Жовтень — це час похмурих лісів, холодних злив і таємниць, що ховаються в тумані. А ще — це час історій, які змушують серце стискатися від болю та саспенсу.
Сьогодні я хочу поділитися з вами неймовірно щемким уривком зі своєї містичної повісті «Дев'ять життів для тебе». Це готична історія про Блеквуд-Холлоу, де кохання кидає виклик самій смерті, а ціна за порятунок душі виявляється занадто високою.
Ранок зустрів Абігейл не тишею, а монотонним стукотом дощу по даху і тихим, уривчасним кашлем Розалінд. Крихка надія минулої ночі розтанула разом зі світанком, поступившись місцем знайомій, холодній тривозі.
Абігейл схилилася над ліжком біля каміна. Очі Розалінд були розплющені, але погляд був затуманеним, ніби вона дивилася крізь стіни, крізь цей світ.
— Розалінд? Люба, ти мене чуєш? — тихо прошепотіла Абігейл. — Ти пам'ятаєш? Ти просила тістечко. Я зараз піду за ним.
Розалінд не відповіла, лише ледь помітно кивнула, і цей слабкий рух коштував їй нападу виснажливого кашлю. Серце Абігейл стислося. Часу було обмаль.
Вона підкинула у вогонь ще кілька полін, щоб у кімнаті було тепло, обережно допомогла Розалінд випити кілька ковтків теплої води. Потім вона взяла сонну Жаринку, що згорнулася клубком біля подушки, і обережно вмостила її на грудях Розалінд. Маленьке кошеня, тепле і живе, одразу ж замуркотіло, і його тиха вібрація, здавалося, трохи заспокоїла хрипке дихання хворої.
— Я скоро, — прошепотіла Абігейл, цілуючи Розалінд у чоло. — Я дуже скоро.
Вона схопила свій найтовщий плащ і плетений кошик. Вона не просто йшла. Вона бігла. Бігла під холодним жовтневим дощем, незважаючи на багнюку, що летіла з-під ніг, і крижані краплі, що стікали по обличчю. Її гнала вперед одна-єдина, проста думка, що стала для неї молитвою: медове тістечко від Мейбл. Вона мала його принести. Вона мала встигнути.
Абігейл вбігла в містечко, мокра до нитки, захекана. Блеквуд-Холлоу здавався сонним і похмурим. На щастя, пекарня Мейбл вже працювала.
— Мені... мені потрібне медове тістечко, — ледве переводячи подих, сказала Абігейл. — Найкраще, яке у вас є. Для Розалінд.
Мейбл одразу ж посерйознішала, і в її очах з'явилося співчуття. Про хворобу Розалінд вже знало все містечко. Вона дбайливо загорнула ще тепле тістечко в чисту тканину. Абігейл залишила на прилавку монету і вибігла на вулицю. Тепер — додому, якомога швидше.
Проходячи повз центральну площу, вона побачила біля колодязя двох жінок, що набирали воду. Вони жваво, але приглушено, щось обговорювали.
— ...і я тобі кажу, Сара, це не просто лихоманка, — говорила одна з них. — Її син уже тиждень горить, і доктор Міллер лише руками розводить. Вона у відчаї. Каже, якщо до вечора не спаде, піде до лісу.
— До лісу? — злякано перепитала інша. — Невже... до старої Мег?
— А до кого ж іще? Коли Бог і медицина безсилі, залишається лише вона.
Абігейл почула це краєм вуха, але не надала розмові значення. Усі в містечку знали про стару Мег — відлюдницю, травницю, яку дехто вважав відьмою.
Вона вбігла до будинку, і з її плаща стікала вода.
— Розалінд! Люба, я повернулася! — гукнула вона. — Я принесла!
Тиша. Серце Абігейл стислося. Вона кинулася до каміна. Розалінд лежала нерухомо. Її голова безсило відкинулася на подушку, а обличчя було блідим, майже восковим. Жаринка сиділа поруч, на ковдрі, і дивилася на хвору великими, тривожними очама.
— Розалінд? — прошепотіла Абігейл, опускаючись біля неї на коліна. Вона торкнулася її щоки: холодна, липка від поту. — Розалінд, прокинься.
Ніякої реакції.
Кошик випав з рук Абігейл. Маленький пакуночок з тістечком покотився по підлозі. І в цю мить щось усередині неї зламалося. Вона закрила обличчя руками, і з її грудей вирвалося довге, болісне ридання.
— Я ж принесла тобі тістечко, — шепотіла вона крізь сльози, хитаючи головою. — Люба, я принесла тобі тістечко. Ти ж просила. Будь ласка...
Вона плакала, доки сльози не скінчилися. А потім вона взяла себе в руки. Схопила миску з теплою водою, намочила тканину і почала обережно обтирати обличчя та руки Розалінд.
— Розалінд, — її голос був тепер твердим, майже наказовим. — Повернися. Будь ласка, повернися до мене.
Повіки Розалінд здригнулися. Вона ледь чутно застогнала і розплющила очі. Її погляд був каламутним.
— ...холодно... — ледь чутно прошепотіла вона.
Абігейл міцніше вкрила її ковдрами, притиснулася до неї, намагаючись зігріти своїм тілом. Але, дивлячись на це згасаюче життя, вона розуміла: це останні іскри вогню, перш ніж він згасне назавжди.
І раптом в її голові чітко і ясно пролунали слова, почуті біля колодязя:
«Коли Бог і медицина безсилі, залишається лише вона».
На що готова Абігейл, аби втримати кохання всього свого життя? Вона обере темний шлях: ритуал в ніч на Хелловін, що обіцяє обміняти душу хворої коханої на душу здорової незнайомки. Але ціна за обман смерті завжди несподівана...
Повну містичну повість «Дев'ять життів для тебе» читайте на Букнеті. Обіцяю: ця атмосфера старого містечка та магії затягне вас із головою.
💬 Чи вірите ви, що заради порятунку коханої людини можна переступити через будь-які закони моралі? Як вам атмосфера уривка? Чекаю на ваші думки в коментарях! 🎃🐈⬛
