Хорошість

Хороша людина. Це та риса характеру, яка мене бісить у собі й в інших. Хороша людина, ніколи не скаже у відповідь на сторіз знайомої, що за використання слова “кулічі” треба стерилізувати. Бо ця знайома, колись була у статусі подруги. Бо з ким, як не з подругою вижирають декілька літрів сидру. Адже колись близькість з людиною була прямо пропорційна кількості випитого алкоголю за одним столом. (Деградація це теж прогрес. Так, так. Пам’ятаємо.) Хороша людина поскрипить зубами, скаже вголос, що “кулічі” це те, що вона хотіла б накласти на сторізи цієї знайомої. Але ніколи не скаже це особисто. Бо вона ХОРОША. Бо у ХОРОШИХ так не заведено. Бо у ХОРОШИХ прийнято не звертати уваги на те що не подобається. Хороші звикли, закатувати очі й пролистувати, максимум відписуватись.
Важко сказати людині, яка колись допомогла з роботою, що лабати російськомовний рЄпчІк це крінж. Особливо, коли ви вдвох сиділи під обстрілами у Харкові. Особливо, коли ти хороша людина.
Важко сказати людині з якою знайомі 8 років (жарт про бомбас), що згадка ендшпіля, прийнятна тільки, якщо мова йде про шахи.
Важко. Бо ти хороша людина. Бо хороших усі люблять й взагалі вони няшечки-мілашечки. А ще їм на кожен день нарождення загадують залишатись такими, якими вони є. Ригати хочеться на це побажання й на “хорошість” й на все російське. Важко, але можливо. Збираюсь вигноїти з себе цю рису. Хто зі мною?