Екрон вирізняється навіть з-поміж проклятих шістдесяти шести інфернальних володінь. Його цураються що смертні послідовники Пекла, що слуги Двору. Жоден куточок земний не подобає на криваву скверну Пекла так близько, як це гнильне місто Повелителя Мух, Вельзевула. Колись Цар Ненажерливості належав до трійці найвидатніших ангельських душ – а згодом найперших занепалих. З тих давніх давен, коли знаний на ім'я філістимляни народ шанував його своїм могутнім богом, Баалом Мух, лишається Екрон його твердинею. Саме в тих стінах сила Князя Гниття досягає піку.
Нині у місті не раді нікому. Подалі тримаються навіть легіони віддані Гріху Ненажерливості. Їм добре відомо: попри всю глибину їхнього падіння, Вельзевул досі вбачає у них тінь свого ненависного батька. Хіба не створені вони за Його подобою? Хіба не нагадують вони Повелителеві про тую давнішню ганьбу, коли його покинули смертні прибічники?
У сиву давнину Вельзевул зажадав собі Ковчега Заповіту. Його піддані розбили слуг Господа у битві при Ебен-езері та вирвали найсвятішу реліквію з рук гебреїв, проте до міста занести її не наважилися. Ягве покарав тих, хто вкрав знак Його заповіту. Моровиця вражала кожне місто, де опинявся Ковчег. Десна Господня уражала важко, спустошення їхнім землям та страшні пухлини вона принесла невірним людям.
Так жахливо покарав Творець мешканців Екрона, що забули вони накази Вельзевула й добровільно повернули Ковчег обраному народові. Принижений, розлючений понад всяку міру, Повелитель Мух заклявся ніколи не забувати цієї ганьби. Звідтоді він присвятив себе одній меті – спотворити Творіння, плюндрувати світ допоки усе живе не скориться його волі та непорушному пануванню.
Вельзевул закрився у величній цитаделі на сьомому колі Пекла. Наступні дві тисячі років невтомно трудився він там над неперевершеним вінцем свого темного генія – власною чумою. Вона не лише перевершить наслану колись його батьком на фараона, а й спотворить усю Землю. Ніколи знову не довіриться він людям, слабкодухам готовим за першої нагоди скоритися Богові-Тирану.
Довго працював він та влив у творіння чималу долю власної божественної сутності. І коли зрештою Чорний Ґрааль вирвався на волю у темному році 1436, то поставив світ на коліна. Новостворений Орден Мухи підняв з руїн місто Екрон, а могуть Вельзевула линула з Пекельної Брами колишнього Єрусалима. Вона повзла кілометр за кілометром, осідала на вежах та мурах, струменіла вулицями потоком демонічних мух, скорпіонів, сарани й інших пекельних комах, заражених Чорним Ґраалем. Екрон – осердок Вельзевулової земної сили, куди звідусіль стікаються прихильники віддати йому данину. Де би не поширився Чорний Ґрааль та де би не здійняв Орден Мухи стяг свого повелителя шукають вони пожертви, гідної поповнити скарби міста. В очах місіонерів Чорного Ґрааля воно – край божественного провидіння та краси, заповітний абрис майбутнього й місце, дороге їхнім серцям. В очах усіх інших – володіння цілковитого жаху, де чигає доля гірша за пекельний вогонь.
Майже шість сотень років попід владою Чорного Ґрааля зробили із Екрона місто надмірної розкоші й огидного занепаду. Ним розкидані цілі храми, церкви, мечеті, пагоди, святилища та вівтарі з усіх усюдин світу, принесені руками незліченних мільйонів слуг Ґрааля. Посеред просякнутих мертвотною скверною вулиць здіймаються чудеса мистецтва – мармурові статуї, стрункі порфірові колони, фрески та златі ікони, оздоблені коштовним камінням. Та бодай вони коштують скарбниць тисяч королів, Вельзевула цікавлять аж ніяк не срібло чи золото.
Повелитель Мух нібито здатний послугуватися цими святинями й живитися силою поклоніння, яка зосталася серед них. Немов той паразит, що п'є соки носія поки не лопне, Вельзевул висмоктує її докіль не сповниться вщерть і величні крила знову не понесуть його у небо – на штурм Райської Брами.
Щоб релігійні предмети краще задовольняли їхнього повелителя, Духовенство Мухи проводить витончені обряди осквернення. Під час складних ритуалів перетворюють вони святощі на поживу – дар його невситимій жадобі до боготворіння. Та вдовольнитись йому не судилося. Хай як прагне Вельзевул наповнити Творінням жахливу порожнечу усередині, його голод не втамувати ніколи.
Адже понад усі протиприродні пристрасті Повелитель Мух жадає виключного права на божественне поклоніння – першородного права, яке Батько нібито відібрав. В його уяві таким є природний лад: батько має померти та дати нащадку зайняти своє місце. І хто гідний посісти Престол Бога більше за Вельзевула, найобдарованішого поміж Його дітей?
Відтак викарбувано на скрижалях Екрона:
Не бійтеся, я приніс вам добру звістку, яка дасть велику радість людям – Чорний Ґрааль прийшов.
