Старий сад застиг у спокої весняної ночі. Його не порушує ані шелест вітру, ані сюрчання цвіркуна у траві. Навіть зорі й місяць заснули в цьому дивному впокоєнні. Так триває кілька хвилин, а ось з-поміж дерев з’являється чоловіча постать у білому хітоні. Довге волосся розкидане по плечах. Обличчя присповнене глибокої задуми.
Христос
Як тихо… Що за дивний спокій…
Поснуло все, трава не шелестить,
І тільки місяць, мій супутник срібноокий,
Цю ніч мені жадає освітить.
Так, ніби в змозі він думки мої сумні
Навік розвіяти, забрати з серця,
Однак зросли, вкорінились вони…
Та що це є? Невже боюсь я смерті?
Як батько мій заповідав
Все станеться: щезне ненависть,
Помста відійде в Тартар,
Забравши злість, жадобу, заздрість.
Цим світом правити любов
до віку буде.
Й вкриються зелом
Сади.
Я вірю, що усюди
Діти, наче квіти навесні,
Як пуп’янок троянди дня одного
розкриють свої ніжні пелюстки
Та заквітчаються. І знову
Постане край цей у своїй красі
В промінні сонця золотого!
Чого ж тоді так боязко мені?
Чом ранку не чекаю я нового,
Неначе серце лихо відчува.
А, може, марна ця пожертва,
Коли за гріх чужий, той, що гріха не зна,
Ще за народження повинен вмерти?
О, Батьку! Воля є Твоя
На все, що діється у цьому світі,
Тож, коли день новий мені страждання й смерть несе,
З покорою чекаю ранку миті.
Якщо ж ціною одного життя
Врятую тисячі, мільйони,
То хай скоріше догора зоря
остання в небі.
Не жадаю долі
Я іншої.
Однак, коли й надалі горе
Точитиме нещадні пазурі,
Кохатиметься у гріхах: розпусті, марнославстві, злобі,
Ти чашу цю повз мене пронеси…
(По останніх словах чує глухий голос, що лунає ніби з-під землі, але разом з тим охоплює увесь простір).
Голос
Такого вияву любові
Від нього марно не чекай,
А радше вже замов по собі
Заупокійну, та нехай
Голосять щиро твої учні,
Нехай ридають так, бодай
Здригалось небо й батько сучий
Твій спокій втратив,
Серце вкрай
Собі гризотою, щоб змучив,
Коли настане та година
Смерті безвинної.
(Христос озирається довкола, але нікого не бачить).
Голос
Нумо, не треба так лякатись.
Христос
Хто тут?
(З-поміж дерев виринає постать у темному вбранні, обличчя сховане відлогою. Від цього вона ніби зливається з темрявою).
Постать
Ти ба! Невже не впізнаєш
Старого друга?
(Підходить близько до Христа і плескає його по плечах, як давнього знайомого.
Той стоїть зовсім ошелешений).
Так, вітатись
З друзями тебе не вчили…
Христос
(Поступово оговтуючись).
Де ж бачились з тобою, де ми стрілись?
Постать
О, пам’ять! Не вічна ти!
Поки одним молились –
Забули інших.
І кращі ідоли людські
Змінили гірших.
(сміється)
Так, ніби в змозі щось вони
Змінить на краще,
Чи не саме життя, а ми…
А ми – пропащі.
Засліпли у безмежній вірі.
Чекаємо бездійно, може, мрії
І справдяться колись
Самі по собі.
Та часто мрія вимага
Багато крові…
І вже ж не рідної – чужої,
Бо до чужої нам дарма,
Немає діла.
Нам шкода лиш свого життя.
Чуже – це сила,
Що наші мрії задарма
Втілить усі. Така ціна
Влаштовує.
Ціна єдиного життя
За мрію!
Й жоден не згада
Чиє було воно.
Отримав, що хотів – і все одно,
І байдуже до скривджених надій
Чужих,
І до розбитих мрій -
Твоя ж здійснилась…
Чужою жертвою страшною окропилась…
Христос
(вслухаючись у ці слова)
Про що ця мова?
