Дізнайтесь історію вогняно-рудого хлопця, що прагнув розкрити таємницю Імені вітру. Та пориньте в атмосферу затишку шинквасу й магічне постріскування вогню, що переплітаються на кожній сторінці🦊🪕
Загальна інформація
Автор - Патрік Ротфусс
Назва - «Ім’я вітру»
Серія - « Хроніки Вбивці Короля» ( всього книг має бути 3, укр. - 1, анг - 2 )
Кількість сторінок - 800
Жанр - епічне фентезі
Вікові обмеження - 16+
Суб’єктивна оцінка - 5/5 🦦
❗️Розділи з спойлерами виділені❗️
Вступ
Не буду лукавити, мене заінтригувала назва. Хоча і позитивні відгуки, про автора, також грали роль. Але всеж назва - «Ім‘я вітру». Невже не інтригує ?
Сама назва навіює спокій, щось знайоме і доволі приємне. Ніби зустріч з старим другом, запах яблук чи спів лютні.
Так, я ще не відійшла від книги, але в цьому то і суть !🦦
Слів замало, щоб передати цю книгу. Вона має запах і смак, її можна почути і аж ніяк не можна описати словами.
Тому яблуки ! Для мене вона на смак, як солодкі яблуки зимою і теплий чай ввечері. Розділ за розділом я намагалась відгати її секрет і підібрати слова, щоб її описати. Найвлучніше можна сказати, що вона - затишна. І хоч це занадто просто, занадто мало, однак це єдине, що прийшло на думку.
Тому згадайте запах дощу і спів вітру, та спробуймо хоч трішки відчути її на смак….
Про сюжет і персонажів 🍂
Я певна ви зустрічали схожий сюжет і раніше. Хроніст чи писар, герой з десятком шрамі і головне - історія. Історія, яку варто записати, впорядкувати чи бодай почути. Хтось має таємниці, а хтось хоче їх почути і ви весь сюжет лавіюєте між минулим та сюгоденням ( можливо намагаєтесь заглянути в майбутнє ).
Мені чомусь згадалась «Empire of the Vampire» - Джея Крістоффа (досі чекаю на переклад 🦦)
І так, спочатку нас причаровує затишність шинквасу і чолов’яга з волоссям кольору крові, хоча скоріше з полум‘яно-рудим волоссям.
І не буду томити, він не простий шинкар, він пройшов безліч дорог, почув безліч історій і заспівав не менше пісень.
Отже почнем… хм з чого ж почати. Якщо коротко:
Я виступав у мандрівній трупі, мандрував, кохав, втрачав, довіряв і був зраджений». Запишіть це та спаліть, бо від цього вам не буде жодної користі
Нуу, можливо занадто коротко, якщо без спойлерів то ось:
А почати всеж дійсно варто з мандрівної групи. Фургончики й коні, дороги і історії. Мандрівні артисти - це завжди нові друзі, музика й спів, це їжа з присмаком диму і нескінченний ярмарок.
Саме так почалась історія Коута, ой вибачаюсь - Квоута.
Він був допитливим малим, збирав знання мов хмиз і був дещо більш кмітливим ніж мав би бути юнак його віку. Саму тут він дізнавсь смак музики, саме тут він почав шукати ім’я вітру і саму тут, трапилось дещо… це все ще історія без спойлерів. Тому дещо…
Ну і далі у нас падіння, поштовх, початок чи кінець - дивлячись з якого боку глянути.
Уявіть поштовх вітру, що зриває рослину і несе з насіння вдаль. Що це ? Кінець чи початок, можливо і те, і те.
Готуйтеся, зараз буде сюжетний поворот. Падіння. Історія стане похмурішою. На обрії збираються хмари.
Далі присмак дощу й крівлі будівель, холод і можливо зневіра.
