“Фазан красив, ума ни унции —
Фиуме спьяну взял д’Аннунцио”.
Такими словами описав совіцький поет Владімір Маяковський події пов’язані з взяттям міста Фіуме італійським письменником Габріелем Д’Аннунціо. Мабуть, Маяковський заздрив італійцю. Той був вільним птахом, який робив, що хотів, а Володя був “літературним рабом” ВКП(б) та писав віршики в стилі соцреалізму. З погляду сучасності, Д’Аннунціо був би королем популізму, скандалів та поетів. Ляшко нервово курить в стороні на фоні цього поета-політика, “депутата краси”.
Геній скандалу та пригод, секс-символ Італії був сином провінціальної дрібної аристократії. Від батька він успадкував запальний характер, від матері - чуттєвість. Ще в юному віці Габріеле відкрив у собі талант красномовства. З часом його его доросте до величання себе “священим поетом та пророком”. Для того, аби завоювати популярність він видавав некрологи про свою смерть. Населення захоплювалося молодим майстром пера. Саме з того часу Д’Аннунціо зрозумів, що епатаж та скандали ключ до суспільного успіху. А ще він був страшенно популярним серед жінок. Список тих, хто втратив розум від нього, був величезним. Одним словом, італійський мачо. Були в нашого лева й заздрісники, які бажали його краху. Д’Аннуціо шукав можливості нагадати про себе у всіх сферах.
У 1897 році Габріеле Д'Аннунціо вирішив стати депутатом парламенту. Саме тоді він заявив, що він “депутат краси”, який буде захищати естетику та свободу. Спочатку його політичні погляди були близькі до ультраправих та консерваторів. Ще з часів університету Д'Аннунціо писав твори про велич Риму, закликавши співвітчизників бути “як діди”. Але у 1900 році він заявляє, що йому близькі ідеї свободи та соціалізму. Чи був Габріеле справді фанатом Маркса? Швидше за все, ні. Усе це було заради епатажу та популярності. Марнотратний спосіб життя героя змусив його тікати від боргів до Франції. Там не могли його дістати ні суди, ні колектори, ні колишні. Будучи в добровільному засланні, Д'Аннунціо пише націоналістичні тексти, оспівуючи італійське завоювання Лівії. Усе на благо Італії. Але доля ще готувала для нашого героя епопею.
Зрада та обіцянки
Коли розпочалася Велика війна, Італія відмовилася виступати на стороні центральних держав. Замість допомогти кайзеру, італійці об’явили про нейтралітет та стали очікувати. Тоді ще соціаліст Беніто Муссоліні та Габріеле Д'Аннунціо писали, що слід вступити на стороні Антанти та відібрати в австрійців землі, які колись належали Венеційській республіці (Трентіно, Трієст, Південий Тіроль, Далматинське узбережжя). У 1915 році країни Антанти переконали Італію виступити на їх стороні. Для підтвердження обіцянок було укладено Лондонський пакт. Італія вирішила вступити в світову бійню. Рим наївно думав, що вони зможуть захопити всі землі до того, як Відень зможе дати відсіч. Хоча було захоплено великі площі, генеральний план не вдалося виконати. Австрійці змогли втримати домінуючі висоти. Почався Альпійський фронт Першої світової.
Наш герой, Габріеле Д'Аннунціо, вирішив повернутися в Італію та добровольцем записався до війська. На момент мобілізації йому було 52 роки. Цю подію Д’Аннунціо перетворив на фестиваль ура патріотизму. Він виголошував пафосні промови про велич Риму, подвиги Рісоджементо та мужність 1000 гарібальдійців. Талант демагога був помічений, тому він діяв як агітатор либонь не в кожному корпусі. Його недоброзичливці закидали йому, що Габріеле боягуз, який відправляє на фронт молодих, а сам не воює. У відповідь, Д'Аннунціо записується в авіацію. Лицарі неба відповідали авантюрному духові письменика. У серпні 1915 року він здійснив політ над Трієстом разом зі своїм командиром і найближчим другом Джузеппе Гаррассіні Гарбаріно, запустивши пропагандистські листівки над містом. Пропаганда стала улюбленим трюком. Майстер слова розумів, що слова можуть бути ефективнішими за кулі. Під час одного з боїв, Д'Аннунціо був підбитий, в результаті жорсткої посадки він вдарився головою об кулемет й втратив око. Навіть втрата зору не загасила запалу поета. Тепер він собі взяв прізвисько “одноокого пророка”. Подвиги Д’Аннуціо тиражувалися в італійські пресі. Якщо це порівняти з нашою війною, то Габріеле був щось середнім між псом Патроном та Привидом Києва. Сам “пророк” любив робити епатажні кроки.
