Дружба починає згасати там, де з’являються очікування.
Ми робимо для когось щось добре - і, самі того не помічаючи, чекаємо: подяки, жесту у відповідь, дзвінка, уваги.
А потім приходить розчарування. Але ж друг не просив. Він навіть не знав, що тепер щось повинен.
І це вже не дружба. Це боргова розписка.
Подарунок другові - не обмінна монета.
Якщо щось даруєш - даруй з відкритим серцем, без натяків на "ти ж пам’ятаєш, я для тебе…".
Інакше навіть потім найщиріший жест стане важким каменем у дружніх стосунках.
Мовчання в образі через зайнятість друга.
Друг довго не пише? Не дзвонить? Може, в нього зараз життя тріщить по швах…
У той час як тобі не вистачає контакту - то й подай знак.
Не з докором, а з добром: “Привіт. Як ти? Я думав(ла) про тебе.”
Бо дружба - це не гра в мовчання. Це готовність бути поруч навіть тоді, коли інший не встигає озирнутись.
Коли ж друзі (ті, що мали би підтримувати, давати простір) починають ревнувати, змагатися, контролювати - це вже не дружба, а емоційна клітка, в яку ставлять людину заради власного самолюбства.
І потім починається:
- приховування частини свого життя, аби уникнути конфлікту між іншими. Це вже втома.
- немає свободи вибору, хоча вона людині належала за правом.
- ревнощі й контроль - не прояв любові, а прояв власного его.
Це не людина винна, що не відповідала їхнім очікуванням. Це вони не мали права ці очікування на неї покладати.
Можливо, навіть не усвідомлюючи цього, вони тягнуть назад, створюючи атмосферу, де кожен крок перевіряється на "чи не образить це когось".
💫Дружба це
🔹 Відвертість без страху осуду.
🔹 Справжня дружба - без контролю.
🔹 Дружня любов - без ревнощів.
Дружба - не територія, за яку воюють.
Це Всесвіт, у якому можна бути поряд, якщо поважати межі один одного.
Фото автора ulrich Keutchatang : https://www.pexels.com/uk-ua/photo/29446244/