Пропущу трішки і перейду до улюбленої частини. Університет ! Хах дивно, однак щось в цьому є. Ніби зігріваючий чай зимньої ночі, як давно забута дитяча радість і надія. Саме тут і розквітне Квоут, за чутками Безкровний, Таємничий і Ковут Королевбивця.
Я заслужив ці імена. Придбав їх і розплатився
Я могла б сказати більше, але спойлери, кляті спойлери. Боюсь бовкнути щось, що переб’є вам смак, що буде звучати ніби фальшива нота. Тому надіюсь вам вистачить і цього.
Просто повірте, що щось в цьому є. В уроках, в обідах з друзями чи в грі в кутики. Можливо в тавернах чи викладачах, проблемах чи успіху. Чи то в музиці чи може в …ній . Десь саме там заховоне, те що так причаровало мене, ніби метелика світло. Щось що ніяк не опишеш словами, однак там було затишно…
І так магія, однак я б всеж описала, це - наука з присмаком магії. Описано доволі цікаво і логічно, персонажі не забувають про це в важливі моменти і це має межі й правила. Вцілому не ідеально, але 4/5 точно.
Варто сказати і про самого Квоута. Головне - він мене не бісив, іноді його дії я не розуміла, однак сам герой ні. Це вже чогось варто.
Багато, хто говорив, що він аж занадто дотепний, розумний і так далі по синонімам. Все дається з першої спроби і це підмічають навіть інші персонажі. Але не скажу, що це рояль в кущах, є просто пояснення - оповідач. Ну і можливо трохи недосказних слів, прикрашених чи поданих трохи в кращому світлі. Всеж, а хто б не хотів, щоб про тебе знали, як про звичайну людину, а не як про героя. Тому варто зважати на ненадійного оповідача…
Я колись розповідав історії, малював картини словами, вдавався до жорстокої брехні та говорив іще жорстокішу правду. Якось я наспівав кольори сліпцеві. Я грав сім годин, але наприкінці він сказав, що бачить їх — зелений, червоний і золотий.
По-друге, я був геніальним. Та й геніальність то була неабияка. Я був надзвичайно геніальним.І нарешті мені пощастило. Ось і все
— Я просто це помітив, Реші. Усі жінки у вашій оповіді прекрасні. Не можу суперечити вам у цілому, позаяк ніколи не бачив жодної з них
Відчули цей приторний присмак ? Так, ось за це я і кажу, однак не переживайте там були і падіння з невдачами, і мозолі з синцями. Я вибрала найбільш нудно-солодкі цитати, сподіаюсь це вас не відсахнуло від історії.
Сьогодення
Думаю варто сказати і про сьогодення. Минуле минулим, але ж це лиш частина історії. Так от шинквас, потріскування вогню і якийсь п’янкий напій. А ще демони, війна і все більш і більш похмурий настрій, який ніби бренить в повітрі. Щось, що вже трапилось, щось до чого ми скори прийдем і щось, що можливо виправим в майбутньому.
❗️Цитати❗️
— Безстрашними бувають лише священики й дурні, а мої стосунки з Богом ніколи не були ідеальними
Поет - це музикант, який не вміє співати.
Сила - це нормально, а дурість зазвичай нешкідлива. Поєднання сили з дурістю небезпечне.
Останніми є двері смерті. Це крайній засіб. Після того як ми помираємо, нам не може завдати болю нішо- чи принаймні нам так казали.
Кістки зростаються. Жаль лишається з людиною назавжди.
На Узвишші були банкіри - перепрошую, бандити.
Можливо, я був надто брудний, щоб на мені поселилася хоч одна воша, яка себе поважає.
Я міг би спати надворі у вітер і дощ. Моя лютня заслуговувала на краще.
Її губи були червоними завжди, уранці та ввечері. Неначе вона за кілька хвилин до того, як ви її побачили, їла солодкі ягоди чи пила кров із чийогось серця.
Так я вперше скуштував героїзму. Мені його смак припав до душі.
А що таке «Коут», я не знаю. - «Чекай лиха раз на сім років»
Ми обоє лежали на боці, наче ложки в шухляді.