За кілька місяців після поразки Італії в битві при Капоретто, Габріеле візьме участь в авантюрній операції. Італійські торпедні катери атакували австро-угорський флот на рейді в бухті Буккарі. Ця атака не нанесла ніякої матеріальної шкоди австрійцям, окрім роздратування листами Д'Аннунціо, які той розкинув по всій бухті. Важливішим був моральний ефект, італійці повірили в можливість перемоги завдяки раптовій атаці торпедних катерів. Іншим подвигом Д'Аннунціо був політ на Віднем у серпні 1918 року. Для цієї акції Габріеле виготовив 50 000 пропагандистських листівок. “Одноокий пророк” розпочинав текст пафосною фразою: “Ми могли скинути на вас бомби, але вирішили скинути лише листівки”. Завдяки майстерності слова, він використав класичні пропагандистські кліше: “ми воюємо проти вашого уряду - вам не перемогти”. Сам факт польоту над Віднем дуже тиражувався італійською пресою. 11 листопада 1918 року Перша світова завершилася. Переможці вирішили зібратися в Парижі в 1919 році на мирну конференцію, яка мала визначити долю світу.
Знівечена перемога
18 січня 1919 року в Парижі було відкрито мирну конференцію. Італія була в числі переможців. Прем’єр Італії Вікторіо Орландо був частиною Великої четвірки, яка мала визначити новий світовий порядок. Італійці надіялися, що їх жертва буде щедро оплачена територіями. Найбільший акцент робився на землях, обіцяні Лондонським пактом 1915 року. На зло італійцям, президент США Вудро Вільсон став на захист інтересів Сербії, яка вимагала всі південнослов’янські землі. Жорстка позиція США викликала певне занепокоєння в лавах італійської делегації. Самі чиновники не могли визначитися, що вимагати від союзників: усю Далмацію чи лише порт Фіуме з околицями? Італійці час від часу покидали конференцію, тому долю регіону визначали без них.
Така пасивність в захисті інтересів нації, була дуже боляче сприйнята на батьківщині. В країні було багато ветеранів, які були шоковані такою “зрадою”. Габріеле Д'Аннунціо вирішив провести мітинги в Рим, аби змусити уряд захистити національні інтереси. Сам Д’Аннуціо створив крилатий вираз - знівечина перемога. Тим самим він хотів відобразити національне приниження його Вітчизни. Особливо гострою стала ситуація в місті Фіуме. Більшість містян складали італійці, протев околицях міста переважно жили хорвати. Для того, аби запобігти конфлікту між Італією та Королівством Сербів, Хорватів та Слованців, війська Антанти розмістили свої підрозділи в місті Фіуме, що в свою чергу дуже не сподобалося жителям міста. Ті, в свою чергу, стали писати листи кому завгодно в Італії, аби патріоти воз’єднали їх з Батьківщиною.
Італійські підрозділи, які розмістилися в контингенті сил Антанти, незабаром стали підпадати під вплив містян. Одни з них, а саме, гренадери Сардинії, звернулися до Д'Аннунціо для того, аби він виконав волю жителів міста. У той час в Італії найрадикальнішою групою військових стали ардіті (з італійської - сміливці). Ардіті були італійським аналогом німецьких штурмовиків. За однією з версій саме Габріеле Д'Аннунціо запропонував гаслом ардіті: “ Eja Eja Alalà”. Своїм корінням це гасло сягає Ілліади Гомера. Штандартом цього підрозділу був чорний прапор з черепом та ножем у зубах. Ніхто в Італії не смів зупинити сміливців. Як в історії з Наполеоном, усі військові переходили на бік легіонів Д'Аннунціо, аби “повернути Фіуме в рідну гавань”. Під тиском легіонерів, Фіуме покинули французи, англійці та американці. Д'Аннунціо з відповідним йому пафосом заявив: “Італійці з Фіуме! У божевільному та мерзенному світі Фіуме сьогодні є знаком свободи; у божевільному й мерзенному світі є лише одна правда: і це Фіуме; Є тільки одна любов: і це Фіуме! Фіуме схожий на яскравий маяк, що сяє серед моря приниження... Я, солдат, я, волонтер, я, каліка війни, вірю, що я виражаю волю всіх здорових людей Італії шляхом проголошення анексії Фіуме”. Тепер був хід Італії: чи готова вона поставити світ перед фактом анексії чи почне боротьбу з цим військовим путчем?
