Вступ
Вітаю, зваблені заголовком читачі! Якщо хтось із вас зустрічався із певними психічними проблемами, то памʼятаєте, як ідеалістичне мислення тоді рятувало й давало почуття безпеки. Ідеалізм - це наркотик, в цьому контектсі. Й якщо ви в цьому моменті піддаєтесь впливу деструктивним фантазіям, то зверніться до відповідного експерта.
А поки що я хочу подати вам інформацію трішки глибшу по змісту на цю тему.
Другий вимір - ідеалістичний (власний) вимір
Чи зустрічались ви в соціальних мережах із вправою по створенню найбезпечнішої кімнати у вашому світі, десь далеко у ваших фантазіях? А чи практикували ви таке із цілями абстрагуватись від цього світу у власному вимірі? Якщо ні - я вам щиро заздрю, але зараз хотілося б поділитись досвідом й розповісти про це дещо глибше.
Взагалі, таке абстрагування - це захисний механізм, котрий подекуди має надсерйозне нейробіологічне вираження. Це такі моменти, коли більшість ділянок мозку просто вимикаються, відриваючи, разом із собою, від цього виміру й людину. Такий захисний механізм може спрацювати при якійсь надмірно шоковій ситуації.
Але в людей, котрі не стикались із такими випадками, котрі не випробовували на собі такий захисний механізм, є дуже схожа штука. Тобто, їх не варто називати схожими, адже такого ґатунку фантазії та абстрагування(на нейробіологічному рівні) є надміру різними речима, хоча би, тому що це абстрагування відбувається напряму в мозку. Зрештою, фантазії про котрі я говорю, це також захисна реакція й бажання абстрагуватись від цього світу, але відбувається більш свідомо. І в цій статті ми будемо розглядати саме другу реакцію, оту що більш свідома.
Отже, це не так круто, як може здаватись зі слова "фантазії", це можуть бути успішні спроби заповнити певні прогалини в собі, заклеїти рани, завдані у цьому вимірі, певними ідеальними образами у свідомості. І я, як людина, котра спробувала це, скажу, що це можна порівняти із наркозалежністю, і завдає болю такого ж, як це описують про наркозалежних. Це має виражання, щось типу, коли ви надто рідко усвідомлюєте те, що існуєте як окрема частинка Цілого, а переважно змішуєте себе із двома вимірами одразу, розділяючись, зникаючи, стираючи себе одразу з двох.
Забути про власне існування - забути про власну гідність, ідентичність, самооцінку та й загалом про адекватне почуття щастя, піднесення, меланхолії, агресії й інших базових емоцій.
Що передбачає поняття "абстрагування"
Тепер, задля кращого розуміння самої ситуації,варто відмітити основні, фундаментальні чинники, котрі сприяють бажанню абстрагуватись від цього світу. Їх є безліч й у кожного вони різні, але ці, повторюсь, є фундаментальними, є аксіомами на яких ґрунтується ще багацько інших психічних проблем:
- Несприйняття - в слові "абстрагуватись" вже є прихований, за буквами, зміст, який полягає в певному несприйнятті цього світу, отже нерозуміння того, що в ньому є місце для кожного. Ціле сприйняти складно зі всіма відхиленнями у бажаному стабільному комфорті, який існує лише в ідеалістичному вимірі. В цьому спільному вимірі суцільного реалізму постійно відбуваються зміни й в ньому не існує поняття стабільності, повного комфорту чи досконалості. Люди вигадали ці сказочки, щоб було хоча би якесь стале підґрунтя для існування, але природа, Ціле є мінливим і не передбачає постійного. День, місяць, рік, мільйони років, будь-який проміжок часу, але не стабільність. І це складно прийняти, боляче та неприємно й займає багато часу. І памʼятайте, що комфорт вбиває мрії.
- Відповідальність - у нашому, у спільному вимірі потрібно нести багато відповідальності. Відповідальність за власні почуття та емоції та вчинки, за життя тощо. Й інколи "доводиться" нести її за інших. Відповідальність - штука абстратна, так би мовити. Якщо подумати, то ми несемо її, прям, дуже багато, але не усвідомлюємо,адже її ми проявляємо підсвідомо, а відчуваємо її болючі удари лише в критичних ситуаціях, у яких йде наголос на неї.
- Самооцінка - із самооцінки йде занадто багато розгалужень. Вона - фундаментальний аспект нормального життя, адже є запорукою усього, що можна перечислити в цьому розділі й не тільки. Неадекватно низька самооцінка передбачає не просто ненависть до себе, а набагато глобальніший вплив. Себто, людина вже й не є такою вже людиною, як частина Цілого, поміж деструктивних думок забуває про себе, як про людину, забуває усі її обовʼязки, котрі її роблять "людиною". Й саме в ній полягає це переконання невдячності цього світу, що він не готовий прийняти цю людину, опісля замикається в собі, у власному вимірі.
- Почуття відокремлення - апріорі, що саме почуття того, що людина вже абстрагована від світу, від соціуму, самим же соціумом, може бути мотивом повноцінно відколотись від Цілого й замкнутись у власному вимірі. Себто, це може бути фактичне відчуття відторгнення іншими або навіяне. А може й доля цинізму змусить людину думати в цьому напрямі.
Внутрішні/зовнішні переваги
Переваги, звісно ж, вжито в дещо образному плані, адже переваги у такої деструктивної реакції є лише в самому ж контексті цих дій.
- Внутрішня соціальна перевага: це власний ідеалістичний вимір у якому, переважно, знаходиться особистість.
- Зовнішня соціальна: це сам факт того, що особі вдається абстрагуватись від соціуму десь всередині себе, хоча втрати набагато більші. Але цього особа не усвідомлює.
- Біологічна перевага: вираження неприязності до самого себе.
Ці всі переваги - деструктивні фактори абстрагування.
Пластир на рану. Вплив на самого себе
Ви впливаєте на самих себе тим, що хочете затерти своє місце в цьому світі, якщо не власну сутність й перервати власне існування самогубством... Абстрагування від цього виміру означає бажання відділитись від нього, зникнути, що звучить набагато драматичніше. А що було б, як би ви справді зникнули під впливом цього бажання? Справжнє та повноцінне відділення, бажання якого криється у абстрагуванні, приведе до ще гірших результатів. Сама відстунсть гірша за існування із бажанням абстрагуватись, що варто розуміти. Повне відокремлення та абстрагування - занадто різні речі, якщо хтось не знав. І не завжди є мотив повністю відокремитись, але й з таким можна зіткнутись.
Повне відокремлення є вже певною крайністю абстрагування, адже передбачає те, що й несе по змісту.
Ідеалістичний, власний, вимір - точка позбавлена всіх властивостей справжнього життя й Цілого, як наркотик, як пластир на ятрячі рани.
Закінчення
Отже, я вас не хочу повчати, хочу лише направити у правильний напрям. Ця стаття, взагалі-то, мала бути на тему техніки, котра мала б допомогти у таких ситуаціях, але я вирішив, що її не варто додавати сюди, як і багато інших моїх особистих методів, з котрими я зустрівся на шляху боротьби.
Мій досвід дозволяє впевнено описати цей стан із певним науковим підґрунтям. Нехай цей текст стане у нагоді.
Дякую, любі читачі!
