Якось не приходить у голову що ще, окрім Return To Dust, постійно крутилось у Spotify протягом останніх місяців. Все через величезний вплив гранжу 90-х на музику цього американського колективу. Тяжію до такого. При кожній згадці Лейна Стейлі, правда, стає боляче, адже його більше нема. Відтак, розуміння, що хтось наслідував його, викликає сльози й гордість за Alice In Chains і гранж в цілому. Тому «знайомтесь, Return to Dust — хард-рок гурт із піснями, що нагадують епоху гранжу з сучасним відтінком».
Розписувати перші сторінки своєї історії Метті Джозеф почав у містечку Мідлотіан. Там він познайомився з Гремом Станушем. Їх об'єднувала пристрасна любов до музики. Відтоді й почався їх перший досвід, коли Метті грав прості гітарні мелодії, а Грем доповнював його басом.
Наступний розділ для хлопців почався з поїздки до Лос-Анджелеса. Вони вирішили відвідати давнього друга Раяна, що на той момент співпрацював з продюсером Джимом Кафманом. Саме цей чоловік заохотив дуо залишитись у Лос-Анджелесі й повністю віддатись музиці.
«ЇХ ЗДАТНІСТЬ ПЕРЕДАВАТИ ЕМОЦІЇ, ВИКОРИСТОВУЮЧИ ЯК ЕЛЕКТРОГІТАРУ, ТАК І АКУСТИКУ – ЦЕ ТЕ, ЩО СПОЧАТКУ ПРИВЕРНУЛО МОЮ УВАГУ. МАЮЧИ ВЛАСНІ ПОГЛЯДИ, ВОНИ НЕ ПІДКОРЯЮТЬСЯ СУЧАСНОМУ МУЗИЧНОМУ ВИРОБНИЦТВУ», — Джим Кафман про Return To Dust.
Одного дня, проходячи повз гаража, Себастьян Гонсалес натрапив на хлопців, які просто щось грали. Він запропонував свою кандидатуру і тепер грає як другий гітарист або часом замінює барабанщика.
Вже втрьох, подорожуючи у світ музичної індустрії, вони переклали музику дитинства на сторінки своєї історії. Так, надихаючись творіннями Soundgarden, Alice in Chains i Black Sabbath, колектив нарешті видав перший повний реліз — EP The Black Road.
Назва походить від синглу «Black Road», над яким вони працювали у часи пандемії. Його концепцію можна передати фразою «kick down the door, this is who the fuck we are», цебто, переїзд до іншого міста здавався помилкою, проте треба жити далі, незважаючи ні на що.
«МИ ВІДЧУВАЛИ, НІБИ ПОТРАПИЛИ У ПАСТКУ. ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ З'ЯВИЛОСЬ ТАК БАГАТО СУМНІВІВ, ЯКІ ДОВОДИЛОСЬ ЗАВЖДИ НОСИТИ З СОБОЮ. ЗДАВАЛОСЬ, ЩО ЦЕ БЕЗГЛУЗДА ІДЕЯ, ПОКИНУТИ РІДНУ ДОМІВКУ ЗАРАДИ ІНДУСТРІЇ, ЯКА ЗАКРИЛАСЬ. ТОДІ ВИНИКАЛО БЕЗЛІЧ ПИТАНЬ НА КШТАЛТ "І ЩО РОБИТИ ТЕПЕР?", АЛЕ МИ ВСЕ ОДНО РУХАЛИСЬ ВПЕРЕД».
30 травня 2023 року гранж-тріо опублікувало переосмислену акустичну версію «Black Road».
