Франческа Флорес “Відьма і Вампірка”
5/10
Саме цієї книжки мені не вистачало у ранньому підлітковому віці, коли все подібне фентезі крутилось довкола любовних трикутників між хлопцями і дівчатами. Десяток років тому я була б у шаленому захваті від кожного розділу. Від кожного погляду головних героїнь одна на одну.
Стосунки між дівчатами-підлітками в даній книзі описані неймовірно прекрасно. Їхні думки, слова і ніжна ніяковість – саме те, що відчуваєш, будучи маленькою дівчиною, якій подобаються інші дівчата. Навіть зараз все це викликає у мене величезний сентимент, власне через який я настільки щедра в оцінці.
На цьому плюси даної книги закінчуються, якщо не враховувати розкішну обкладинку.
Світобудова просто жахлива. Основні події обмежені двома містечками та лісом, але всі вони належать до безіменної імперії, про яку здебільшого нічого не відомо. Також згадується інша країна – Сарен, представників якої в цій імперії вкрай зневажають, але причини нам авторка не пояснює. І це враховуючи, що обидві головні героїні мають етнічний зв’язок з Сареном, за який їх цькували в дитинстві.
З міфологією світу також не все добре. В історії фігурують лише два види відьом – відьми Полум’я та відьми Кореня, але кілька разів в тексті згадуються відьми Бурі. Де вони? Чому їх немає в місті? Як працюють їхні сили? Всі ці питання залишились без відповідей, хоча батько однієї з головних героїнь знову ж таки відьмак Бурі. Щодо його смерті, то взагалі складається враження, що авторка ставиться до читачів як до ідіотів. Відьмак Бурі, потрапивши в срібну пастку-сітку, просто провисів на дереві кілька днів, бо не зміг вибратись і помер? Кхм, ну нехай.
Чи є інші види відьом нам теж невідомо.
Взагалі мотивація персонажів шкутильгає на обидві ноги. Тут абсолютно всі основні персонажі в певний момент або різко змінюють свою думку, або зраджують своїх близьких, без видимої на те причини. Єдиний, хто залишався вірним собі й водночас найогидніший з усіх персонажів – Зенос, вітчим Ави. Вся його взаємодія з падчеркою виглядала як прозора метафора на зґвалтування й читати це було неймовірно гидко. Добре, що в кінці вона його вбиває, але як на мене він замало страждав, зважаючи на ті “експерименти”, які ставив над нею. Наприклад: обпікав її сріблом, морив голодом, відрізав частини тіла та інше.
Детальніше не хочеться навіть вдавались в персонажів, бо хороших серед них немає. Навіть головні героїні – Кає та Ава, зраджують одна одну, наражаючи на смерть. І не один раз.
Окремо – про стиль авторки. Готуйтесь, що книга буде постійно повторювати сама себе. І тут не тільки справа в описі однієї й тієї ж сцени, від особи кожної з героїнь, а й в тому, що вони прокручують в голові ті самі рефлексії, які відбулись вже кілька розділів тому. Навіщо? Незрозуміло. Щиро вважаю, що книга була б в два рази коротшою, якби всі повторення прибрали.
Справді єдине хороше, що є в цій книзі – щирий та щемкий опис почуттів. Якби в ній не фігурувала романтика між двома дівчатами, я б її навіть у руки не взяла.
Наскільки я була щаслива, що нарешті видали казку, в якій орієнтація героїнь – щось звичне та приймається ними обома з легкістю, настільки ж залишилась розчарована якістю сюжету. Щиро сподіваюсь, що в майбутньому буде з чого обирати й можна буде радіти книзі не тільки тому, що в ній гармонійно описані лесбійські стосунки, а й тому, що вона неймовірно якісна.
