Чим є психотерапія в сучасному баченні? Що стоїть в основі її природи? На сьогодні існує велика кількість підходів і методів психотерапії, які створені під окремі запити, потреби, особливості клієнта. В результаті всі вони направлені на одне – допомогти особистості. А яку роль виконує психолог в консультуванні? Хтось скаже що психолог є для того, щоб дати пораду, вислухати, навчити певним технікам з саморегуляції та пізнання, але насправді роль психолога в психотерапії є набагато глибшою та структурнішою. Так, психолог може приміряти ролі ментора, вчителя, наставника, друга, матері, батька, ворога, але основна його функція це присутність. Основна роль психолога в процесі терапії полягає не в введені клієнта за руку дорогою до його травми і назад, підтримкою в процесі і даванням порад при невдачі, ні. Роль психотерапевта це присутність і все рівно приймання клієнта на різних відрізках терапії, не «підстилання трави», коли клієнт падає, не радісні оплески, коли в клієнта щось виходить, а можливість показати клієнту, що я тут і я приймаю тебе навіть коли ти не впорався, коли ти злився, коли ти не в ресурсі, показ і розрив старих шаблонів, що не обов’язково бути тим ким ти намагався бути щоб тебе приймали. Тому терапевт «лікує» не тільки своєю особистістю, а й своїм ставленням.
Психотерапевт не веде за руку, але він присутній для коригування внутрішньої моделі світу, часто його присутність є доказом того, що не обовʼязково бути ідеальною щоб бути прийнятою. Бо суть терапії не в уникненні болю та проблем, а в новому способі їх проживання. Психолог створює безпечний простір, який людина переносить на інші сфери життя. Світ справді нічого не вимагає.
Це люди вигадують вимоги: будь щасливим, будь продуктивним, будь сильним, будь неемоційним, будь “нормальним”. Але якщо відкинути соціальні конструкти, залишається проста істина: життя не ставить умов. Воно просто триває. І тоді сенс перестає бути тим, що треба знайти, довести, відповідати.
Сенс стає процесом, рухом, досвідом.
Внутрішня відповідальність
Скільки психологічних проблем починається через страх зустрічі з власною свободою і ще більше з неусвідомлення і неприйняття цього страху. Людині важко прийняти той факт, що вона вільна обирати сценарій свого життя і його розвиток, людей поруч, де опиниться завтра і де є сьогодні. Без фанатизму свободі, треба прийняти і той факт, що не все, що стається в житті ми можем обирати і не на все можем мати вплив. Будь-яке поняття, якщо воно не знак нескінченності має свої рамки в яких воно може діяти. Життя обмежене народженням і смертю, тобто має початок і кінець, свобода має свої рамки дії, бо по-перше взаємодіє з іншими поняттями, а по-друге не є «стандартною мірою» для всіх. Існує, на мою думку, хибний вираз що «моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого». Насправді ні, моя свобода продовжує діяти там, де почалась свобода іншого, основний принцип свободи полягає в узгодженості.
Amor fati (полюби свою долю) відомий античний вираз, який полюбляють філософи. Я ж доповню amor fati і прийми за неї відповідальність. Чому «прийми» а не «візьми»? Бо, послугуюсь ще одним виразом, але вже з юридичної царини: незнання закону не звільняє від відповідальності. Перефразовуючи до нашого контексту: заперечення свого впливу на життя не звільняє нас від відповідальності за нього. Радикальне прийняття своєї свободи та відповідальності є усвідомленням, що світ може бути без мене – і він буде, але все одно я обираю бути в ньому.
Повертаючись до психотерапії та відносин в ній, варто наголосити на важливості усвідомлення, що кожна людина має свою міру можливості. Як говорилось раніше, ніщо не є безмежним і все має свої, хай змінні та адаптативні, та все ж рамки. І психологу варто навчатись бачити міру цих рамок. Мірою можливості є не тільки те, скільки я можу досягнути, а й те, скільки правди я здатний витримати і не зламатися. Варто вміти оцінювати, якою мірою людина готова не тільки до змін, а й правди, що перед нею постане. Працювати в середині цієї рамки можливості, а не ламати її.