Габріеле був авантюристом, але не дурнем. Він очікував виборів, в яких до влади прийдуть патріоти, які не будуть боятися приєднати Фіуме. Але ситуація не покращилася. Фіуме перебував у підвішеному становищі: Угорщина відмовилася від прав на це місто, а офіційна Італія не хотіла приєднати місто. Тому Д'Аннунціо робить геніальний крок: він проголошує, що тепер Фіуме - це Регенціо Карнаро (незалежна держава). Габріеле буде регентом, комендантом та дуче міста до тих пір, поки в Італії не наважаться повернути місто. Було складено конституцію цього державного утворення. Д'Аннунціо написав її у вигляді поеми. За устроєм, місто було демократичним. Кожен з громадян мав вступити в одну з 9 корпорацій. Була й 10 корпорація для надлюдей: поетів, героїв. Були законодавчі органи: Рада найкращих (Consiglio degli Ottimi ), до якої обирали 1 делегата на 1000 осіб, та Рада корпорацій ( її обиралися з членів корпорацій на 2 роки). Виконавчу владу здійснювала рада ректорів, яка складалася з дуже спечифічних осіб. Міністром фінансів була особа засуджена за шахрайство, а міністром культури запросили диригента Тосканіні. У місті було декриміналізовано наркотики, знято багато обмежень. Пафосу утворенню додав й прапор - уроборос (змій що кусає себе за хвіст) зі сузір’ям Велика Ведмедиця та пафосним девізом: “Хто проти на”
У місті часто проходили паради (також були популярні факельні ходи) та різні театральні дійства. 16 місяців до Фіуме з’їжджалися різного роду неформали: поети, художники, анархісти, синдикалістів, ультраправих та ультралівих. Саме в цьому місті ми бачимо ардіті в чорних сорочках, які вітають один до одного римским салютом. Габріеле Д’Аннуціо воскресив із мертвих цей жест, згодом він став найвпізнаванішим у світі. Проблему з ресурсами вирішували простим піратством та розбійництвом. Також у Фіуме приходили час від часу “донати” від не байдужих італійців. Одним з таких “фіумських волонтерів” був ветеран війни та журналіст Беніто Муссоліні. За допомогою своєї газети “Народ Італії” він зібрав суму в розмірі 3 млн італійських лір.
Протягом часу існування регенціо Карнаро, сильні світу цього пробували визначити статус Фіуме. У решті-решт, було підписано Рапальський мирний договір, згідно з яким Рієка(Фіуме) ставало незалежним містом-державою. На Італію було покладено функцію по вигнанню Д'Аннунціо та його легіонерів. Між 24-м і 27-м грудня 1920 року урядові війська атакували легіонерів. Коротка війна під назвою «Криваве Різдво» призвела до численних смертей і бомбардувань міста. Легіони Д'Аннунціо погодилися припинити опір при умові, що вони отримають повну амністію та зможуть повернутися до Італії. Так закінчилася історія найцікавішого державного утворення ХХ століття - Регенціо Карнаро. Фіуме змогло поєднати в своєму устрої різні підходи, а саме: корпоративізм та демократію, монархію та республіку, авторитаризм та лібертаріанство. Соціальний експеримент Фіуме дасть свої плоди.
Епілог
Після поразки Фіумської авантюри, Габріеле Д'Аннунціо купив собі віллу, яку назвав Vittoriale degli Italiani (перемога італійців). Тут він працював і жив до самої смерті, з театральним смаком, облаштувавши мавзолей спогадів і міфологічних символів, центральним моментом якого була його особистість. Зараз на території вілли знаходиться музей його імені. Там можна побачити багато: і торпедний катер, на якому він атакував австрійців, літак, на якому скидував пропагандиські листівки над Віднем. Для кращого натхнення він розмістив торпедний човен посеред парку.
Легіонери, які повернулися до Італії, стали громадитися навколо нового лідера. Новим дуче став Беніто Муссоліні. Він багато чого запозичив з “фіумського проєкту”. Його прихильники носили чорні сорочки, віталися за допомогою римського салюту, апелювали до історії та навіть катували ворогів, як фіумці (для цього вони використовували рицинову олію). У жовтні 1922 року, майже за 2 роки після падіння Фіуме, легіонери роблять новий марш. Тепер це був марш на Рим. На жаль, демократія в Італії не змогла відстояти себе ні на внутрішньому, ні на зовнішньому фронті. Італійці отримали нового харизматичного лідера, який обіцяв їм третій шлях - корпоративну державу. Фашистська держава Муссоліні стане першою в Європі, хвиля нової ультраправої ідеології поширилася. Рецепт успіху Д'Аннунціо використав не один диктатор. Граючи на патріотизмі, популізмі, реваншизмі можна побудувати будь-який устрій по своєму баченню.
Історія Габріеле Д'Аннунціо - це шлях людини, яка любить епатаж, увагу до своєї особи. До того ж додалися його політичні та історичні погляди. Харизма особи створила культ, який заполонив серця італійців після Першої світової війни. Д'Аннунціо був королем популізму, бо він знав, як грати на струнах італійської душі. Він говорив, що хотіли чути люди та робив те, чого хотіли маси.
