Ouverture
«Дедушка Ленин», може, ви чули, «нов_й мир» хотів «построить»… Що йому вдалося «построить» — бозна. Проте, зруйнував цей «русскій дворянинъ» чимало. Найперше — здоровий глузд.
Мало того — жителі «post-УССР» не знають, ні хто вони, ні якого роду. А не знаючи цього, тобто історії, — ви і ваші діти — її заручники.
До того ж вас легше обманути! Як? «Утюхавши» — за великі гроші! — яку-небудь фальшивку.
I. Хто має право на герб?
Право на герб передається «po mieczu»: від батька (!) до сина (або дочки).
Правда, інколи (!) це бувало не так: коли рід вигасав, монарх (і тільки!) міг дозволити нащадкам цього роду «po kądzieli» (по «жіночих лініях») прийняти його прізвище, титул і герб. E. g., Його Величність Король Charles ІІІ, син Його Королівської Високості принца-консорта Philip’a, — Windsor, не «Mountbatten». Хоч Windsor’и́ перестали правити у Великобританії з кончиною Її Величності Королеви Elisabeth’и ІІ. І коректніше б було називати їх не «Windsor’и», а Mountbatten-Windsor’и.
Така ситуація, однак, не стосується до нетитулованих родів.
Див. Морганатичний шлюб.
II. Яка буває геральдика?
Утім, гербів уживає не тільки шляхта. Отже, геральдика буває:
Шляхетська («дворянська»):
а) польська («річпосполитська»);
b) російська.
Козацька.
Міщанська.
(Вище — українські реалії, до інших поки не торкаюсь.)
Розберімо кожну зосібна.
III. Шляхетська
«Шляхтич — це хто?» — спитаєте ви.
Шляхта (сер.-в.-нім. slahte — «рід», «плем’я») — дворянство в Речі Посполитій.
Дворянство — привілейований, «двірський», соціальний клас.
Проте юридично «дворянство» мало де збереглося. Подякуйте «строителям коммунизма».
Отже, чоловік — шля́хтич, якщо:
a) і батько його, і мати — шля́хтичі, народжені у шляхетських родинах;
b) проживає у своєму маєтку (на селі, не в місті!), як і його батьки;
c) коли ж його мати була нешляхетського роду, то нащадки її, народжені від шляхтича, мають право на шляхетство, якщо батько підпадає під умови а) і b), але з умовою, що він не брався до міських справ (e. g., до торгівлі).
Правда, так було раніше. А тепер, «de facto», є тільки одна умова — ваш батько (батько вашого батька, батько батька вашого батька &c.) має бути шляхетського роду (ваш рід — рід вашого батька).
«Związek Szlachty Polskiej» пише:
«Członkiem Związku Szlachty Polskiej może zostać osoba pochodząca w prostej prawej linii męskiej od szlachcica uznawanego przez prawo publiczne Rzeczypospolitej do 1795 r. lub państw na historycznych ziemiach polskich do 1918 r.».
1. Польська
Спершу — трохи теорії.
(Червоне — дозволене тільки шляхті.)
Отже, розберімо, що таке герб (сер.-в.-нім. erbe — «спадок»):
Zawołanie / Клич — бойовий клич, закріплений за шляхетським гербóм. Трапляється рідко.
Klejnot / Клейнод — оздоба на шоломі. Буває не завжди.
Zawój / Завій — пов’язка на шоломі. Може бути і на шляхетських, і на міщанських гербáх. Korona szlachecka / Шляхетська корона — атрибут тільки шляхетських гербів, як і будь-яка корона взагалі. Інколи, дуже рідко, шолом буває голий. Такого роду герби́ не вказують на класовий характер.
Labry / Намітка — хустка, намотана на шолом.
Hełm / Шолом — лицарський шолом з опущеним заборолом. Зрідка шоломів може бути два і навіть три.
Korona rangowa / Рангова корона — особлива шляхетська корона, що вказує на титул (королівський, княжий, графський &c.).
Pole / Поле — тло гéрбового щита.
Trzymacze / Підпори, або пахолки, — фігури, що підпирають щит.
Figura / Фігура — знак або кілька знаків, що формують візерунок.
Godło / Візерунок — комбінація різних фігур на щиті.
Tarcza / Щит — лицарський щит. У різних національних традиціях бували різні щити (польський, французький &c.).
Order / Орден — нагорода монархічної держави (e. g., Order Białego Orła).
Postument / Постамент — те, на чому стоїть щит і пахолки.
