Чи задавалися Ви колись питанням звідки походить слово “гроші”. Це слово до нас потрапило з Європи та було викривленням терміну “Grossen Ducatum” - великий дукат. Але в багатьох з нас могло виникнути питання, чому на Русі зникла монета після Ярослава Мудрого, чому використовували шкури тварин як валюту та як на території України було знайдено дуже багато арабських динарів. Сьогодні розкажемо про монети у середньовічній українській державі Русь.
Наші землі мають давню історію використання монет. На території Північного Причорномор’я були грецькі монети: драхми тетрадрахми, аси та лепти. Відомо, що грецькі поліси активно карбували свою валюту. Ольвія, наприклад, зображала на них дельфіна. Римляни принесли на наші землі свої денарії та ауреуси. Місцеві племена готів, слов’ян та кочівників любили використовувати римські монети як прикраси. У нас збереглися ці монети в римських торгових постах, у могильниках германців. Тоді монети мали більше декоративний характер у племінному суспільстві. Візантійські монети з часом витіснили римські. Соліди були еквівалентні долару зараз. Стабільна валюта, в якій здійснювалися торгові операції.
Звісно, що слов’яни мали зв’язки з країнами Близького Cходу. Були знайдені сасанідські срібні монети, але вони є мізером порівняно з найпопулярнішою монетою раннього серодньовіччя - арабським дирхемом. Після завоювання Персії араби відкрили великі поклади срібла. Це підштовхнуло їх до виготовлення нової основної монети - срібного дирхема. Дирхем був арабським варіантом слова драхма, а за грошовим еквівалентом дорівнював 1\10 золотого динара. в середньому ця монета важила 3-4 г. Слов’яни отримували ці гроші від торгівлі рабами та хутром в Булгарії та через зв’язки з хазарами. У «Книзі дорогоцінних намист» ібн Руста (близько 923 р.) описав поховальну церемонію руського купця, у могилу якого, крім одягу, їжі та зброї, поклали золоті прикраси та срібні дірхеми. Арабську монету любили за її стабільність. Саме вони складали основну масу монет до правління Володимира Великого. Похідні від дірхем - рези, ногати та куни стали розмінними монетами на території Русі.
Важливу роль в становлені економіки Русі зіграли вікінги. Рюриковичі пришвидшили процеси формування держави на теренах сучасної України. Могутні нормани були не тільки вправними воїнами, але й торговцями. Вони возили через могутні ріки Русі хутра, мед та інші цінні ресурси до Константинополя та південного узбережжя Каспійського моря. Активну роль в збільшенні візантійських монет на території України зіграв князь Святослав Хоробрий. Знищивши Хазарський каганат, він перенаправив торгові потоки з Волги та Дону до Дніпра, Дністра та Південного Бугу. За правління Святослава починається процес зникнення арабської монети. Однією з основних причин того є виснаження срібних рудників у Персії та початок падіння Аббасидського каліфату.
Візантійська монета була дуже стабільною валютою до кінця ХІІ століття. Греки старалися зберігати вагу та якість металу. Відомо, що імператор Костянтин VII Багрянородний дарував посольству на чолі з княгинею Ольгою срібні монети - міліарісії. Соліди на Русі були символом достатку та могутності, вага візантійської монети стала стандартом ваги - золотником. Не дивно, що коли Володимир Великий хрестився, він вирішив підкреслити свою могутність за рахунок видання власної монети - златника та срібника. Ці монети були виготовлені за візантійським стандартом. Златники були дуже рідкісними. У знайдених скарбах їх тримали поряд з візантійськими солідами. Володимир був єдиним відомим емітентом цієї монети. Златники Володимира були одними з найперших монет київського карбування. Вони діляться на два типи. На аверсі першого типу монет вміщено надпис «Володимир, а се его злато». На монетах другого типу інший надпис: «Володимир на столе». У центральній частині аверсу - зображення князя зі скіпетром й хрестом. Над лівим плечем Володимира знак роду Рюриковичів — тризуб. На реверсі (реверс монет обох типів однаковий) ім'я Ісуса Христа та його зображення (Христос-Пантократор). У такий спосіб Володимир хотів показати, що він нічим не гірший за свого швагра Василя ІІ Болгаробойци.
