Автор: Майк Стьюдмен для War on the Rocks
Оригінальний допис був опублікований 17 квітня 2024 року
Про автора: Майк Стьюдмен був колишнім командувачем Управління військово-морської розвідки та директором з питань розвідки (J2) Індо-Тихоокеанського командування. Він є членом консультативної ради Національного бюро азіатських досліджень і першим науковим співробітником Mitre Corporation з питань національної безпеки.
Чути бій китайських військових барабанів, а експерти гаряче обговорюють, чи спробує Пекін захопити Тайвань силою, і якщо так, то коли. Очевидного відліку «Дня «Д» для початку блокади або вторгнення немає, але основні стратегічні показники чітко показують, що генеральний секретар Сі Цзіньпін все ще готує свою країну до зіткнення. Події, що відбуваються, вказують на те, що Тайвань зіткнеться з екзистенційною кризою через однозначну кількість років, найімовірніше, в другій половині 2020-х або в першій половині 2030-х років.
Незважаючи на очевидну небезпеку, нещодавні економічні невдачі Китаю і фальшиві примирення наводять декого, в тому числі президента Джозефа Байдена, на думку, що небезпека минає і Китай буде занадто заклопотаний внутрішніми проблемами, щоб зосередитися на боротьбі і ризикувати глобальним остракізмом, що призведе до подальшої економічної катастрофи. На жаль, все відбувається [з точністю до] навпаки. Сі мілітаризує китайське суспільство і готує свою країну до потенційної війни високої інтенсивності. Траєкторія розвитку Китаю сигналізує про поглиблення небезпеки і твердість намірів Сі здійснити акт агресії, подібний до російського вторгнення в Україну.
Простий факт полягає в тому, що мир в Індо-Тихоокеанському регіоні і навіть у всьому світі стане заручником однієї людини з тоталітарним контролем, месіанськими амбіціями, стратегічним нетерпінням і непримиренною рішучістю. Сі зробив возз'єднання з Тайванем головним питанням свого перебування на посаді. Тепер він називає це суттю національного омолодження. Протягом багатьох років його внутрішні промови готували чиновників, військових і громадськість до «великої боротьби» і «великого випробування», яке вимагатиме надзвичайних жертв. На кожному кроці він закликає їх боротися і вести цю боротьбу добре. На зустрічі з Байденом наприкінці 2023 року Сі заявив: «Послухайте, мир - це... добре, але в якийсь момент нам потрібно буде рухатися до вирішення».
Найважливіші рішення Сі відображають рух до війни. Наприклад, зміна керівництва на 20-му з'їзді партії наприкінці 2022 року перетворила Політбюро на орган, більш схожий на військовий кабінет. П'ятнадцять з 24 його членів тепер мають досвід, пов'язаний з Тайванем. Серед них і нещодавній колишній командувач східним театром воєнних дій - генерал, відповідальний за ведення бойових дій на Тайвані, який був призначений до складу Політбюро без попереднього членства в Центральному комітеті.
Не менш тривожним є те, що військова машина Народно-визвольної армії продовжує стрімко модернізуватися в усіх сферах. Гіпермілітаризація Китаю являє собою найбільше нарощування озброєнь з часів закінчення Холодної війни. У 2020 році Сі переніс задачу досягнення важливих етапів розбудови армії з 2035 до 2027 року, бо хотів, щоб китайська армія модернізувалася швидше і раніше надала йому можливість повернути Тайвань. Відтоді Народно-визвольна армія побудувала величезні підземні комплекси, модернізувала і розширила космічну компоненту, створила потужну авіацію і протиповітряну оборону, а також найбільший у світі військово-морський флот. Китай також створив Сили стратегічної підтримки, які об'єднують космічні, радіоелектронні та кібернетичні можливості. І він може похвалитися найактивнішими і найсучаснішими балістичними ракетами у світі.
