У дописі використано систему транскрипції Кірносової-Цісар. Інформаційну основу цього маленького дослідження склали матеріали із відкритих джерел. Через складність сприйняття цитати з історичних творів перекладено досить приблизно.
Поганий настрій чи депресія?
Сучасній людині слово депресія відоме не з чуток. За різними оцінками, зокрема за даними ВООЗ, близько 5% дорослих людей у всьому світі страждають на це захворювання.
З наукової точки зору, депресія — це психічний стан, який передбачає моральне пригнічення та втрату інтересу до активної діяльності протягом тривалого часу. На відміну від звичайного «поганого настрою», депресивний стан означає суттєвий і тривалий вплив на життя людини, враховуючи незадоволення базових потреб (таких як сон чи харчування), а також неможливість повноцінно спілкуватися зі своїм оточенням — друзями, членами родини та іншими людьми.
Хоч важливість душевного здоров’я є доволі очевидною з найдавніших часів, однак ґрунтовне вивчення депресії почалося зовсім нещодавно. У цій статті я пропоную вам ознайомитися із методами лікування депресивного стану, які були описані лікарями та мудрецями із різних епох китайської історії, та дізнатися більше про цей незвичний бік китайської культури.
Чи існують давні медичні записи про лікування депресії у Китаї?
Щоб відповісти на це питання, спершу варто визначитися, що таке депресія в явлені представників різних історичних епох Китаю, адже те, що сучасна людина називає депресією (кит. 抑郁症; «хвороба пригнічення»), не завжди співвідноситься зі сприйняттям наших попередників.
Одним із найдавніших записів про психічний стан людини, подібний до того, що сучасному читачеві може здатися депресією, знаходимо у хроніках періоду Чвеньцьов (з XIII по V століття до н.е.). Так, наприклад, ми дізнаємося про полководця царства Чу, який після невдалого походу до царства Ву починає страждати на «хворобу серця» (кит. 心病; у переносному значенні — смуток), від чого, зрештою, і помирає.
У давньокитайському медичному трактаті «Хванді нейдзін» (кит. 黄帝内经; «Внутрішня настанова Жовтого Імператора»), а саме у частині Сувень (кит. 素問; «Головні питання»), чи не вперше було використане поняття «хвороба смутку» (кит. 郁病). У цьому ж трактаті вказано, що «гнів шкодить печінці, радощі шкодять серцю, розмисли шкодять селезінці, смуток шкодить легеням, а страх шкодить ниркам». Як бачимо, у цьому уривку наведено перелік душевних станів, що впливають на роботу внутрішніх органів людини, і в підсумку можуть стати причиною «душевної хвороби».
Джан Джондзін, лікар і чиновник династії Хань (з 206 рік до н.е. по 220 рік н.е.) у своїй праці «Дзіньґвей яолюе» (кит. 金匮要略; «Основні рецепти із Золотої шафи») описував хворобу, яка може нагадати вам депресивний стан — «лілейний недуг» (кит. 百合病). За описами Джан Джондзіна, якщо людина страждає на лілейний недуг, то вона «хоче їсти, але не може поїсти, постійно мовчить, хоче спати, але не може заснути, хоче йди, але не може ступити ні кроку; хоч зовні тіло здорове, однак пульс людини слабкий». До речі, назву «лілейна» хвороба отримала, тому що, як вважалося, від неї можуть зцілити ліки із лілей.
За часів, які ми зазвичай називаємо середньовіччям, китайська традиційна медицина ступила великий крок до впорядкування спадку попередніх поколінь та глибшого вивчення людських хвороб і недугів. Отож звернемося до надбання Джан Дзін’юе, відомого лікаря династії Мін (1368–1644 рр.). Він, наприклад, аналізує таку хворобу, як «синдром смутку» (кит. 郁证), і вказує, що «стан пригнічення зазвичай спричинений неспокоєм серця».
Ще пізніше Є Тяньши, лікар часів династії Цін (1644–1911 рр.), писав, що «пригнічення призводить до застою життєвих сил, застій життєвих сил призводить до накопичення жару, накопичення жару призводить до того, що рідини в організмі витрачаються, однак не течуть, тож у підсумку хворий страждає на нескінченну печаль і втому».
То якими були методи лікування депресії?
Реальні медичні записи чи напівлегендарні усні перекази зберегли для нас, сучасних людей, химерні методи боротьби з «душевним пригніченням», зокрема шляхом різних видів терапії. Однією з найвідоміших згадок про лікування депресії є історія із хроніки «Люши Чвеньцьов» (кит. 吕氏春秋; «Весни та осені пана Лю») про лікаря Вень Джі та правителя Міня із держави Ці, відома також як записи про «терапію гніву» (кит. 激怒病人疗法).
Правитель Мінь довго страждав від смутку та пригнічення, тому його відданий син вирішив привести до палацу відомого лікаря Вень Джі. Побачивши принца, Вень Джі сказав: «Хворобу вашого батька можна вилікувати, але за це мені доведеться заплатити життям». Принц був дуже спантеличений такою відповіддю і запевнив, що лікарю нічого не загрожує.
Попри домовленість оглянути хворого правителя, Вень Джі навмисно ігнорував свого пацієнта, а коли, зрештою, він прийшов до палацу, то не лише не попросив вибачення за свою недбалість, але й поводився грубо й неввічливо. Звісно, правитель Мінь дуже розгнівався і наказав стратити лихого лікаря. Однак водночас із криком і гнівом із серця правителя вивільнилися пригнічені емоції, які він так довго тримав у собі, і його хвороба згодом минула.
Ця історія — наочна ілюстрація принципу традиційної китайської медицини «гнів перемагає мислення» (кит. 怒胜思), а також повчання про лікаря, який готовий за всяку ціну вилікувати свого пацієнта, навіть якщо для цього доведеться пожертвувати життям.
Інша історія — про «терапію сміху» (кит. 逗笑病人疗法) — оповідає нам про інспектора часів династії Цін, який тривалий час був засмучений та безрадісний. За порадою інших він звернувся до старого лікаря. Старий лікар уважно оглянув інспектора і навмисно сказав: «Любонько, у тебе нерегулярна менструація, просто подбай про це — і все мине». Почувши таку недолугу відповідь, інспектор голосно розсміявся і подумав, що цей старигань настільки пришелепуватий, що навіть не може зрозуміти, хто перед ним стоїть — чоловік чи жінка. Згадуючи про цей випадок, інспектор почав усміхатися, і так його пригнічення минулося.
Інший спосіб лікування пригніченого стану, досить популярний серед китайських аристократів та вчених, пов’язаний із «музичною терапією» (кит. 音乐疗法). Особливу роль серед традиційних музичних інструментів завжди відігравав ґуцінь, здатний відтворити усі п’ять тонів китайської музики. Саме вплив глибокого звучання на розум людини та здатність таким чином виразити або подолати певні емоції дозволяв використовувати ґуцінь для лікування захворювань душі.
Підіб’ємо підсумки
Попри досить цікаві підходи до лікування у китайській традиції, для нас, сучасних людей, які покладаються на доказову медицину, стає доволі очевидним неможливість вилікувати депресію лише «відварами із лілей».
Однак я сподіваюся, що вам було цікаво дізнатися більше про цей прихований від сторонніх очей вимір китайського світосприйняття.