Слово - це лише малюнок вогню. Імʼя ж - це сам вогонь.
Говорити про слова за допомогою слів - це все одно, що олівцем малювати той-таки олівець на цьому ж олівці. Це неможливо. Це збиває з пантелику. Це дратує.
❗️Спойлери❗️
Не сказати, що тут були непередбачувані зміни сюжети. Знаєте такі, від яких хочеш відкласти книгу і перепочити, переварити. Це більш схоже на історію, яку ти вже читав, але всеодно не можеш відірватись. Однак можу розповісти про декілька дурних здогадок🦦
Момент коли Квоут боровся за свіріль, коли він виконував пісню і чекав, хто заспіває з ним, бо там була жіноча партія…..
Я дійшов до кінця приспіву перед першим куплетом Алойн. Енергійно взяв перший акорд і зачекав; його звук почав стихати, так і не викликавши ніякого голосу з зали. Я спокійно дивився на слухачів і чекав. Щосекунди мені ставало дедалі легше, але це відчуття боролося в мені з чимраз більшим розчаруванням.
Так от, я на 60% була певна, що заспіває Емброуз. І ні не чарівним голосом, а так, щоб все зіпсувати чи можливо перевершити. Я не буду коментувати чи то геніальність, чи то безглуздість цієї теоарії. Всеодно вона розбилась на брузки.
Якщо хтось забув, хто є хто⬇️
Впринципі більш здогадок і не було
Далі…
— Чиїсь батьки, — промовив він, — співали дуже поганих пісень.
Просто хочу, що все завершилось цією піснею чи хоч почути її.
Ті двері в архіві, щось там є і це щось важливе.
Двері, звісно, були замкнені, але замкнені двері ніколи не були для мене великою перешкодою. На жаль
На жаль. Боюсь саме про них тут. Однак, що стоїть за цим - На жаль… побачим.
Йому таки вдалося помститись, і ця помста заскочила мене зненацька і змусила піти з Університету.
До цього цей пихатий мене не бісив, всеж вони варті один одного. Однак скрізь повинні бути межі і доречі ті головорізи. От чомусь мені здається Емброуз тут нідочого, але тоді хто ? Та й навіщо ?
Хоча побільше дізнатись про Майстра-Іменувача. Чи говорять з ним речі чи стало це причиною його безумства та і чи безумний він. Дивний відлюдькуватий майстер, що може попросити знайти шишки чи стрибнути з даху. Що ще треба для щастя ?
— Вітаю, — промовив він. — Це була найбільша дурість, яку я коли-небудь бачив
Ну і Алойн, дівчина, що постійно зникає. Дівчина, що вабить всіх - вона ФЕЙРІ !!
Ну це настільки ж безглузда, як і геніальна теорія. Але, але чому і ні…
Добре визнаю, всеж більш безглузда, але такі теорії я і люблю🦦
— Чого хочу я? Я просто хочу, щоб повернувся мій Реші. — Голос у нього був тихий і розгублений. — Я хочу, щоб він повернувся такий, як був.
Кінець
Ну ось і кінець, сподіваюсь у вас вийшло відчути частину цієї історії. А ось читати чи ні, це вам вирішувати. Я б зачекала виходу другої частини українською. А от третя…
От тут і підводний камінь, третьої частини немає, вже як 5 років точно. І це та ложка дьогтю в бочці меда. Однак мене це не зупинило і сама перша книга цілком себе виправдала, завжди можна додумати і тут хоч є надія на продовження. Це не відкритий фінал….
Однак мусила попередити.
А якщо хочете дізнатись, як звучить тепла трава чи прохолодний вітерець, то вам сюди. Або щоб всеж дізнатись Ім’я вітру🌬️
Буду рада почути вашу думку про книгу і підтримку у вигляді оплесків🕯️🪕Ім‘я вітру -Патрік Ротфусс 🌬️