Постать
Думки у голос…Не зважай,
Не згадуєш, то і нехай,
Я, часом, сам не розумію,
Хто я і звідки.
Христос
Все ж, щось знайоме є.
Цей голос, постать ця…
Постать
Як і надії, сподівання
І острах, і душі вагання,
Непевність, прагнення життя…
Христос
Так хто ти є?
Постать
Досі не знаєш?
(сміється)
Ні, бачу, ти не в формі.
Хто світом володів учора,
Хто знав усе, тримав людські серця
В покорі
В них плекав добро й любов до всесвіту Творця,
Кому корилась буря в морі –
Сьогодні сам, немов дитя.
Христос
Кепкуєш, але справді я
Не годен тебе зрозуміти.
Не можу. Втім, твої слова…
Що ти хотів сказати,
Говорячи про смерть?
Постать
(зауважує)
Безвинну смерть.
Про марність жертви
кажу й зараз!
Христос
(спокійно, трохи з сумом)
Але мушу вмерти.
Постать
Про це і мова. Чи насправді?
Хіба життя вже ніц не варте?
Христос
Для мене смерть – його ціна.
Постать
(недовірливо)
Для тебе?
Христос
Для людей!
Постать
(з наголосом)
Отож бо!
(іронічно)
Чи ця ціна не занизька?
Христос
(так само спокійно)
Пуста розмова.
Постать
Та хіба?
(Питально придивляється до обличчя Христа, що осяяне місячним сяйвом. Сама ж залишається у темряві, стоячи проти світла).
Чи ти за власним побажанням
Ідеш на смерть?
Христос
Я без вагання
прийму її.
Постать
Насмакувався ти дивами,
що нам дарує їх життя?
Христос
(спокійно, але з наполегливою твердістю)
Достатньо, прошу!
Постать
Майбуття
Тебе вже власне не цікавить?
І день новий тебе не вабить
своїми барвами?
(Якусь мить Постать чекає відповіді, однак Христос мовчить).
Так, тебе, мій друже, розумію.
Чого чекати вже тобі
Від дня нового на весні…
Цей сонця схід, як ніч мине,
Що за собою принесе?
Один лиш біль, страждання, муки,
І серце твоє від розпуки
Стискається,
І сам ти геть
розгублений,
Бо тільки смерть
І бачиш – більш нічого,
Хоча не знаєш задля кого, для чого…
(пауза, ніби міркуючи)
А знаєш… іншою могла
Бути твоя нещасна доля.
Христос
На все, то є Господня воля.
Постать
(саркастично)
Воля гуманного Отця,
Який вбиватиме дитя
За інших.
Бач, рятуватиме він грішних
Ціною твойого життя!
Христос
(поступово дратуючись)
Ця воля також є моя.
Пуста, кажу, розмова ця!
Постать
Нехай! Нехай мої слова пусті
(раптово хапає Христа за плечі)
Тепер но ти скажи мені
Чи справді хочеш вмерти?
Христос
Чого бажаєш?!
Постать
Почути відповідь.
Питання було: чого прагнеш ти?
Христос
(вириваючись)
Здійснити Заповіт!
(В ту мить відвертається від Постаті, однак та ретельно стежить за його рухом. Обидва напружені. Це відбивається в їхніх голосах та хапливих жестах).
Постать
Який? Ти сам у нього віриш?!
Христос
Вірю!
Постать
Маячня!
Христос
(не стримуючи свого гніву)
Не смій!
Постать
Брехня! Пуста брехня!
Христос
Про це вже не тобі судити!
Постать
Чому не скажеш, що не хочеш жити?
Що всі слова мої пусті,
Що жодні почуття у тобі
Вони збудити не змогли?
(Якусь мить стоять один проти одного, але знову таким чином, що Постать ховається у темряві. Напруження зростає)
А власне річ у чому?
Сказав я тільки те,
Як батько сина вб’є
Й по всьому.
Одначе смерть його яка!
За людство!
Справді, нащо жити?
Кого цікавить там одне життя,
Коли йдеться про мільйони,
Ні, мільярди інших!
