Розбіжності та нерішучість Заходу підбадьорюють його противників.
У суперечці між Трампом і Зеленським знову з'явилася «дипломатія мегафонів», характерна для холодної війни. Переможцями в ній можуть бути лише авторитарні держави, зокрема Путін і Сі.
Я нещодавно повернувся з України і на власні очі бачив наслідки російської агресії. Кожен, хто бачив те, що бачив я, визнає абсолютну жорстокість російського вторгнення і зрозуміє, що ніхто, крім Путіна, не несе відповідальності за цю війну. Лікарні, школи та житлові будинки стали мішенями для обстрілів. Мабуть, найгіршим видовищем стала дитяча лікарня «Охматдит», в яку влучила російська балістична ракета і яка була значною мірою зруйнована.
Хоча я шкодую про примітивне і помилкове припущення президента Трампа, що відсутність війни - це те ж саме, що і мир, ми не повинні сумніватися в його рішучості довести війну в Україні до кінця. Він розглядає її як побічне шоу і хоче зосередитися на Китаї та Тайвані.
Нападки його команди на Європу показують, наскільки мало вони поважають континент, який, на їхню думку, був зруйнований зсередини. Резюме Джей Ді Венса про капітуляцію Європи перед вокеїзмом і соціальною залежністю, а також її нездатність інвестувати в оборону містить велику частку правди. Європейські країни самі винні в цьому: вони занадто довго перебували на хвості у США - це неспростовний факт.
Однак це не найголовніша проблема. Справжнє занепокоєння викликає ризик того, що в цій трансатлантичній словесній війні загубилися хибні припущення про важливість захисту України.
Віра Трампа в те, що задоволення вимоги Путіна про територію і відсутність членства України в НАТО задовольнить його, призводить до неправильного розуміння справжньої мотивації та амбіцій колишнього оперативника КДБ. Путіна цікавить не територія, а суверенітет. Він прагне відтворити суверенну територію Радянського Союзу для великої Росії.
На шляху Путіна стоїть завзятість України та її віра у своє суверенне право на існування, підсилена некомпетентними російськими військовими, що стоять на її шляху. Окрім того, економіка Росії не витримає подальшого конфлікту: витрати на оборону зросли до рівня, небаченого з часів холодної війни.
Будь-яке переконання нової адміністрації США в тому, що Україна - це другорядне шоу, є стратегічно неправильним. Те, що відбувається в Україні, має величезний вплив на Тайвань. Президент Сі Цзіньпін спостерігав, як Захід покинув Афганістан, хаотично відступаючи, і зараз він спостерігає за тим, як США планують покинути Україну.
Ось чому президент Сі допомагав Москві протягом всієї війни, сприяючи зближенню Північної Кореї з Росією, купуючи при цьому російську нафту і газ.
Перед виборами в США я запитав високопоставленого представника команди Трампа за часів його першого президентства, якою буде його стратегія щодо Китаю та Росії. Він відповів, що Трамп не займається стратегією, він займається людьми. Він пояснив, що Трамп любить укладати угоди з людьми, яких вважає рівними собі: впливовими людьми, які можуть продемонструвати силу. Частково тому, що це добре відображається на ньому, а також тому, що такі люди, на думку Трампа, можуть швидко приймати рішення. Можливо, саме тому він має певну повагу до Путіна і Сі.
Якщо Путін досягне успіху, новий світовий порядок, сформований тоталітарними державами, зростатиме. Демократія і концепція свободи, яку так вихваляв Джей Ді Венс, зменшаться, а сила тоталітарних держав зростатиме. Повернення до концепції сфер впливу призведе до того, що саме демократичний світ опиниться у меншості. Вже зараз вплив Китаю зростає, а демократія поступово занепадає.
Коли Кейр Стармер поїде до Вашингтона цього тижня, він повинен спокійно заявити, що Україна є частиною цієї стратегічної загрози для всіх нас. Якщо Україна піде на дно, наступним буде Тайвань. Йому слід нагадати президенту Трампу про лідерство останнього великого президента США Рональда Рейгана. Рейган разом з пані Тетчер твердо стояв на позиціях і заохочував Європу продемонструвати рішучість і єдність у витратах на оборону, що врешті-решт призвело до розпаду Радянського Союзу.
Велика Британія має відіграти критично важливу роль, щоб заспокоїти гнівні голоси і пояснити, що, як найсильніший союзник США, ми будемо лідером у зміцненні нашої обороноздатності. Перш за все, Стармер повинен показати, що це виклик нашого покоління, і що шлях до Тайваню пролягає через Україну.
Джерело — The Telegraph