«ПІСЛЯ ПОВНІСТЮ ВІДІГРАНОГО АКУСТИЧНОГО ШОУ МИНУЛОГО ТИЖНЯ, БУЛО ЧУДОВО ПЕРЕОСМИСЛИТИ ВЕСЬ НАШ СЕТ (І ТРОХИ НОВОГО МАТЕРІАЛУ). ОСКІЛЬКИ МИ З ГРЕМОМ ПИШЕМО ВЕСЬ МАТЕРІАЛ НА АКУСТИЧНІЙ ГІТАРІ, Я ДУМАЮ, ЩО ЦЯ ВЕРСІЯ BLACK ROAD ДЕМОНСТРУЄ, ЯК ДІЙСНО ЗАПИСУЮТЬСЯ НАШІ ПІСНІ», — розповів Метті Джозеф в одному інтерв'ю. Хлопці зізнавались, що вони послідовно грають якісь акорди й несуть повну нісенітницю, яка відповідала б атмосфері пісні.
У червні Return To Dust випускають ще один сингл «Belly Up», що нагадує гранж 90-х.
«BELLY UP PОЗПОВІДАЄ ПРО НЕВДАЧІ, ЯКІ ПОВТОРЮЮТЬСЯ ЗНОВУ Й ЗНОВУ. КОЛИ ТВОЄ Життя ЗДАЄТЬСЯ БЕЗВАРТІСНИМ. АЛЕ ПОВІРТЕ, ЦІ МАЛЕНЬКІ НЕВДАЧІ ФОРМУЮТЬ З ВАС ТУ ЛЮДИНУ, ЯКОЮ Ви є СЬОГОДНІ, ТОМУ ПРИЙМІТЬ ЇХ З ТЕПЛИМИ ОБІЙМАМИ. МІЙ ТАТО ЗАВЖДИ КАЗАВ: “КОЛИ ТИ ВІДЧУВАЄШ СЕБЕ ПРИГНІЧЕНИМ, ЛЯГАЙ ДОГОРИ ДРИГОМ І НЕХАЙ ВСЕ ЙДЕ СВОЇМ ЧЕРЕДОМ”», — Метті Джозеф про "Belly Up.
28 липня, без гучного розголосу, хлопці опублікували повний реліз — EP «The Black Road», який трохи змінює квінтесенцію Return To Dust, водночас зберігаючи лице минулих і сучасних ікон гранжу.
«ЦЕЙ МІНІАЛЬБОМ ОХОПЛЮЄ НАДЗВИЧАЙНО ТЕМНУ ЕПОХУ ГУРТУ: ВІД СМЕРТІ РІДНИХ, ВТРАТИ ДРУЗІВ, ДО ПОЧУТТЯ ПРИРЕЧЕНОСТІ ЧЕРЕЗ ЧИСЛЕННІ БІДИ Й СУМНІВИ. СПОДІВАЄМОСЬ, ЛЮДИ СПРИЙМУТЬ THE BLACK ROAD ЯК ЗАПРОШЕННЯ ДО НАШОГО СВІТУ», — Return To Dust про мініальбом «The Black Road».
Окрім вище згаданих композицій, до нього увійшли: «Anyway I Die», «Cellophane» і «Losing Faith».
«LOSING FAITH — ТАНЦЮВАЛЬНА ПІСНЯ. ВРАХОВУЮЧИ ПРИРЕЧЕНІСТЬ Й ПОХМУРІСТЬ ЕР, НАМ ЗДАЛОСЬ, ЩО ПОТРІБНО ДОДАТИ ХОРОШОГО НАСТРОЮ. У НІЙ ЙДЕТЬСЯ ПРО СЕПАРАЦІЮ ВІД СІМ'Ї, КОЛИ МИ ДОРОСЛІШАЄМО Й ПОЧИНАЄМО САМОСТІЙНЕ ЖИТТЯ».
Вона відображає весь сенс проєкту Return To Dust: біль дорослішання, гіркота юності й постійне прагнення зрілого віку. Концептуально доволі цікавий мініальбом, якому не вистачає не тривіальних решень в плані мелодій. Хоча вони заслуговують окремий респект за спробу відтворити, покритий пилом, гранж і подати його під сучасною обкладиною.
Наразі гурт має маленьку фан базу, що не завадило назбирати з усіх стримінгових платформ понад 700 тис. прослуховувань. Зібравши до купи попередньо випущений матеріал разом з новими піснями, гурт релізнув self-titled альбом, що досить швидко як для молодого колективу. Менше з тим, успіху їм.
