Цеє враження на швидких емоціях під впливом першого враження писалася чи то в ході, чи як наслідок діалогу із штучним інтелектом (ШІ) вопше не тут, а на проєкті https://vijskpens.wikioasis.org/wiki/Drukarnia.com.ua:_Де_українцю_відвести_душу
Все почалося з бану на Фендомі. Фендомні Сан-Франсисканці в купі з москальськими волонтьорами опупіли настільки, що створили бота, робота, який банить, коли бачить занадто велику активність по скачуванню дампів. Себто, все, шо юзер накрапав на Фендомі, стає власністю Фендому афтоматічєскі. Сіпнулися на Телепедіа.нет, британським телепєдікам то просто не формат. Зараз розбили намети (як там піє 90 псалом: І до намету твого удар не наблизиться, ...І потопчеш лева і змія) отут на Оазисі. Але єсть одно НО. Оазис распрєкрасно редагується, але не гуглиться од слова НІЯК. Сам би автор довго блукав просторами отих ваших інтернетів, але нашо топтати мешти, якшо Вам даний свише ШІ (блін; дофіга шиплячих; як пше прашем получилось). От він, рідний, і підказав: топчи на Друкарню, там затишно.
А чим вам Цукерберг не вгодив
Давайте чесно,— сучасний український інтернет-простір — це прогулянка мінним полем в четвер після обід під час зливи з мокрим снігом.
Заходиш у Фєйсбучок поділитися думками про геополітику чи військову історію — і тут таки відлітаєш у бан на 30 діб від алгоритмів того самого пріснопомінаємого Цукерберга, бо слово «москаль» для його каліфорнійського офісу — це «мова ворожнечі», а не базовий термін екзистенційного виживання. Про слово "хуйло" хоч не згадуй вопше, як і напрям руху рузского воєнного корабля.
В Х (Твіттері, хто не поняв) — срач у три кілометри радіусом через те, як саме правильно пити каву на безлактозному (чи кокосовому) молоці під час воєнного стану за 15 хвилин до настання комендантської години на південній окраїні Стрия.
На Медіумі (Medium) — вилизані англомовні лонгріди про успішний успіх, капітана Очевидність та зе бест оф зе бест ШІ, де українська мова почувається як звуки баяна на похоронах лорда.
І де в цій цифровій пустелі звичайному українському інтелектуалу, якомусь там військовому пенсіонеру чи кустарю-дизайнеру з Сихова відвести душу?
Відповідь прийшла з Харкова, і називається вона Друкарня.
Що таке Друкарня з погляду здорового глузду?
Якщо говорити сухо, то Drukarnia.com.ua — це українська блог-платформа. А от якщо говорити мокро — то є затишний цифровий схрон із гарним дизайном, де зібралися люди, які вміють складати літери в слова, а слова — в сенси. Це територія, де «довгочит» (лонгрід) — це не вирок для кліпового мислення Привіт усім твітерянам-іксоїдам, рілсерам і всім нам відомим Тік-Токєрам, а комплімент автору.
Кілька причин, чому Друкарня стала саме тим місцем, де український контент нарешті дихає вільно
Відсутність «каліфорнійської цензури». Тут можна називати речі своїми іменами. Ворог — це ворог. Русня — це русня. Ніяких «осіб з суміжної держави» чи «конфліктів». Алгоритми не забанять тебе за те, що ти мовними засобами чітко і однозначно описуєш навколишню реальність сьогодення.
Аудиторія, яка вміє читати. Сюди не приходять за порцією дофаміну секундними тік-ток трендами. Якщо ти написав аналітику про аріанську єресь чи розібрав ТТХ радянського автопрому на 27, або й на 95 хвилин читання — її прочитають. Більше того, у коментарях тобі не напіхають х#їв просто, бо це весело, а влаштують цивілізовану дискусію іноді з пруфами. (Ну, майже цивілізовану).
Візуальний дзен. Ніяких миготливих банерів «Купи збільшувач болта на М16 до М32 всього за 99,99 грн» чи поп-апів, що вилізають посеред речення. Чистий білий простір, вивірена типографіка. Текст виглядає так, наче його надрукували в елітарному журналі, навіть якщо ти пишеш про бойову закарпатську магію диких гірських українців.
Для кого цей майданчик?
Для втікачів з Вікіпедії. Якщо вам набридли «вікіпєдіки», які видаляють ваші статті, бо комусь не вистачає джерел, а хтось не бачить в написаному важливості для вікіпедійних олімпійців (вони ж вікіпєдікі), або в сито вікіпедійної цензури не просіюються ваші культові фронтові меми через «неформат» — вам сюди. Тут ваш авторський стиль — це закон.
Для носіїв унікального досвіду та знань. Від військових мемуарів до теологічних розборів гностицизму. Все, що раніше припадало пилом на специфічних вікі-фермах на кшталт закритих наглухо від Гугла оазису, тут отримує нове життя і головне — починає нормально гуглитися.
Для тих, хто щиро і крафтово пропагує солов'їну в мережі. Не заради «олімпів» чи швидких грошей, а тому, що українського контенту має бути надкритично багато. Якісного, іронічного, глибокого. Інакше русня завалить своїм текстовим (а також музичним, кінематографічним і прочім висококультурним чєхово-толстойно-достоєвскім) гівном.
Мінуси та технічні милиці
Оскільки автор на платформі недавно, та й платформа молода (хоча базова соцмережа We.UA гриміла в українських інтернетах більш як 10 років тому), ідеально все не може бути просто за визначенням.
