У Рік Зламаної Трійці тотальна війна охопила Левант, і бодай відвернули вірні загрозу, жахливу за теє вони сплатили ціну. Від цього регіону залежало виживання усього світу й розуміючи, що протистояти Пеклу мудріше якнайдалі від власних берегів, Папська держава роками зводила величезний морський конвой та накопичувала численні запаси необхідних для війни ресурсів.
Із бучною церемонією рушили кораблі конвою на чолі з флагманом «Непорочність» під командуванням самого верховного понтифіка Папи Лева XIII, якому своєю чергою допомагав причасник-охоронець на ймення Хай-Ніколи-Не-Пізнає-Він-Ані-Клинка-Ані-Кулі. Щоправда розмах сил підкріплень не минув без уваги й ледве конвой відплив, як зазнав нападу єретицьких підводних човнів. Під хоробрим проводом Лева XIII кораблі успішно вирвалися на схід та відбили кожнісіньку атаку, аж доки не досягли Кіпрських воріт.
Дотоді нападали на них переважно звичайні кораблі, однак зграї єретицьких підводних човнів уже чигали в засідці просто близ узбережжя Александретти. Сотні торпед влучили у конвой та першої ж миті потопили десятки кораблів. За ними послідували наступні й важко було навіть осягнути ту різанину. Не минуло й години, як кожен корабель флотилії або затонув, або зазнав пошкоджень, а прицільний вогонь добив уцілілих, що хапалися за палаючі уламки. Морські рейдери захопили «Непорочність» й узяли Папу в полон на борт підводного човна «Левіятан». Понівечені рештки папського флоту згодом вимило до північних берегів Александретти, де постало із них кладовище спалених кораблів на ймення Зогниле Узбережжя.
Минуло три дні та три ночі. Пошкоджений «Левіятан» прибився на північ Александретти, до покинутого повітроплавного маяку Аеронавтика Понтифіка, що звався Стовпом Йони. Перш ніж остаточно пішов човен на дно, до своєї згуби, вийшла із нього велетенська постать, вбрана у закривавлені рештки папських одеж, зшитих грубою ризою. На широчезному плечі несла ця постать колосальну протисубмаринну гармату, вирвану з палуби «Левіятана», й крокувала до берега крізь повний уламків могутній приплив. Був це Хай-Ніколи-Не-Пізнає-Він-Ані-Клинка-Ані-Кулі, єдиний вцілілий з «Непорочності». Зуби причасника вкривала свята кров, бо пожер він самого Лева XIII за його ж вказівкою, аби порятувати володаря від єретицьких катувань – чи, ще страшніше, обернення на бік зла. Свята плоть Папи змішалася з божественною кров'ю причасника й поєднала їх в істоту незбагненної сили та божевільної набожності. Істоту, яка тепер носила ім'я Не-Пізнає. Він вирвався з рук полонителів й перебив команду «Левіятана», а розум його тієї миті шматували співи райського хору та надто вже земні думки пожертого Папи.
Не-Пізнає здійнявся на Стовп Йони, полагодив тамтешній ліхтар та розпочав самотню вігілію понад священними уламками втраченого флоту. Свята Курія на той момент вже обрала нового Папу та не вважала більше Лева XIII верховним понтифіком, але оскільки сутність його жила у плоті священного причасника, не змогли вони цілковито забути того, ким став Не-Пізнає. Відтак Аеронавтика Понтифіка регулярно відряджає повітроплави із припасами, необхідними для підтримки маяка, а також скромними нужденностями, які підживлюють тіло причасника. Бодай майже десятиліття минуло зі знищення флоту, Не-Пізнає невтомно боронить ліхтар. Завдяки наданим Папською державою гарматам всіює він землі довкола маяка смертельними пастками, а модифікованою великокаліберною гвинтівкою готовий уразити всякого, хто наблизиться без належного смирення й катехізисів.
