Я була тихою,
Тому й була помітною,
Що не мала бурхливих реакцій,
Що було своєрідною кастрацією.
Мене було мало чути,
Поки справи були добре,
Поки знали, що робити,
Поки душа ніби-то хоробра.
Я дорівнювала тиші,
казали, що спокоєм пахнула.
Казали якісь розумніші,
коки терпіння моє тануло.
Ставала я психологом
(без освіти, звісно),
як ставався перелом
у розумніших кісток.
Тільки так мій голос,
який втискували скрізь,
став для них мов колос,
мов життєво-важний русоріз.
Бо ж слухати вміє кожен,
дослухатися - не всі.
Зрозумієш лише потім,
що означали мої голі,
як то кажуть: "грубі",
чи то "чорно-білі",
попередження тобі.
