Автор: Джон Болтон для The Economist
Оригінальний допис був опублікований 21 березня 2024 року
Про автора: Джон Болтон був радником з національної безпеки США з 2018 по 2019 рік і послом в ООН з 2005 по 2006 рік.
Загрози не зникнуть, хто б не переміг у листопаді, вважає колишній радник з питань національної безпеки
Сумно, але для Америки та світу жоден з кандидатів на виборах у листопаді цього року не є гідним президентом. Опитування показують, що виборці не хотіли реваншу між Джо Байденом і Дональдом Трампом, але це те, що вони отримують.
Найважливішим обов'язком президента у сфері національної безпеки є визначення ризиків і можливостей, що стоять перед Америкою, а також розробка шляхів запобігання загрозам і просування інтересів країни. Чи то через некомпетентність, зниження розумових здібностей, чи, що найгірше, піддавшись внутрішньополітичному тиску, Байден і Трамп неодноразово доводили свою неспроможність виконувати цю місію. Протягом багатьох років їм обом не вдавалося відрізнити друга від ворога, а це досить низька планка навіть для неофітів, не кажучи вже про тих, хто прагне знову зайняти місце в Овальному кабінеті.
Наприклад, дедалі жорсткіші погрози пана Трампа вивести Америку з НАТО були впритул наближені до реальності на саміті Альянсу в 2018 році. Тоді Америка ухилилася від кулі, а коротка концентрація уваги пана Трампа не дозволила йому воскресити цю ідею до закінчення його президентського терміну. Однак згодом він неодноразово натякав або прямо виступав за вихід з Альянсу. Нещодавно він відмовився захищати членів НАТО, чиї витрати на оборону не відповідають їхнім зобов'язанням.
Пан Трамп налаштований серйозно, але як прихильники, так і опоненти недооцінюють надзвичайний ризик виходу Америки з НАТО. Вони називають його галасливість «переговорною тактикою», спрямованою на збільшення витрат на оборону, або просто кажуть «Трамп є Трамп». Це велика помилка. Його скарги на те, що НАТО або союзники, такі як Японія чи Південна Корея, ухиляються від виконання своїх обов'язків, спрямовані не на зміцнення американських альянсів, а на те, щоб стати підставою для виходу з них. Дехто вважає, що його останні коментарі свідчать про те, що він стає менш схильним до виходу з НАТО. Не варто робити на це ставку.
Так само небезпечними є погляди Трампа на допомогу НАТО Україні після російського вторгнення. Безглуздо, що пан Трамп заявив, що може вирішити конфлікт за 24 години. Навіть гірше, лише кілька тижнів тому Віктор Орбан, прем'єр-міністр Угорщини і друг пана Трампа, заявив, що пан Трамп «не дасть жодної копійки на українсько-російську війну, і тому війна закінчиться... Якщо американці не дадуть грошей, європейці не зможуть фінансувати цю війну самостійно». Звісно, з Трампом ніщо не є остаточним, поки не станеться, а іноді навіть і не станеться, але закономірність безпомилкова.
Байден є порівняно недосконалим. У сьогоднішньому конфлікті на Близькому Сході він бачить лише війну між Ізраїлем і ХАМАС. Він не може або не хоче зрозуміти, що Іран атакує Ізраїль на кількох фронтах через терористичних маріонеток. Незважаючи на те, що спочатку він підтримував Ізраїль і (буквально) його прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньяху, обмежене стратегічне чуття пана Байдена зараз змушує його відступати під тиском антисіоністського лівого крила демократів. Замість того, щоб відповісти на давнє «вогняне кільце» Ірану, що стискає Ізраїль, Америка зменшує політичну підтримку Ізраїлю, а з боку Білого дому і демократів у Конгресі лунають погрози накласти умови на військову допомогу, які можуть зменшити або припинити її. Байден фактично ставить знак рівності між терористичними звірствами ХАМАСу 7 жовтня і здійсненням Ізраїлем свого законного права на самооборону.
Звірства, скоєні ХАМАСом (не кажучи вже про хуситів, Хезболлу та іракське шиїтське ополчення) протягом десятиліть, були невимовними, так само як і здатність ХАМАСу діяти, аби йому все сходило з рук, завдаючи страждань власному народові. Байдена обдурили, як і багатьох інших на Заході, і саме тому вони в першу чергу звинувачують Ізраїль у жертвах серед цивільного населення. Він не бачить, що ХАМАС винен у жертвах серед цивільного населення, бездушно змішуючи мирних жителів Гази зі своїми бойовиками і військовою інфраструктурою. Ані ХАМАС, ані будь-хто інший не має права «терористичного вето» на право Ізраїлю на самооборону, жертвуючи власними невинними людьми.
Байден, розгублений і «в облозі», повторив вимоги ХАМАСу про припинення вогню, необхідне для того, щоб виграти час для перегрупування, поповнення запасів і продовження війни. Інші терористичні маріонетки Ірану готуються до тривалої боротьби: хусити, наприклад, зараз заявляють, що придбали гіперзвукові ракети, щоб продовжити спроби закрити Червоне море і Суецький канал для міжнародної торгівлі.
Замість того, щоб зосередитися на справжніх винуватцях - Ірані та терористах - Байден критикує Ізраїль. Оприлюднюючи «розвіддані», які відповідають його цілям, він натякає, що ізраїльський уряд може впасти, якщо не прислухається до його поглядів, і що політика Ізраїлю сприятиме тероризму протягом цілого покоління. Пан Байден підтримав вимогу Чака Шумера про проведення виборів в Ізраїлі з метою усунення пана Нетаньяху, заявивши, що лідер більшості в американському Сенаті «висловив серйозну стурбованість, яку поділяє не тільки він, але й багато американців».
Погляди обох кандидатів на Китай є ще одним свідченням їхніх зовнішньополітичних помилок. Байден провів свій перший термін, намагаючись не образити Китай, щоб не заважати досягненню його святого Грааля - двосторонньої угоди про зміну клімату. Угода так і не з'явилася, і Китай все одно не став би її дотримуватися. Тим часом загроза з боку Китаю продовжувала зростати на його довгій індо-тихоокеанській периферії. Священним Граалем пана Трампа з Китаєм була «найбільша торговельна угода в історії». Можливо, він все ще хоче цього, але наразі він звинувачує Китай у поширенні covid-19, а отже, у зниженні його голосів у 2020 році, тим самим полегшивши Байдену «вкрасти» перемогу на виборах. Натомість він закликає до введення значних тарифів (його відповідь на міжнародні проблеми) на китайські товари, при цьому помилково принижуючи Тайвань за те, що він [буцімто] вкрав американську індустрію мікрочіпів.
І Байден, і Трамп, безумовно, вважають, що їхні підходи принесуть їм політичну вигоду. На жаль, їхнє розуміння належного місця Америки у світі та загроз, що стоять перед нею та іншими західними демократіями, є вкрай хибним, так само як і їхні відповіді. Багато американських виборців зневажають обох кандидатів, і небезпідставно. На радість ворогам Америки, хто б з них не переміг, попереду довгі, похмурі чотири роки.