Одночасно Китай галопуючими темпами розбудовує свою ядерну тріаду. Китай прагне нейтралізувати будь-яку можливу американську ядерну перевагу в кризовій ситуації, щоб перевести боротьбу у сферу конвенційних засобів, де, на думку Китаю, він може мати перевагу. Колишній командувач Стратегічного командування США адмірал Чарльз Річард неодноразово називав розвиток ядерних сил Китаю «захоплюючим», «вибуховим» і «стратегічним проривом». Розробки ядерних ракет, розширення [кількості] боєголовок, концепція «запуску після попередження», будівництво шахт і система частково орбітального бомбардування - все це є частиною більш широких зусиль Сі, спрямованих на підготовку до потенційного великого силового протистояння в 2020-х роках.
Крім того, Сі розгортає все більше військових сил ближче до Тайваню, щоб скоротити час попередження Тайбея, тренуватися в очікуваних районах воєнного часу, демонструвати нібито китайську військову перевагу, а також повільно виснажувати і деморалізувати тайванську армію. Говорячи американською мовою, ці дії схожі на зусилля «гарячого старту», спрямовані на «пом'якшення поля бою» для подальших дій. Застосовуючи тактику «жаби в окропі», Китай прагне поставити Тайвань в умови, коли навколо острова буде постійно зростати кількість сил. Додаткові патрулі на схід від Тайваню є формою психологічної війни, яка намагається підкреслити здатність Китаю відрізати шляхи постачання. Тим часом НВАК також збільшує кількість і масштаб навчань з відпрацюванням імітації нападу на Тайвань, які щороку тривають на східному узбережжі Китаю протягом багатьох місяців.
На стратегічному рівні Китай відмовився від «мирного возз'єднання» як свого давнього офіційного підходу до вирішення тайванського питання. Сі ухвалив нові закони, що дозволяють націоналізувати іноземні активи у воєнний час, а також посилив заходи з загальнонаціональної мобілізації цивільного населення, в тому числі збільшив кількість цивільних навчань, щоб покращити підтримку Народно-визвольної армії у воєнний час. Зусилля з підвищення продовольчої та енергетичної безпеки йдуть повним ходом, і Китай будує наземні трубопроводи і вугільні електростанції з новим завзяттям в очікуванні обмеження впливу очікуваної іноземної морської блокади нафти і газу під час будь-якого конфлікту. Китай роками створював свої стратегічні запаси нафти в наземних і підземних сховищах, що значно перевищують номінальні буферні запаси країни в мирний час. Водночас Пекін поглибив свої альянси для забезпечення потоків від глобальних постачальників енергоресурсів, зокрема, росії, країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, Ірану, Іраку, Анголи, Бразилії та інших.
Абсолютна пріоритетність безпеки над економікою для Сі є, мабуть, найбільш промовистим з усіх індикаторів підготовки до війни. Лише за останні 18 місяців Сі доклав значних зусиль, щоб ізолювати китайську економіку від потенційних зовнішніх загроз, наголошуючи на самодостатності за рахунок зростання. Цей стратегічний зсув пов'язаний не лише з торговельними війнами, вразливістю ланцюгів постачання чи динамікою зниження ризиків. Схоже, що Сі вивчив санкційний сценарій, який Захід застосував проти росії через Україну, і згодом ініціював довгострокові захисні заходи, щоб задраїти люки китайської економіки, аби протистояти аналогічному тиску. На відміну від боязкої відсічі з боку інших провідних держав після того, як Китай підпорядкував собі Гонконг, Сі, ймовірно, знає, що спроба асиміляції Тайваню призведе до набагато запеклішого глобального опору і важчих наслідків для всього суспільства, які, ймовірно, триватимуть довгі роки. І він має намір підготувати Китай до того, щоб той міг витримати їх.
