І напочатку був СОН.
Відлюдькуваті істоти так само йшли до своїх основ,
Шукали в столітніх соснах своїх прадідів,
Питали в штормів: хто їх, врешті решт, і з чого створив?
Тоді ще роки рахували за криками сов,
І лиш жінки мали право давати й забирати в когось кров,
Бо лиш вони вміли її нести.
Відлюдні істоти почували, що вони самі собі Святí.
Найбільше вони цінували розум, що йшов із почуттів.
Вони копали собі могили, так, наче збирались ховати в них китів,
І складали в них свої знання та силу,
Щоб їхні старі боги, наче збіднілі пси,
спускались до них в домовину
й молили їх про дари.
