Більшість колишнього давнього царства Єгипту нині животіє попід Тінню Пекла та залізною рукою прислужників Князя Жадоби, який споконвіку марив багатствами всього континенту. Занепали прекрасна Александрія та навіть могутній Каїр, нині правлять вони гаванню армаді єретиків та місцем збору нечестивих легіонів, звідки сунуть ті на південь і захід.
Дотепер, втім, не увінчалися успіхом задуми Маммона остаточно захопити північне африканське узбережжя аж до Малі та Аксума. Жорстокість боїв на цім фронті не поступається європейським. Задля протистояння загарбникам в коаліцію об'єдналися Нубія, Нумідія та Соломонова імперія Абісинії, більш знана європейцям як Етіопська імперія. Червоніють води Нілу від крові, пролитої оборонцями у спробах стримати невпинний наступ підвладного Маммонові легіону Десяти Золотих Рогів. План Князя Жадоби складається з двох частин: здолати святі церкви Лалібели, осквернити й пустити з молотка легендарні реліквії святинь Аксума, а також привласнили казкові золоті копальні цариці Савської – скарб, жаданий ним понад усі інші на Землі.
За роки боротьби солдати Етіопії майстерно опанували мобільну війну та застосування розсипного строю – ідеальну тактику для їхньої суворого краю, де за відсутності доріг легкі маневри великими арміями просто неможливі.
Переважність звичайних піхотинців озброєні гвинтівками, щоправда для ефективних залпів їм доводиться наближатися до ворога. Елітою ж служать чева – воїни, з дитинства навчені рукопашному бою. Під час тренувань вони полюють на левів й інших диких звірів, а за подолання самця лева голіруч отримують честь носити його гриву головним убором. Часто останнім, що чують загарбники стає їхній знаменитий бойовий клич: "Разом! Разом!"
Імператори Абісинії, за їхніми словами прямі нащадки легендарної цариці Савської та царя Соломона – непохитні члени союзу Вірян та представляють на Віденському конгресі мечів увесь африканський континент. Вчасна доставка десятини Новій Антиохії є для них справою гордості та престижу, відтак раз на сім років воєнні барабани-неґаріти б'ють кітет – заклик до зброї. Добровольці збираються в Аксумі, духовній столиці держави, де нібито зберігається сам Ковчег Заповіту. Подейкують, що пильнують його спеціально зрощені воїни-монахи, приречені ніколи не покидати свого посту.
Охочих приєднатися до експедиційних сил у поміч Новій Антиохії не бракує ніколи. Найсміливіші юнаки готові змагатися за право на пригоди, винятковий статус, що його отримують воїни під знаменами Герцога та нагоду битися із ворогом у власному того лігві. Та перш ніж стати до лав експедиційних сил кожен доброволець повинен здійснити прощу до Абуни Ємати Ґуг – гірської каплиці на запаморочливій висоті близько двох з половиною тисяч кілометрів. Цей небесний храм є найнедоступнішим святилищем у світі, а рекрути у пошуках благословення мають підійматися туди в повному бойовому спорядженні. Проте смертей від падіння у прірву стається напрочуд мало. Усі загиблі потім виявлялися шпигунами єретиків – їхні зогнилі й поламані тіла лишили на схилах, як пересторогу іншим зрадникам, бажаючим занапастити святиню.
По здійсненню добровольцями прощі їх шикують та споряджають золотом, сріблом, дорогоцінними каменями, іконами й святими реліквіями – дарами від імператора Герцогові. Далі імператорські бійці вирушають до прихованих узбережжям портів, ще не захоплених ворогом. Оскільки шляху до Князівства суходолом не існує, а флот невірних панує на Еритрейському та Червоному морях, єдиним варіантом зостається перетин повного небезпек Середземного моря.
І завирує його хвилями війна, зійдеться флот Вірян супроти єретичних дредноутів. Підуть на дно кораблі, зникне в глибинах морських багатство копалень цариці Савської. Та щойно із гавані, між знаменитих антиоських мурів луною проллються співи й барабани воїнів Престолу Соломона, зрадіють містяни – допомога знову прийшла.
Лиш один з десятків добровольців зрештою повертається до висічених у скелях церков Лалібели вознести подяку за своє спасіння. Решта кладе життя в жорстоких боях на Нічийній Землі – подібно незліченним мільйонам до них.
