Раніше я вела живий журнал і, виходячи звідти, зберегла усі пости збираючись перенести їх на більш дружню платформу. Але як неможливо зайти у одну річку двічі, так неможливо і опублікувати щось після стількох років. Отже ті пости перероджуються, стаючи чимось новим і, можливо потрібним не тільки мені.
Перші фото — я у 2010 році на невеличкому фестивалі «Казки біля старої смокви», який робила наша танцювальна студія. Це була моя перша спроба «швидкого» костюма. З одного боку хотілося щось нове, з іншого — надягати по тій спеці щось щільніше за шифон здавалося святотатством. Зроблений за приципом грецького хітона, але з тоненького шифона, він затребував би від мене усього годину роботи на машинці, але машинки не було, тож шила ручками години три.
Ну і плюс вінок, сплетений на місці. Бо яка ж Мавка без віночка?
Пізніше — цього ж літа — цей одяг був використаний на камерній грі по Греціі:
А через десять років, під час сидіння на карантині, донька сказала, що хоче косплей Мавки. Та Мавка була ще з першої ітерації – більш круглолиця і, як мені здається, більше схожа на дитину, тож, образ зійшовся. Він був «косплеєм з шафи» — сорочка від п’ятнахи, вінок із загашників, перука та трохи фарби. Але результат мені і досі подобається.
Це було продовження життя у карантині. І тоді нам здавалося, що ми поборемо все. В принципі, я і зараз в це вірю. Але хто ж знав, що «чумою» все не завершиться?
Було 20 березня 2020 го. Ми вірили. І веселилися, як могли.