Dewiza / Девіз — коротка сентенція, найчастіше — латинська.
На малюнку не достає хіба що мантії. Проте, її ви знайдете тільки на «монарших» гербах — княжих, королівських та імператорських (і, зрідка, — на «гетьманських»).
Іще один, по-моєму, незайвий термін — «gmerk» (нім. Gemerk — знак). Це — примітивний (здебільшого — геометричний), особистий і родовий знак. Саме з таких «gmerk’ів» і постали найстарші герби.
Вище — шляхетський герб Ciołek. І його, ви не повірите, вживало не менше 180 (!) різних родів. Може, ви знали, Його Величність Stanisław II August — останній польський король — був саме цього герба.
На шоломі — шляхетська корона. Уживати її може тільки шляхта.
Угорі — королівська «odmiana» герба Його Величності Stanisławа II Augustа.
Зверху — шляхетський герб Junosza.
Віктор Долецький (пол. Dolecki) — директор компанії «Пращур» — користується гербом Junosza.
Пан Долецький — «комерційний (!) генеáлог» (див. III, b, c). До того ж йому, нащадкові шляхетського роду, не чужий ні «narcissisme», ні «sadisme», коли доходить до людей «простих».
Вище — Долецький і Садовський сміються з різного роду «князів». Як би сказав Його Високість принц Zuko:
«My father said she [Azula] was born lucky. He said I was lucky to be born».
До речі, були Садовські (пол. Sadowscy) різних (!) гербів: Lubicz, Drogomir, Nałęcz &c. До того ж який-небудь пан Садовський міг, зубожівши, перетворитися на «посполитого». І простий селянин, беручи дочку такого Садовського, запросто називався «по тестеві» — Садовський. Утім, жодного права на привілеї тестевих «przodków» його діти не мали.
Унизу — княжий герб («odmiana» герба Kurcz) Його Світлості Івана Мазепи.
Нижче — ієрархія титулів у Речі Посполитій, про всяк випадок:
Король;
Князь;
Граф;
Барон;
Шляхтич.
Угорі — графська «odmiana» герба Junosza, що вживали Їх Сіятельства Борковські (пол. Borkowscy). На гербі, отже, аж дві короні — 1) звичайна шляхетська і 2) рангова графська.
Вище — герб Їх Сіятельств графів Малаховських (пол. Małachowskich). На щиті — комбінація кількох гербів. Його можна вважати за «odmianę» герба Nałęcz (посередині).
Зверху — «herb własny» баронів Chaudoir’íв. Вони прибули в Польщу з Франції (див. «Indygenat») у XVIII ст.
І ще трохи «шоломатих» гербів.
Pskowczyk — «odmiana» герба Kownia.
Sędzimir — «udostojniony» («збагачений» за які-небудь заслуги) герб Ostoja, даний Michałowi Sędziwojewi.
Шляхетські «herby» бувають і «некороновані». Це, по-перше, герби з «zawojami», по-друге, — з «голими» шоломами.
Угорі — шляхетський герб Albecki.
Cimerman — «odmiana» герба Godzięba.
Угорі — Brychta — «odmiana» герба Księżyc.
«Szczerze polecam»:
Цікава тема — т. зв. «herb kobiecy» / «жіночий герб». І сусідня з нею — «herb małżeński» / «подружній герб». Див. «Herb złożony».
Угорі — «herb małżeński»:
1) Казимира Станіслава Стецького (пол. Steckiego) — Radwan (зліва);
2) Антоніни Косаковської (пол. Kossakowskiej) — Ślepowron (справа).
До того ж «духовні» особи-шляхтичі теж мали герби. І ті, часто, мали свої, неповторні, прикмети. Такої геральдики вживало і римсько-католицьке, і унійне, і православне духовенство.
Угорі — шляхетський герб Prus II. Такого вживав Його Преосвященство Арсеній (у світі — Андрій Желіборський; пол. Żeliborski), єпископ Галицький. Правда, це було не зовсім легально: Желіборські — герба Sas I, а не Prus II.
«Духовна» версія герба цього єпископа. З цікавого тут — 1) хрест на шиї (замість «Halskleinod’а»); 2) єпископська митра і 3) два янголи з архирейськими патерицями обабіч.
Нижче — національні варіанти гербових щитів. Не достає тільки «ренесансного» (у термінології геральдиста Олега Однороженка). За нього — трохи згодом.