Отже, не в образу, а для вдосконалення
Обмеження одного автора одним довгочитом на добу, більше ніззя,— це не мінус, а певний засіб безпеки від СПАМу набігаючих москальських і місцевих школяриків; але то все розумієш потім, спочатку напружує.
Правда, є вихід,— це публікація якісних лонгрідів-довгочитів в чернетках і зв'язок напряму з адмінією Друкарні, які можуть надати статус топ-автора, без обмеження добової кількості публікацій.
З попереднього випливає наступний мінус,— відсутність нормальної системи зворотнього зв'язку із адміністрацією. Скажімо, у вікі в профілі чітко зазначений статус (бюрократ чи адмін), плюс окрім статті про Адміністративний захват є ще й сторінка користувача і сторінка обговорення того самого адміна, куди можна звернутися з проханнями, скаргами, запитами на якусь вікійну свистоперділку, тощо. У Друкарні знайти адміністратора — квест, а звернутися до нього — квест із зірочкою. Бо із сповіщеннями хаос і ентропія. Шось написати можна у відповідь комусь, хто написав тобі, при чому власного повідомлення ти не бачиш. Агов! Робіть шось, нє?
Відсутність певного базового інструментарію. Звісно, платформа молода, тому багато речей доводиться «допилювати напилком».
Тут немає вбудованих шаблонів чи плагінів для нормальної внутрішньої перелінковки створених циклів статей. Проте для досвідченого вікіпедика це не вирок: текстовий навбокс збирається вручну в кінці кожного лонгріду, і воно працює на SEO навіть краще, ніж штатні алгоритми (Варіант внизу статті).
Якась хрінь з тегами. Люди додають теги з кількох слів. Пробував. Запам'ятовується лише перше слово, інші ріжуться. Пишеш через дефіс з великої букви,— маєш через той самий дефіс, але велика буква тільки першого слова.
Дивно працюють виноски. Цифра не переносить читача вниз статті до розписаного тексту виноски, а кидає лінк на цю ж виноску в оригінальному творі на платформу, відкіля копіювався текст. Шось хтось перемудрив (як казав батько Ангел, Пєрєучілісь малость).
Редактор передає закреслений вікі-текст, як звичайний, від чого каша в тексті і нєдоумєніє шановного читача.
Відсутність пагінації та вбудованого змісту. Стаття на 95 хвилин читання валиться на бідного читача одним монолітним цифровим рулоном. На платформі немає інструменту, який би автоматично збирав зміст статті з заголовків чи розбивав лонгрід на окремі глави-сторінки. Як результат — пересічний міленіал чи зумер ризикує втратити свідомість від «многабукав» ще на першій четвертині тексту, бо банально не може клікнути на потрібний розділ чи зберегти прогрес читання. А вдруге після реанімації він на таку жертву не піде.
Відсутність версійності та історії редагувань. Якщо у вікі-проєкті ти завжди можеш відкотити статтю до версії №-річної давнини, подивитися дифи чи знайти, який саме адмін видалив твій абзац, то на Друкарні історія змін відсутня. Ти або редагуєш «наживо» поверх старого тексту, або видаляєш статтю повністю. Звісно, це лише питання, хто до чого звик, але "на подумать" нехай буде.
Слабка внутрішня аналітика для автора. Вікі-статистика дає розклад по днях, переглядах та трендах. Друкарня ж показує лише суху цифру загальних переглядів і вподобайок. При цьому не знайшов, яку максимальну кількість "оплесків" я можу додати, і чи то якось аналізується в частоті показів у стрічці, чи якомусь рейтингу автора, чи взагалі, має якесь значення окрім величини числа біля плескаючих долоньок. Зрозуміти, звідки саме зайшов читач (із Гугла, Телеграму чи внутрішньої стрічки) без сторонніх костилів на кшталт Google Analytics неможливо.
Тільки-но ще одне надибав. НАРОД! Оновлення стрічки. В ідеалі, як на Твоїй Трубі (ну, на Ю-Тьюбі): клікнув, пазлики перетасувалися. А у нас тут одна стрічка висить пару діб. Тоскно ж.
Замість висновку
Як писав вище, тут недавно. Отже, не заради зі своїм статутом в чужий монастир, а оптимізації алгоритму для... (Класно, як у Йоди вийшло).
Друкарня — наш внутрішній кіберпанк-госпіталь (ну, ладно, шпиталь) для втомлених від глобальних соцмереж (на дофаміні) мізків. Тут можна сісти, налити кави (або чогось міцнішого) і написати текст так, як ти відчуваєш — із мемами, фактами, іронією, суржиком, сарказмом та виносками про «Австрійський генштаб». І при цьому по писку не отримати, лол!
Тож якщо ви досі думаєте, куди прилаштувати свій епічний архів думок або новий лонгрідець — ласкаво просимо до схрону. Тут свої. Шануймося! А маленькі незручності адмінія з часом поборе. Та й таке...
🌐 Цикл «Світ Військового Пенсіонера» (СВП):
📜 Історія, армія та топографія:
🐷 Про русню:
🏛️ Державність, реформи та аудит:
👁️ Релігієзнавство, гностицизм та канонічні баги:
Аріанські погляди: єресь, чи кістка в горлі корпорації в золотих сукнях
Гностицизм: марення єретиків, чи логічне виправлення канонічних багів
