Оскільки є вона першою з-поміж усіх гріхів, Висока катедра Гордині має переваги над іншими у заплутаних звичаях Інферно. Ошатний престол, що його нині посідає Еліґос, Великий герцог пелюсток, розташований на чолі величного обсидіанового столу Військової ради Пекла, вище од решти шістьох. Усі, хто йдуть до бою попід його осяйними стягами, охоплені потойбічним, нестерпним світлом – сліпучою перверзією пишноти Небесного війська.
Наступне місце за столом витворене з найкращого золота й мармуру, оздоблене мозаїкою небачених робіт та покинутих нарисів найталановитіших митців людського світу. Зветься воно Золотим місцем Жадоби й належить Маммонові, Канцлерові скарбниці Пекла. При Дворі Князь Жадоби є фігурою водночас огидною та необхідною, позаяк його вплив на ресурси, потрібні для ведення Великої війни, поступається хіба його впливу на саме людство.
Далі на Плотському дивані Хіті сидить Асмодей, Монарх Розпусти. Якою б розпустою не славилися гульбища когорт Хіті, ставитися до них, мов до звичних гедоністів, означає закрити очі на Асмодеєве неперевершене володіння ймовірностями. Саме в цій непорушній архітектурі волі й можливостей Хіть пропонує те, чого жадає стільки людей — істинний, необмежений вибір.
Мимоволі викликаючи жалість, на крихітному Чорному клісмосі Заздрості посідає істота не менш жалюгідна – Молох, Голова жертовного сонця. Попри, а може й на противагу, його очевидним обмеженням, Молох хизується ідолами величнішими навіть од Гординевих. Стражденні батьки кидають у тамтешні вогнища незліченних немовлят в обмін на мов пірит лискучу обіцянку менш обридливого життя.
Зведений з гнилої деревини й тьмяних коштовностей, Невситимий престол Ненажерливості вже чимало претендентів побачив звідтоді, як Вельзевул зрікся його заради згубного творення пошестей. Утім якась подоба порядку повернулася, коли зійшов на нього Баель, Некоронований цар вкраденої землі. Колись ханаанці шанували його богом бурі, однак пророки Баелеві зазнали приниження від слуг Ягве на горі Кармел – і кривду цю Некоронований цар не пробачив.
На яскравому тлі більш витончених престолів височіє Залізний куруль Гніву – стримане й практичне місце якнайкраще пасує Гріхові, що найбільше прагне знищення всього сущого. Нижчі щаблі слуг Гніву полум'яні та несамовиті, однак Аполліон, Пані сарани, виконує свою роль із крижаним раціоналізмом та безжальною прагматичністю, без якої не убити цілий світ.
Зрештою, оповите дурманними парами спочиває Шовкове ложе Ліні, а нім дрімає Бельфаґор, Герцогиня прогалини. Лінощі, певне, найбільш недооцінені з усіх Гріхів, позаяк є направду дечим значно страшнішим. Зі спокійного затишку свого престолу Бельфаґор та її чаклунської могуті послідовники неозоро ширять бездіяльність та неуважність – витончено ніби той вітерець, який котиться усім континентом.
