Святині анахоретів – металеві велети до п'яти метрів заввишки, живі вівтарі війни, практично невразливі до будь-яких пошкоджень. Появу їхню на полі битви провіщають клуби диму з дизельного двигуна та гучне сурміння молитов. Усередині кожна святиня вкрита шипами та загостреними гаками. Монахові, який нею керує, вони завдають постійних мук, однак йому це велика радість бо страждає він подібно своєму Господу. Ззовні ж святиню прикрашають ікони, священні реліквії та молитовні сувої, звичні тій секті паломників, якій служить анахорет.
Найперших анахоретів розробили давним-давно у фортеці-монастирі Велеграді, що на землях Великої Моравії. Під проводом святого Мефодія звели кількасот подібних машин, утім нині знання їхньої будови втрачено, адже монастир зруйнували вщент сили командос смерті за наказом демона Мархосіаса.
Саме на основі конструкції анахорета створили пізніше у машинобудівній ливарні Нової Антиохії механічні обладунки – значно менші, проте й значно маневреніші лати. Ходи паломників, щоправда, не мають ані доступу до цих чудес сучасної інженерії, ані бажання зрікатись своїх анахоретів, шанованих грізними машинами війни та рухомими святинями, що гуртують паломницькі молитви.
Монах чи монахиня по встановленню на місце керманича святині більше ніколи не покидають її, аж до смерті. Після загибелі у бою (чи, рідше, від старості), їхні рештки зі всією пошаною вилучають та зберігають потім у релікваріях, закріплених на самому анахореті. Кожна з цих бойових машин – сама собі живе свідчення довгої війни супроти армій Пекла.
У бою зводять анахорети гнів Божий на голови грішників, єретиків та відступників масивним адамантовим колесом Катерини й велетенською булавою-костоламом. Поширеним звичаєм між окопних паломників та стигмонахинь є самовільне розп'яття на колесі, нібито у знак благочестя та спокути. Вони вірять, мов бажання жертвою йти в останній бій на цім знарядді кари являє їхню готовність страждати за гріхи та водночас дарує анахоретові духовний захист. Церква на подібні звичаї дивиться з осудом, та паломникам це не заважає напередодні всякої битви линути до своїх анахоретів, сподіваючись отримати честь загинути верхи на колесі.