На додаток до надзвичайних заходів, яких Сі вже вжив для захисту китайських ланцюгів постачання, кібербезпеки та критичної інфраструктури, Китай, можливо, непомітно зменшує ризики, пов'язані з його валютними резервами. Постійне скорочення китайських активів у казначейських облігаціях США з 2018 року (з 1,2 трильйона доларів до менш ніж 800 мільярдів доларів) приблизно паралельно зі щорічним зростанням активів, що зберігаються у Бельгії та Люксембургу свідчить про те, що Китай, можливо, зміщує фінансову опіку над своїми американськими облігаціями. Якщо це так, то це, ймовірно, слугуватиме захистом від прямого захоплення Вашингтоном китайських резервів у воєнний час. Залишається незрозумілим, чи може перехід Китаю на облігації американських відомств (які утримуються державними підприємствами, а не Казначейством США) також бути захисним заходом. Ці кроки мали б сенс з огляду на наказ Сі в травні 2022 року китайським банкам переоцінити ризики та захиститися від можливих «суворих санкцій США». Такі вказівки можуть також пояснити інші курйози, наприклад, чому Китай, як найбільший у світі виробник золота, купує золото на світових ринках вже 16 місяців поспіль. Економісти, які схильні пояснювати ці фінансові кроки виключно диверсифікацією, дедоларизацією або підвищенням вартості юаня, можливо, не бачать за деревами лісу. Ці заходи також допомогли б захистити Китай від циклопічних санкцій, що стануть наслідком конфлікту за Тайвань.
Всі стратегічні індикатори підготовки до війни яскраво горять, але найбільш промовистою є готовність Сі порушити угоду Комуністичної партії Китаю з китайським народом, укладену 45 років тому, щоб дати Китаю свободу збагачуватися. Сі свідомо переключив мандат партії з забезпечення економічної життєздатності Китаю і розбудови всеосяжної національної сили в стабільній екосистемі на сек'юритизацію всього і вся та посилення контролю в очікуванні «возз'єднання з батьківщиною» і підготовки до повернення Тайваню за рахунок цієї сили. Наступ чарівності Сі в Білому домі і спроби вислужитися перед американськими корпоративними лідерами відображають не стільки повернення пріоритетів економічних імперативів на перщі щаблі, скільки досвідчене розуміння того, що багатьох короткозорих американців, схильних до отримання прибутку, все ще може зіграти на користь Китаю і спонукати їх до самозаспокоєності впродовж вирішальних для Сі років підготовки до бою. Китай класично назвав би такий підхід «прихованим за посмішкою ножем» і, зрештою, «вбивством позиченим мечем».
Перевага, яку Сі надає геополітиці і безпеці над економічним благополуччям Китаю може мати сенс в епоху стратегічної конкуренції, коли параноя щодо оточення і стримування процвітає. Але вибір, який він робить сьогодні, що призводить до руйнування національного багатства, свідчить про його готовність протистояти ще більшому руйнуванню багатства в глобальному масштабі. Хоча за оцінками, війна за Тайвань зруйнує економіку Китаю, коштуватиме 10 відсотків світового валового внутрішнього продукту і спустошить світові мережі постачання на довгі роки, Сі може не надто перейматися, зважаючи на неминучий відкат його економіки навіть за відсутності війни. У найближчі роки він може дійти висновку, що має все, що може отримати, і нічого не втратить, якщо більше не буде чекати.
Насправді, можна навести вагомі аргументи на користь того, що Сі може потребувати націоналістичного «хвіст виляє собакою», щоб відновити легітимність Комуністичної партії Китаю. Перенаправлення суспільних пристрастей може виявитися необхідним, оскільки зростає критика щодо самоіндукованого економічного спаду, спричиненого більшим державним втручанням у приватну промисловість, зниженням довіри інвесторів, демографічним старінням, що випливає з політики партії щодо однієї дитини, наслідками жорсткої політики ізоляції під час пандемії та «довгого COVID», безробіттям серед молоді, високим співвідношенням боргу до валового внутрішнього продукту, низькими показниками внутрішнього споживання, а також відмовою від ризику з боку обізнаних зарубіжних компаній, які вбачають у майбутньому Китаю більші геополітичні та фінансові ризики.
