Нещодавня промова президента США Джо Байдена в Овальному кабінеті ознаменувала ключовий момент у поглибленні конкуренції між Америкою та її союзниками, з одного боку, та віссю диктатур, що об’єднується навколо Росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї, з іншого. Промова фактично об’єднала в один конфлікт війну в Україні та війну на Близькому Сході. І якщо Хезболла зараз також атакує, це дасть США та їхнім союзникам значно розширений косплекс дій, знову напружуючи військові ресурси.
У той же час, схоже, що Тайвань стане третьою сферою конфлікту в найближчі роки, або, можливо, навіть раніше. І Пекін масштабно нарощує свою армію. ВМС Народно-визвольної армії вже чисельно перевершують ВМС США, а його сухопутні сили та ядерні сили швидко зростають.
Тим часом, незалежно від того, скільки триватиме війна в Україні, Росія зайнята розширенням виробництва бронетехніки — включаючи відновлення пошкодженого обладнання з полю бою. Москва показала, що розуміє масовість, і, через півтора року війни, російська армія показала, що здатна воювати і мобілізуватися одночасно, з метою розширення своїх лав до 1,5 мільйона. Простіше кажучи, супротивники Америки готуються до війни. І все ж, у Вашингтоні дебати про національну безпеку рідко починаються з базового визнання того, що Китай і Росія будують свої війська не для стримування, а для нападу. Тепер, це має бути відправною точкою кожної розмови про витрати на оборону США та союзників.
Величезні витрати на зброю, боєприпаси та людські життя в Україні мають стати тривожним дзвінком. І США повинні почати запитувати, чи їхня повністю добровольча модель сил справляється із завданням створення необхідного військового потенціалу, особливо коли йдеться про заготовлені резерви.
Але це не лише проблема США — модель професійних добровольчих сил стала домінуючою на Заході. І з огляду на нові реалії, з якими ми стикаємося в Європі та Азії, настав час переосмислити. Ми повинні визнати, що нинішня кількість чоловіків і жінок у формі просто не відповідає цьому завданню. Армії, флоти та повітряні сили Заходу просто занадто малі, щоб відповісти як в Атлантиці, так і в Тихому океані — двох взаємопов’язаних конфліктах, які визначатимуть результат будь-якої майбутньої глобальногої дії.
Питання тут не в тому, щоб «повернутися до Азії», а в тому, щоб відновити західні сили з необхідним надлишком у резервах. По суті, у цьому все більш нестабільному світі вкрай необхідно, щоб США збільшили витрати на оборону та переосмислили, на що вони витрачають гроші та як вони формують свої сили. І Китай, і Росія, а тепер дедалі більше Іран, перевернули уявлення про те, що мирна конкуренція відбуватиметься в глобалізованих економічних рамках, і Вашингтону потрібно прокинутися до цієї реальності. Для стримування в Європі та Азії потрібне постійне розміщення, а не ротаційна присутність, яка була тимчасовим заходом, щоб уникнути важкого вибору. Якщо НАТО хоче вижити, як життєздатний альянс, стримування та колективна територіальна оборона в Європі мають стати новим фокусом.
Крім того, в Азії двосторонні гарантії безпеки та регіональні зусилля зі стабілізації регіону мають бути підкріплені розгортанням США та їхніх союзників. Оскільки, ми вступаємо в період тривалої системної нестабільності, збереження цих двох регіональних балансів, від зриву у повну війну, великих держав стане різницею між миром і ширшим конфліктом, який може перетворитися на глобальну пожежу.
Для цього Америці потрібно передивитися свої погляди на те, як вона створює свої війська та зброю. Показовий приклад: минулого року в армію США не вистачило набору на 25 відсотків, а цього року призов знову не досягнув мети. Військово-морський флот також не зміг досягти своїх цілей щодо набору персоналу, і укомплектування екіпажів на американських кораблях стає дедалі більшою проблемою.
Тому США повинні вийти за рамки своїх поточних реактивних заяв, про «захист порядку, заснованого на правилах», і донести до громадськості, що насправді поставлено на карту. Потрібно припинити говорити про «конкуренцію великих держав», і, натомість, запитати, як насправді виглядатиме «перемога» у цьому конфлікті, між демократіями та диктатурами. До того ж, як виглядала б геостратегічна карта, що сприяла б її інтересам та інтересам інших демократій.
США також мають вирішити, які геополітичні центри мають вирішальне значення для їх внутрішньої безпеки та подальшого процвітання їхніх громадян. Їй необхідно повернути пріоритети національної безпеки в процес прийняття рішень в економічній політиці, засвоївши те, що знали попередні покоління, і що ми, здається, забули за останні 30 років, — що не можна залежати від супротивника в тому, що необхідно для підтримки суспільства, а потім очікувати перемоги, якщо противник вирішить піти на війну. Знову підтримувати критично важливі ланцюжки поставок і створювати надлишкові ресурси в нашій системі поставок за допомогою «підтримки друзів» — це вже не питання повторного обговорення глобалізації. Це життєво важливий пріоритет національної безпеки, як для США, так і для їхніх союзників. Якщо США будуть змушені розпочати війну, не буде часу для компенсації недоліків або накопичення зброї та боєприпасів. Уроки, які слід засвоїти з України, а тепер і Ізраїлю, полягають у тому, що США та їхні союзники повинні переглянути структуру своїх військ, щоб мати можливість направити великі сили з необхідною масою — якщо цього вимагатиме надзвичайна ситуація в країні. Нам потрібне нове відчуття невідкладності щодо загрози, з якою ми зіткнулися, і нам потрібно діяти зараз.
Джерело — Politico
