Задовго до того, як чорні кораблі єретичного флоту замайоріли на обрії Ейре, перші етапи страшного задуму вже прийшли у дію. Заккур, невірний володар морів та командир майбутньої армади вторгнення, давно плекав наміри захопити Смарагдовий острів. Водночас блискучий полководець, стратег й практик ґоетичної магії, він став найстрашнішою загрозою для ірландців за всю їхню без того повну конфліктами історію. Спочатку, за роки до атаки, у Ейре пустив коріння Шлях Звіра – наслідок пакту укладеного Заккуром з Культом Місяця. Варто було парубкові чи дівчині попід світлом повні необачно заблукати у лісі, вони безслідно щезали, а згодом поверталися додому в істериці, оголеними та поміченими звіриними рунами. Одні народжували чудовиськ, інші невдовзі тікали до потаємних лісових ковенів. Чимало добровільно відповідали на поклик Псалому Звіра та йшли у нетрі Смарагдового острова, подалі від людства і жахливого тягаря Великої війни. Вироджені прочани Звіра нападали на віддалені селища й палили врожаї. Купецькі судна між тим грабували одне за одним, відтак скоро Ейре опинилася ізольованою від решти вірних держав. Усе це виснажувало ресурси острів'ян, а постійні спроби побороти слуг Звіра відтягували ще більше людей від захисту узбережжя.
Мантія завойовника пасувала Заккурові якнайкраще, адже служив він величному пекельному герцогові Фокалору – повелителеві хвиль із вітрами. Ледве володар морів відчув, що ірландці як слід заслабли, то зібрав усі кораблі в один грізний кулак та здійснив висадку поблизу Балє-Ага-Кліа. Удар заскочив оборонців практично зненацька – єретичні експедиційні війська безперешкодно вивантажили на берег важку артилерію.
Заккур не чекав допоки ірландці перекинуть захисників на узбережжя та зробив наступний хід своєї партії. Завдяки небачених масштабів кривавому жертвоприношенню полонених, на волю вирвалося стільки ґоетичної сили, що розчинилася давно запечатана Пекельна Брама озера Пол Ан Іфрінн – і армії Двору стали опліч до загарбників. Військо ірландське опинилося між двох вогнів. Його розгром довершили напади почвар Шляху Звіра на обози з провіантом та загибель у бою верховного короля Мюредаха. Заккур особисто зняв з його відтятої голови корону Ірландії та проголосив острів своїм за правом переможця. Зі знищенням регулярної армії Ейре прибережні міста пали одне за одним: Балє-Ага-Кліа, Лох-Ґарман, Дун-Каннан, Клін-Мела, Лимнях, Ґалів і ще безліч інших містечок та міст дісталися ворогові. Усі собори, церкви, монастирі, абатства й святині спопеляли чи обертали храмами крові. На місці святилищ здіймали жертовники, де чорні ножі забирали життя сміливців готових постати проти нових володарів Ейре. У залах, де колись лунали радісні гімни Святого Слова проповідували нині єретичні жерці покору Геєні. Ірландцям лишилось одне – перейти до партизанської війни на власних ж землях.
Міста або лежали в руїнах, або потрапили до лап ворога, тому новоспечений король Ніалл переніс столицю до віддаленого від кордонів містечка Кілл-Кейнін, де тримали двір верховні королі давнини. З одного боку таке розташування міста полегшувало оборону – єретичний флот просто не міг застосувати гармати. З іншого ж ще більше сільських земель дісталися загарбникам. Протягом наступних десятиліть єретики захопили майже всю країну. Біженці тікали морем до Франції, Альби та Англії, але не всім вдалося прорватися крізь флотилію єретиків. Їх хапали та приковували до розпечених бронзових стовпів-жертовників чи продавали в рабство Двору Семиголового Змія. Дехто цілком утратив будь-які сподівання, зрікся людства та подався йти Шляхом Звіра – поверталися такі виродженими чудовиськами, ласими до крові колишніх земляків.