Навіть у так званій «війні вибору» коли Пекін може ретельно обирати, коли розпочати дії проти Тайваню, не відчуваючи жодного внутрішнього тиску, вік Сі (70 років) має значення. Він має лише десять років надійної життєздатності, щоб провести масштабну операцію, а потім провести Китай через неминуче багаторічне відновлення після очікуваної міжнародної відплати. Виходячи з того, як Сі переплітає свою спадщину з асиміляцією Тайваню, здається малоймовірним, що він залишить наступникові вічну славу нагляду за довгоочікуваним об'єднанням і подальшою стабілізацією місця Китаю в світі - подвиг, який може поставити Сі на один рівень з Мао Цзедуном.
Дотримуючись традиційної китайської практики прийняття рішень, яка наголошує на просуванні вперед, коли фактори сприятливо складаються в твоєму напрямку, Сі, швидше за все, буде схильний до кон'юнктурного вичікування, перш ніж ухвалювати важливе рішення щодо Тайваню. Він, швидше за все, зробить великий крок, коли Народно-визвольна армія буде вважатися більш готовою і коли внутрішня і міжнародна динаміка розгортатиметься таким чином, що буде більш сприятливою для успіху. Зважаючи на те, що на карту поставлено його мандат лідера Китаю, його владу, репутацію, спадщину і, можливо, саме життя, Сі знає, що він повинен зробити більше для того, щоб «зарядити залізні кості», перш ніж кинути їх, пішовши на ризикований крок щодо Тайваню. Міжнародні погляди на китайську силу можуть сильно впливати на розрахунки Сі, коли він ухвалює рішення. У нього може виникнути спокуса діяти до того, як Китай вважатимуть таким, що перетнув екватор своєї могутності, щоб він все ще міг тиснути на кооптовані країни, змушуючи їх залишатися поступливими перед обличчям китайської агресії.
Шторм з Пекіна прямує до Тайваню. Хоча були великі сподівання, що російсько-українська війна може утримати Сі від нерозумних дій щодо Тайваню, поки що ніщо в його поведінці, промовах чи діях не вказує на те, що він вчиться чомусь іншому, окрім того, як краще підготуватися до підкорення Тайваню. Внутрішні погляди і рішення Сі мають більше значення, ніж зовнішня хитрість Пекіна, яка пронизує останні раунди переговорів між лідерами, діловими і військовими колами. Вашингтон повинен втрутитися з багатьох причин, але мудрі люди повинні бачити в цих так званих «стабілізаційних» заходах те, що бачить Пекін: засоби для того, щоб виграти час і відновити відчуття нормальності, приховуючи справжні плани Сі.
Загострення внутрішніх економічних проблем Сі в найближчі роки може лише посилити його спокусу вдатися до крайніх заходів, особливо в міру того, як стануть очевидними справжні межі китайського примусу. Політична єдність США, їхніх союзників і партнерів у захисті тайванської демократії і збереженні нинішнього політичного статус-кво в поєднанні зі значною матеріальною силою там, де це важливо і коли це важливо, залишається найкращою надією на стримування Сі і на те, що його експансіоністські плани будуть збиті з пантелику. Ефективність стримування, ймовірно, буде залежати від того, наскільки Вашингтон і союзники розгорнуть більше сил і засобів, здатних втілити в життя план Індо-Тихоокеанського командування щодо «пекельного ландшафту», який має на меті кинути в хаос ворожі сили, що загрожують Тайваню. Глибокі склади вогневих засобів великої дальності і більше сил на передовій - особливо багато малих, мобільних, смертоносних, наполегливих і безекіпажних варіантів - не збільшать вірогідність війни, як дехто помилково побоюється. Скоріше, вони застережуть потенційного агресора від стратегічної помилки епічних масштабів. Перед обличчям зростаючої небезпеки з боку країни, яка, здається, поважає лише м'язистих супротивників, неготовність до війни буде найвірнішим запрошенням до відкритої агресії через протоку.