Ціна насправді занизька:
Кохання втрачене і мрії,
І мати кинута стара
Напризволяще…
Христос
У серці віра ще жива
У Заповіт,
У те, що люди
Щасливі будуть…
Постать
(підхоплює)
І усюди,
Скрізь запанує благодать.
(з наголосом)
Але за це тобі вмирать!
Тобі, ти чуєш – більш нікому
За це вмирати!
Христос
Я готовий
За них своє життя віддати.
Постать
Авжеж, готовий!
Тільки їм начхати
На всю цю відданість твою.
Ти чуєш?! Чуєш ?! Їм плювати,
Я все як є тобі кажу.
Христос
(трохи стомлено)
Навіщо мучиш?
Чом бентежиш?
Постать
(заперечує)
Це ще не мука!
Христос
Спокій дай!
Постать
Ти хочеш спокою? Вмирай!
Пройди крізь всі пекельні муки,
Віб’ють хай цвяхи тобі в руки.
НеХай розіпнуть, тільки взнай
За що вмиратимеш,
За що в агонії палатимеш,
За кого кров свою проллєш!
Христос
Ти підеш звідси?
Постать
Піду звичайно я, авжеж,
Ми разом рушимо в дорогу.
Ітиму поряд – крок за кроком
Я тінь твоя…
(З цими словами підходить до Христа. Той знову відчуває цупкий свинець його рук на своїх плечах. Вони удвох починають обертатися. В якусь мить місячне світло починає падати на Постать і Христос сахається від несподіванки, побачивши самого себе).
Що? Упізнав?
(відпускає Христа)
Христос
Ти – привид! Ти – якась мара!
Постать
О, так! Диявол, сатана.
Я – Азазель, я – дух пустельний,
Спокусник, я – гонець пекельний! Хто ще? Яке моє ім’я?
Христос
Тобі видніше, але я
Не хочу більше тебе чути.
Постать
(зауважує)
Я ще нічого не сказав,
А, власне, тільки розпочав
До тебе щиро говорити,
Як ти нечемно обірвав
Мене.
Однак, почути все
Настав вже час,
Бо разом нам з тобою бути,
Одвіку суджено і до кінця,
Бо я – це ти, а ти – це я.
Якщо ти Бог, то я – людина.
Ти прагнеш смерті, я – життя.
Я хочу щастя. Хай земного,
Хай не небесного – людського,
Трохи родинного тепла,
Любові, щирого кохання.
Не до Небесного Отця –
До жінки смертної. Дитя
Від неї хочу мати.
Банально? Так.
Але жадати
Не прагну більшого.
Що ж в цьому є такого грішного?
Хіба це гріх - щасливим бути?
Христос
Геть зникни, а слова твої забути
Мені належить раз і назавжди.
Постать
(спокійно і якось сумно)
Я б зникнув, зникнув залюбки.
Ти сам мене не відпускаєш.
Хоч знаєш, так, ти добре знаєш –
Від себе нам не утекти.
Христос
(вслухаючись)
Знову химера.
Постать
Ні, думки.
Лише думки, які ховаєш у собі
І волі не даєш їм вийти,
Бо серце роз’ятрять вони.
(немов на підтвердження цих слів Христос намагається затулити вуха).
Христос
Замовч, сатано, відійди!
Постать
(сумно усміхається)
Дияволу давно байдуже
До нас з тобою.
О, мій друже,
За нас, повір, він краще знав
Чим все скінчиться.
(Христос питливо дивиться на нього)
Так, провал добра і марна смерть…
Христос
Не вірю!
Постать
То дивися!
Геть всі слова!
Настав вже час
Дізнатись, що чека на нас,
В якім промінні світ засяє,
Яким вогнем він запалає,
Хоч, може стать не по собі
Від тої правди.
Христос
(ніби щось зважуючи, далі рішуче)
Досить слів!
Постать
Ходи. Рушаймо в подорож з тобою
Крізь час.
Христос
(пошепки)
Отець Небесний, будь зі мною!
Постать
(спокійно та впевнено)
І Тому байдуже до нас.
