First to Die – ПЕРШОЗДОХЛІ ПИЗДУЮТЬ (LP, 2025). Рецензія

Слухати: https://linktr.ee/first2diecrew

Про київський грайндкор-гурт First to Die останнім часом було чутно чимало. І цей рік для “вбивць усіх хейтерів” триває напрочуд продуктивно. Попри те, що FTD дебютували всього півтора року тому з синглом "ДУЛО", хлопці вже встигли добряче набрати обертів. Сапорт у турі з Sick Solution став не лише гарною можливістю розширити слухацьку аудиторію, а й помітно вплинув на звучання гурту. Першоздохлим, треба віддати належне, інформаційно відпрацювали цей тур на всю десятку, а на концертах без крові й хардкору, не обійшлося. Звісно, через це у деяких моментах навіть простежується відлуння сікового вайбу.

Уже в січні First to Die анонсували дебютний альбом і перший сингл із нього — "Заповіт". А також відіграли вельми символічний концерт, де, до речі, виступали й "Грунт Палає".

Особисто мені чомусь найбільше в медійній кампанії альбому зайшли гумористичні відео — дивакуваті, ситуативні сценки, які завдяки своєму абсурдному гумору тільки підігрівали інтерес до релізу. Коментарі під ними були не менш стьобні, і це, як на мене, влучно підкреслює вайб гурту. Я люблю, коли навіть із таким термоядерним музлом вміють погратись іронічно. Сценка з весіллям — дурнувата, та, схоже, фанатам зайшла на ура.

З іншого боку, такий хайп навколо альбому мимоволі створює завищені очікування — принаймні у мене так було. І коли на виході отримуєш продукт, що трохи не дотягує до цього накрученого рівня — виникає легке розчарування, коли хотілося більшого, бо знаєш, що цей гурт здатен на це.

Ідея цього альбому жила в голові басиста та головного композитора гурту Павла Шкодяка вже досить давно. Але реалізувати її повноцінно вдалося лише з приходом Віктора Бражнікова та формуванням повного складу.

Цікаво, що перші сингли так і залишилися окремими треками — попри те, що в композиторському плані вони, можливо, навіть сильніші за деякі пісні з альбому. Варто також згадати спліт з гуртом VMRE, де хлопці добряче вдарили по блекнеду. Хоча це, скоріше, виняток у їхній дискографії, ніж правило.

Утім, справжня сила First to Die розкривається саме на живих виступах — там енергія гурту виходить далеко за межі записів. Це дійсно круте шоу, яке варто побачити хоча б раз.

І ні, я не підігрую гурту. Просто зацініть їхні лайви — і самі все зрозумієте.

Тематика альбому максимально прямолінійна — як куля в лоб чи залізна палиця по зубах. Ну типу, Першоздохлі їбошать грайнд, вони злі як чорти скажені, яких вислали з пекла. І я не думаю, що тут доречні якісь глибокі філософські роздуми, коли суть усього зводиться до одного — твердий фак усім хейтерам.

Цей альбом — хейтерам на зло.
Перший успіх банди — хейтерам на зло.
Колаба з ERAI — хейтерам на зло.
Крутий тур із Сіками — знову ж таки, хейтерам на зло.

Це взагалі така собі заявочка на верхні позиції з огляду на хайповий тур, співпраця з Файним, і активні концерти. Якщо хтось досі думав, що FTD — просто прикольна назва, то ось вам доказ зворотного.

І я, в принципі, не очікував іншої теми. Крім цього, тут є й критика — лицемірам, расистам, конформістам, проти мерзоти, яка ще має наглість щось вякати. А ще — базована позиція щодо війни та України з розумінням того, що східний сусід — зло в цьому світі.

До речі, з огляду на те, що Бражніков ще десять років тому катався з концертами в росію, а тепер постійно й голосно хейтить москалів — я схильний вірити, що люди змінюються, працюють над собою і не повторюють помилок минулого. Ви розумієте про що я, не тільки про тури мова йде. Особливо, коли ці зміни — у правильному напрямку, коли є чітке розуміння, де чорне, а де біле. І взагалі, треба вміти давати шанс на трансформацію. А не зносити людину під нуль, вирішувати кому бути у суспільстві, тільки тому, що так вирішив якийсь адмін у телеграм-каналі.

У музичному плані це, мабуть, один із найважчих грайндкор релізів за останні кілька років — якщо не рахувати одних скажених грайндкорників із мого рідного Закарпаття, які полюбляють дикуху з нотками сюрреалізму. FTD же поєднують щільний, металізований хардкор з нещадною агресією грайнду, і не завжди одразу зрозуміло, де саме починається один жанр, а де — інший. Ця гібридність звучить органічно — все пов’язане між собою, як сталевими тросами.

FTD звучать важче за своїх колег по сцені Sick Solution, та й підхід до написання пісень у них масштабніший. Гурт не обмежується лише бітдауном, хоча його вплив помітний у певних фрагментах. Це також один з найзліших альбомів у плані саунду, аранжування і продакшену. На мою думку, ще один гідний претендент на статус “альбому року”. Парадокс у тому, що 16 хвилин — доволі нетривалий хронометраж, аби сміливо називати це повноформатником. Але оскільки тут 10 треків, формально він таки проходить за класифікацією як альбом.