Війна сунула островом подібно смертельній бурі, мов тая велетенська змія вона невблаганно пожирала свою здобич цілком, а решта світу просто мовчки спостерігала. Англія втратила увесь флот в битві при Кривавих Стрімчаках та не мала змоги втрутитися попри очевидну небезпеку, яку становило падіння Ейре з подальшим перетворенням її на плацдарм для повномасштабного наступу єретиків на саму Британію. Лише французька корона надалі висилала підкріплення ірландцям. Решта коаліції Вірян обмежилася лише молитвами. Герцог Нової Антиохії, утім, відрядив на поміч своїх особистих охоронців, супроводивши посланням мовляв Ейре їх потребує не менше за Дім Усіх Сподівань.
У 1890 році на престол зійшла молода королева Бріґіда. Її батько загинув на передовій під обстрілом ковену артилерійських відьом. Вся надія тоді здавалася марною. На більшості європейських мап Ейре вже позначали частиною володінь єретиків, навіки втраченою попід Тінню Пекла. Бріґіда знехтувала словами радників й узяла шлюб із Домналлом – великим полководцем та стратегом, бодай і низького походження. Разом вони склали відчайдушний задум порятунку королівства.
Одним з перших своїх указів королева зняла давню заборону з феніїв, воїнів-мисливців дикої природи – до неабиякого роздратування її духівника численними язичницькими звичаями того стану. Здобувши додаткові сили, королівський двір закликав клани надати решту їхніх людей для бою з основними єретичними військами.
Опісля королева написала листа Папі з проханням надати ірландцям бодай одного-єдиного воїнам в знак підтримки. Та коли понтифік згодився, Бріґіда зухвало попросила на службу паладина Ансейса. На подив князів церкви Рим дотримав обіцянку й спорядив святого воїна на допомогу оточеним ірландцям. У найсуворішій таємниці паладин здійснив свій священний чин – самотужки пішов на штурм Брами Пекла, тримаючи в руках лише зброю та стяг Ставрограми.
Довідавшись, що Заккур Завойовник перебуває на борту свого флагмана "Псалом Непристойності" до справи залучили підрозділи феніїв – відтяти змієві голову. Як саме вони довідалися паролі єретиків та ошукали нелюдських вартівників Заккура невідомо донині. Відомо натомість, що всупереч усьому фенії досягли успіху. Потужний флагман-монстр пішов на дно завдяки їхньому берсерку, який під шквалом куль проніс діжку начинену вибухівкою прямісінько до арсеналів. Разом з кількома лінкорами у вибуху загинув сам непереможний єретичний воєначальник.
Цей удар, хай яким нищівним для сил Пекла не став, не змінив би хід війни сам собою. Аж тут з півдня надійшла звістка – паладин Ансейс виконав покладене завдання. Його незамінні обладунки вкривали діри, одне око він втратив у бою, та Пекельна Паща обвалилася за його спиною. З Інферно святий воїн повернувся хоч закривавленим, але переможцем. Позбавлених вождя та допомоги від союзників Семиголового Змія єретиків охопив хаос. Саме на цю мить так довго чекали ірландці. Консорт королеви, Домналл, очолив армію Смарагдового острова та серією блискучих битв буквально скинув загарбників у море. Його власні втрати жахали не менше – у боях полегло понад три чверті ірландського війська і лише завдяки стримуванню феніями Шляху Звіра армію вдалося забезпечити необхідним провіантом. Жоден з охоронців Герцога не побачив кінця кампанії, звідтоді на їхню пам'ять надсилають ірландці Новій Антиохії своїх найкращих стрільців.
Загалом ж вторгення забрало життя половини жителів Ейре. Через бої, голод та спроби втекти з острова. Це – суворе застереження усім вірянам про те, наскільки близько вони стоять до загибелі.
