний невеликий магазин аніме-товарів, і саме про нього піде мова.
У далекому 2010 році ми з чоловіком жили в Криму і часто їздили до інших міст на аніме-фестивалі. Там можна було не тільки поспілкуватися з однодумцями та подивитися виступи косплеєрів, а й придбати щось на згадку в магазинчиках, які зазвичай розташовувалися у холі перед входом у зал. Це були представництва торгових точок із великих міст, таких як Київ, Одеса чи Донецьк. Торгували там такі ж анімешники, як і ми, і в якийсь момент у нас з’явилася думка: а чому б і нам не відкрити свій аніме-магазин? Спочатку ідея здавалася божевільною – Крим та аніме виглядали слабо сумісними поняттями, – але що більше ми над цим розмірковували, то сильніше хотілося спробувати.
Так склалося, що приблизно в той самий час ми обоє звільнилися з роботи й захотіли зайнятися справою, де могли б самостійно контролювати свою зайнятість. Так ми вирішили відкрити аніме-магазин у Сімферополі. У нас були скромні заощадження, частину яких ми вклали в товар, а решту витратили на оренду крихітної площі у три квадратних метри в невеликому торговому центрі. Підприємство отримало назву “Щасливий єнот” :)
Старт магазину відбувся в дусі злої комедії: ми планували відкритися 4 жовтня, але запізнилися на потяг з Києва й приїхали тільки наступного дня, а більша частина товару затрималася ще на кілька днів. Під час відкриття з’ясувалося, що в магазині є тільки шафи, тож довелося терміново бігти за стільцем у сусідній ТЦ, а сусіди по поверху тихенько хихотіли, дивлячись на наші напівпорожні полиці. Покупців, звісно, теж не було. Але якщо аніме й японці нас чомусь і навчили, то це – не здаватися. Чоловік пішов домовлятися з постачальниками та шукати нові позиції, щоб заповнити полиці, а я створила сторінку магазину у VK (тоді всі сиділи тільки там) і вирушила розповідати про нас в аніме-групах Криму.
Черезтинне радіо спрацювало, і до нас почали приходити люди: спочатку небагато, а потім усе більше й більше. Через три місяці, під Новий рік, стало зрозуміло, що ми виходимо на самоокупність – нам вистачало на життя, а частину прибутку вдавалося повертати в магазин, щоб розвивати його далі. Працювали ми сім днів на тиждень, змінюючи одне одного по черзі. А якщо нам удвох потрібно було кудись поїхати – залишали ключі сусідам по поверху, які виявилися приємними людьми й особливо зауважали нас після того, як побачили, як наші покупці підстрибують до стелі та верещать ультразвуком від радості, коли в їхніх руках опиняється омріяний плакат чи фігурка. Також ми визначили три основні категорії товарів, на яких вирішили зосередитися: манґа (та книги про аніме), поліграфія й закордонна продукція.
На жаль, уся манґа на той момент була російською. В Україні щойно почали з’являтися поодинокі примірники самвидаву, а офіційні видавництва навіть не підозрювали, що японські комікси можуть бути популярними. Тож ми знайшли дистриб’юторів кількох великих російських видавництв і тісно з ними співпрацювали. Також намагалися завозити манґу самостійно – законними й не дуже законними шляхами, але це вже тема скоріше для стендапу. Манґи у нас було багато, і в спокійні дні ми її читали взахлин, а отже, завжди знали, що порадити покупцям. Проте це був і найдорожчий товар, тому продавався він досить повільно, а деякі тайтли простояли на полицях від відкриття магазину до самого його закриття.
Уся поліграфія, навпаки, виготовлялася в Україні. Плакати, значки, блокноти, зошити, сумки, подушки – усе, на чому можна було надрукувати зображення, ми закуповували в українських виробників. До нас їхала продукція з Харкова й Одеси, Запоріжжя та Києва. Іронічно, але виробника плакатів у рідному Сімферополі ми знайшли пізніше за всіх, зате якість була відмінною. Зображення ми, звісно, просто брали в інтернеті, завдяки чому вся поліграфія виходила досить дешевою і миттєво розліталася. Крім того, її можна було виготовляти на замовлення, тож ми радували покупців ексклюзивними дизайнами.
Але найочікуванішою і найжаданішою подією (як для нас, так і для покупців) завжди був завіз товарів із Китаю та Японії. Спочатку ми закуповувалися на недорогих китайських оптових сайтах з продукцією сумнівної якості та фігурками-бутлегами легендарної всратості. Але, нагадаю, це був початок 2010-х років, і кримські анімешники зовсім не були розбалувані, тож навіть погано пофарбована статуетка улюбленого персонажа з найдешевшого пластику була справжнім щастям. З Китаю також їхали неко-вушка, металеві брелоки, кулони, кільця та інші милі серцю дрібнички. Пізніше ми знайшли японський магазин, де можна було закуповувати оригінальні фігурки за оптовими цінами, і нарешті змогли потішити покупців якісними та ліцензійними товарами.
Але до "Щасливого Єнота" приходили не лише за товарами. Ми із задоволенням спілкувалися з відвідувачами про аніме, манґу, фестивалі та життя анімешників в інших містах, а також завжди були готові порадити, що подивитися або почитати. Поступово магазин став місцем зустрічі, звідки анімешники вирушали гуляти містом (були спроби влаштуватися просто біля бутіка, але сувора директорка ТЦ не терпіла цього, тож компаніям підлітків доводилося переміщатися на вулицю). У якийсь момент ми зрозуміли, що насправді в Криму вистачає анімешників, щоб проводити для них заходи. Так ми організували покази аніме в кінотеатрі та аніме-вечірки в Сімферополі. Багато нервували, але було весело!
Магазинчик ріс, ми додавали нові шафи й думали про оренду сусіднього бутіка. Також у планах було відкрити одну-дві літні точки в Ялті та Євпаторії, щоб тішити не тільки місцевих, а й приїжджих анімешників. Але настав 2014 рік. Росія окупувала Крим, і ми зрозуміли, що тут нам більше не місце.
Ми розпродали все, що змогли, закрили магазин і переїхали до Харкова. Стартувати на новому місці нам забракло сміливості, та й із грошима на той момент було непросто. А ось групу у VK так і не видалили – рука не піднімається.
Зараз аніме-магазинчики ростуть, як гриби після дощу, завдяки Instagram, TikTok і Telegram. А це означає, що технології відкривають нові можливості, а анімешників стає дедалі більше. Життя триває, і "Щасливий єнот" бажає всім вам чудового аніме та вдалих покупок!
Ця та інші статті про аніме-спільноту доступні безкоштовно на buy me a coffee.
