Від дня гріхопадіння кордони між світами поволі танули. Коли гріх занапастив досконалий Божий порядок, створіння Пекла змогли втекти зі своєї нікчемної в'язниці, де гибіли засуджені за повстання проти Ягве. Зі здійсненням акту Абсолютної Єресі, кордони світів стерлися ще більше й оголили прогалини у дійсності. Цим скористалися деякі інфернальні жахіття та уникли справедливої кари й принесли горе на Землю. Відтак не дивно, що поміж всіх культур ходять оповідки про мисливців у пітьмі – почвар іншого світу, які жадають мордувати та пожерти наш.
Та деякі рани в тканині буття глибші за решту. Посеред безмежної холоднечі далекої Півночі межі Творіння інколи дають тріщину – і тоді роззявлена Пекельна Паща постає у фізичному світі. Одні подейкують, що Північна Брама стоїть на перехресті ліній сили, де в темну добу схилялися люди перед різьбленими ідолами. Інші ж кажуть нібито саме там, у пустці рівних якій світ не знає, впав долі ангел Азазель.
Хай нікчемна, мізерна копія в порівнянні з огидною величчю істинної Брами Єрусалима, Пекельна Паща Півночі таки вселяє страх у престоли всіх держав Арктичного океану. Лиш на кілька годин з'являється Брама серед густих та диких пусток Кольського півострова – час та місце її появи залежать від мінливостей самої Геєни. Провісниками тої доби червоніють небеса та випалює усе довкола град сірки. І тоді розчахується Брама, нестерпний жар Пекла спопеляє ліси, а здичавілі тварини в лютім дурмані потойбічних міазмів шматують себе й подібних собі. Опісля вивергає Паща раті Двору Семиголового Змія – кинути виклик Божому царству.
Зачувши про це ті занепалі до пітьми північани збираються попід стягами Пекла й сунуть до Брами. Зібрані купи ватаги вирушають в походи та сяє нічне небо Півночі вражою загравою. Зроду світло Христове не торкалося цих земель, відтак тримається чимало люду й донині своїх давніх звичаїв та давніх богів. Гіркий жарт долі – не всі воїни Повелителів Інферно бачать себе слугами зла. Біси майстерно уміють ошукувати смертних, здаватись у їхніх очах повними шляхетства й краси. Багато людей щиро вірять наче б'ються супроти загарбників на боці справжніх богів.
Пекельна Паща ніколи не відкривається надовго. Синод Стратегічного Пророцтва щоразу намагається передбачити час та місце її наступної появи – і тоді Церква Півночі, сили Кальмарської Унії, місцеві лицарські ордени та Новгородське царство, можливо, встигнуть стати її військам напереріз. Війни ці ведуться переважно узимку, проте холод та крига правлять Двору зброєю не менш убивчою за пекельний вогонь. Північні вторгення сковують більшість сил регіону – якими інакше можна було би посилити основний театр бойових дій у Леванті. Поки що всі навали вдалося побороти, та на безкраїх лісах й нескінченній тундрі вони лишили свої відбитки: вцілілі потвори чигають темними гущавинами та зловісними пагорбами допоки не пролунає новий заклик до бою і не роззявиться вкотре Пекельна Паща.
Військового кардинала вона непокоїть з іншої, значно серйознішої причини: Зимініар, занепалий ангел королівського роду, посідає водночас титул диявола Півночі. Саме тому кардинальскі слуги пильнують ці землі окремо. Рада Святих винесла князям Церкви моторошне застереження – якщо цей виплодок Пекла одного дня стане Змієвою Головою Гордині, то неодмінно спробує забрати Північ собі. І гори здригнуться по його ході.