Єдине, чого б хотілося менше — це тупих скітів і пафосних фразочок у текстах, які більше схожі на іронічну театральність, ніж на змістовне висловлювання. Нє, чуваки, я не вірю, не продали це. Розумію, що це частина образу, частина шоу, яке працює на зал і формує ауру гурту. Але особисто мені цікаво було б почути FTD у темнішому, серйознішому форматі. Не обов’язково в межах повного альбому — хоча б у вигляді EP. Це могло б відкрити нові грані звучання й додати самобутності, яка ще сильніше виділила б їх серед інших.

Хоча пригадуючи крутезний альбом Every Bridge Burning, то уже нічому не дивуюсь. Full of Hell і Nails можуть написати розйобні хвилинні треки, але з надзвичайно ретельно продуманими аранжуваннями. І FTD не пасуть задніх — усе зроблено для слухача з повною віддачею. Просто це вже питання особистих очікувань, які, можливо, в мене були завищеними.

FTD точно не звучать гірше за багатьох відомих представників сцени і явно виглядають цікавіше за новий матеріал Nasty, який залишив враження доволі абсолютно тупого по всіх пунктах. Якщо не брати до уваги сумнівні скіти, то «Першоздохлі пиздують» — дуже сильний альбом. Водночас я б не радив гурту надалі покладатися на подібні дешеві трюки — навіть короткі треки заслуговують серйозного підходу. І, можливо, дещо стриманіша мовна палітра пішла б гурту на користь.

Звісно, я розумію, що одна з головних ідей гурту — це відтворення первісної, дикої люті, справжньої людської злості. І так, у певних ситуаціях складно підібрати ввічливі слова, коли стикаєшся з очевидним злом. Не будеш ти казати якомусь вилупку, який утнув дуже погану херню, інтелігентними словами, що він мразота. Коли та мразота ще каменем у спину влупить. Але навіть у таких моментах цей первісний інстинкт можна подавати багатогранно й так, щоб він чіпляв ще довше й глибше.

Питання в іншому: наскільки довго така концепція працюватиме для FTD? Що буде, коли аудиторія почне втомлюватися від цього образу — чи є в гурту плани на трансформацію? Sick Solution вдається вже кілька років підтримувати свій розважальний вайб і впізнавану подачу на брейкдаунах. Тому в цих роздумах я знову виходжу на думку: FTD не завадило б у майбутньому спробувати інший напрям, щоб вибудувати асоціацію, яка була б лише їхньою — щось, що формувало б власну, неповторну ідентичність.

Яскравим прикладом потенціалу є трек “Граніт” — справжній бенгер і, без перебільшення, флагман усього релізу. Для мене це майже досконала робота від першої до останньої секунди. Пісня звучить технічно, напористо і безкомпромісно — настільки, що навіть Paleface Swiss варто було б підтягнути планку. Участь ERAI тільки посилила загальне враження — технічний вокал Олександра Подопригори надав треку ще більшої потужності. Це той рідкісний випадок, коли все зійшлося — і музика, і концепція, і настрій.

До того ж враховуючи, що FTD та ERAI неодноразово ділили сцену, колаборація виглядає цілком природною і змістовною. Вона не виглядає випадковою, і водночас — це найсильніший трек на альбомі. Я б ще хотів почути трек із Сіками, бо між ними уже є історія.

Серед інших яскравих моментів — “База” і “Мир”, які звучать як концентрована ненависть до московитів. З тих треків, де до лірики не виникає жодних питань: з ворогом розмов не ведуть. Так само вражає “Заповіт”, спільний з Нора План — тут гурт звертається до елементів дезкору, а екстрим-вокал Назара звучить так, ніби в нього насправді вселився демон.

Не менш потужною є “ФАКФЕЙС” — кач, динаміка й брейкдауни тримають у напрузі й змусять стадо покірних слухняно виконувати свій священний ритуал під сценою — той самий, який перетворюється на джерело первісної енергії, а гурт цим ритуалом живиться.

Загалом, FTD поступово формують образ свого хардкорного "самурая" — персонажа, який чомусь особливо припав до душі металістам. Якщо у Sick Solution це типовий вуличний герой — трохи легковажний, авантюрний, завжди готовий встрянути в халепу, а потім кинути виклик системі, — то у FTD маємо справу з іншим архетипом. Це неконтрольований психопат, сповнений жорстокості, спраги до крові й власного правосуддя. Він не визнає толерантності до ворогів, не сильно інтелектуальний, його душа переповнена гнівом і бажанням все зруйнувати. Це той, хто легко наваляє хейтерам у темному провулку на Троєщині, а потім, не моргнувши, напише заповіт тому, хто спробує взяти його "на мораль". Не виключено, що саме він і "прибрав" Пройдисвіта.

Словом, поки що бачу в цьому альбомі чіткий архетип — такий собі центральний персонаж, нахабний мерзотник, що тримає весь концепт на собі. Чесно кажучи, не все тут мені близьке, зокрема, засилля матюків, що я не дуже люблю у музиці. Але варто визнати: зведення, продакшн і аранжування — на дуже високому рівні. Просто у випадку з FTD ці всі жорсткі образи, юнацький максималізм і позерство подекуди здаються дещо неприродними. Якщо ви розумієте, про що я. Тут музикантам далеко не 20 років.