Хочу дожити до осені, чимось займатися. Писати вірші, слухати улюблену музику, писати картини, самозакохуватися, вірити в себе й своє майбутнє, відвідувати красиві місця й просто дихати….
Вони ходили до мене вночі. Я забула власне ім‘я. Від квартири забрала ключі. Утекла.
Далеко від сірих думок, однакових будинків, подалі від чорних крапок і тяжких споминків.
Вони наздогнали мене - царі ночі. Вони служили смерті, виколювали очі. Забирали мій подих і подув вітру. Стирали пам‘ять і наливали спірту. Їх всі боялися, бо вони - царі ночі. Служили смерті й виколювали людям очі.
«Навіщо людям очі, як вони нічого не бачать? Життя створило щастя й радість, веселку, квіти й дитячий сміх. А вони продовжують бачити тільки болото та вчорашній гріх.»
Тяжкий затяг цигарки, я згадала ім‘я. Але воно не моє, то чужої ім‘я…