Більш популярною в карбуванні були срібники. Їх теж почали робити за часів Володимира Великого. Існує чотири типи срібників Володимира, за типом штемпелів. На реверсі срібників першого типу зображено Христа-Пантократора, а на аверсі — погруддя князя, справа від нього вміщено тризуб. В написах на монетах часто зустрічаються грубі помилки, що вказує на ранні роки випуску монет (одразу після хрещення Русі) — ще не було освічених майстрів. На срібниках другого типу з'явилось зображення великого тризуба на все поле монети. На звороті — зображення Володимира у кольчузі і хрестом в руці (по пояс). Срібники третього типу вважаються найкрасивішими з Володимирових монет. На них князя зобразили сидячи на троні, а помилки в текстах майже не зустрічаються. На срібниках четвертого типу князь сидить на низькому пуфі, які були популярні в арабських країнах, а на звороті — тризуб із хрестом посереднині.
Була й рідкісна партія монет князя Святополка, яка містила двозуб (схожий на символ гіпотетичного батька - Ярополка) та покровителя князя - апостола Петра. Таких монет було дуже мало, бо правління Святополка було недовгим: Ярослав скинув його з трону та став правити у Києві. Він також карбував власні срібні монети. Срібники Ярослава мали на аверсі замість Христа зображено святого Юрія (Георгія) Змієборця (патрон князя). Обабіч напис: «ОГЕ ОРГІО» (святий Георгій). На реверсі викарбовано особистий знак його батька, Володимира Святославовича, тризуб, із колом на вершині середнього стрижня. По периметру зроблені написи: «Ярославлє сребро» без слів «на столі» й «AMHN» (амінь) хрестоподібно між двома точковими обідками. Видно, що князь мав професійних карбувальників, оскільки всі монети були в ідеальному стані.
Також слід згадати про найрідкісніші монети, виготовлені в монетний період. Князь Тмутаракані, Олег-Михайло Святославович карбував монети на зразок візантійських міліарісій. Основне призначення цих монет - це торгівля з візантійськими містами Північного Причорномор’я. На одному боці цих срібників вміщено зображення архангела Михаїла, на зворотному — напис: «Господи, допоможи Михайлові». Під час карбування срібників круги монет не вирізалися із пластин (як для візантійських та арабських монет), а були литими. Срібники, які поступалися за кількістю та якістю металу перед грецькими і арабськими монетами, не відігравали помітної ролі у грошовому обігу Київської Русі. Також відомі кілька монет тьмутороканського посадника Ратибора із зображенням святого Климента, але всі вони недоступні для детального дослідження, оскільки знаходяться у приватних колекціях.
У Вас могло виникнути питання: “А що ж таке гривня і звідки вона взялась?”. Гривня була срібним злитком, який мав певну форму й важив 201г чистого срібла. Гривна була також одиницею вимірювання ваги. Наукова гіпотеза говорить, що гривня є нічим іншим як половиною каролінгського фунта срібла. Гривня, як і куна, (розмінна монета або шкури кун) була необхідної для розуміння розрахунків між руськими, західноєвропейськими та візантійськими стандартами срібла. Найдавніший обмінний курс був закріплений в короткій редакції “Руської правди” 1 гривня = 20 ногатим (арабський дирхем) = 25 кунам. Гривні виготовляли в наймогутніших князівствах Русі: київські (їх зображення є на сучасних гривнях), чернігівська, новгородська, Смоленська, Волинська та Галицька. Гривні відливали у форми, тому якість грошей залежала від якості форми. Також на Русі практикувалась гривна кун. Це могли бути як монети, які мали іноземне походження, так і група шкір куниці. Шкіри як гроші зазвичай опломбовувалися князівською пломбою, аби засвідчити якість хутра. У XIII столітті відбувається девальвація кун та вершків (шкір білок). Тоді “курс обміну” був таким: 1 гривна - 20 ногатим - 50 кунам - 150 вешкам. Німецькі та західноєвропейські монети, зазвичай, були в обігу у Київському князівстві.
Особливим був грошовий період в часи Королівства Русь. Ще до об’єднання князівств Романа Мстиславича Галицька земля була однією з найбагатших земель Київської Русі. Її багатство грунтувалося на торгівлі сіллю. Галицьке князівство також з метою отримання прибутку володіли дельтою Дунаю. Для прикладу могутності, Ярослав Осмомисл заплатив близько 3 тисяч гривен польським найманцям(для прикладу в результаті війн князі часто платили суми від 200 до 500 гривен). Королівство Русь не мало власної монети, але активні зв'язки з Європою це компенсували. На території цього королівства були перші в Україні “празькі гроші”. Вони були своєрідним срібним стандартом якості для Центральної Європи. Починаючи з Литовського періоду, на території Русі відновлюється карбування монет.
Більше цікавого на нашому телеграм каналі - @OstanniyCapitalist