2. Російська
Геральдика Російської імперії, по-моєму, — дуже сумбурна. Вона, загалом, повторює «західну» і польську.
До того ж у Росії тільки дворянство (міщанство, козацтво — ні) могло вживати гербів. Якщо, звісно, поминути татарські родові печатки — т. зв. тамги.
Угорі — «гетьманський» герб Скоропадських — «odmiana» герба Bełty. На мантії, очевидно, замість княжої корони, — гетьманська шапка.
Герб «Алферов_хъ» — «odmiana» герба Lubicz. «Алферов_» — козаки Оліфіренки́, що вибились у «россійское дворянство».
Угорі — герб Їх Сіятельств графів Капністíв.
Вище — герб (очевидно, Kolumna «odmienna») Міщенкíв.
«Nobil’iв» у Російській імперії, проти Речі Посполитої, було мало. І все, пов’язане з цим «сословіемъ», жорстко контрольовано.
Після «rozbiorów» відбулася т. зв. «декласація» польської шляхти. Москалі робили все, щоб «нобілітацій» було якнайменше.
Угорі — герб Його Імператорської Величності Олександра ІІ. З цікавого — т. зв. «русскій шлемъ». Це, по-моєму, більше каструля. Таку носять половці в «Kingdom Come: Deliverance». Герби з таким, «незахідним» шоломом, мали тільки найдавніші роди. Їх заносили в шосту частину «Дворянской родословной книги».
IV. Козацька
Герби мали не всі козаки. Тільки «козацька старшина» користувалася таким привілеєм.
Це, здебільшого, були шляхтичі. Утім, не всі. Дехто, коли дійшло до «нобілітації» в Російській імперії, видавали себе за польську шляхту.
Найяскравіший випадок — «Гоголí»-Яновські.
Вище — шляхетський герб Pobóg гетьмана Петра Конашевича (пол. Konaszewicza). Тепер того більше знають як «Сагайдачного».
«Козацька» версія герба цього самого гетьмана. На таких гербах, «de facto», сам щит та візерунок. Без шоломів, клейнодів, наміток тощо. Щит, до того ж, — «ренесансний». Схожий — на російському дворянському гербі «Алферов_хъ».
Угорі — шляхетський герб Ślepowron гетьмана Павла Можковського (пол. Morzkowskiego). Тепер того, здебільшого, звуть Тетеря, рідше — Тетеренко.
Нижче — «козацька» версія цього герба.
«Старшина» з простих козаків, міщан і «chłopów» теж бувала. І так само мала герби.
Вище — козацький герб Кирила Розума (пізніше — гетьмана «Разумовскаго»). Розуми́ — прості козаки, що здобули, пізніше, графського титулу. Дехто — навіть княжого, правда, уже в Австрії (див. Андрѣй Кирилловичъ Разумовскій).
Герб (мабуть, «odmiana» Przestrzała) гетьмана Дем’яна Шумейка. Тепер того знають як «Многогрішного». Батько Шумейків — «мужик». Це, однак, не завадило синові, «że tak powiem», «вибитись у люди».
Старшина — і доволі нерідко — занедбувала свої, «козацькі», герби і брала собі, натомість, шляхетські.
Угорі — козацький герб гетьмана Григорія Лободи.
А внизу — шляхетський герб Korab, що, пізніше, узурпували (!) Лободи́.
«Хто ж тепер має право на „козацькі” герби?» — спитаєте ви.
Козацтво — соціальний клас.
Передавалося воно, звісно, тільки «po ojcu».
Утім, його, як і дворянство (польське — 1921), «скасовано» 1917 року.
Право на такі «оздоби», думаю, мають нащадки тієї «козацької старшини», що цих гербів уживала.
Чи можуть правнуки «дрібнішої» старшини і «рядових» козаків користуватися гербами такого роду — трудно сказати.
Цього, здається, ніхто раніше не регламентував.
V. Міщанська
Міщани, ви не повірите, теж мали герби.
Міщанин (пол. mieszczanin) — той, що живе в місті (урядник, купець, ремісник &c.).
Шляхта і «chłopstwo», здебільшого, сиділи на селі.
Міщанство — соціальний клас. І його, як і решту, скасовано 1917 року (в Польщі — 1921).
Російська імперія, проти Речі Посполитої, жодної «міщанської» геральдики не знала.
Отже, які були ці герби? Словом, різні.
Число компонентів, щити, візерунки — усе дуже різнилося.
Як і на «козацьких» гербах, тут нерідко трапляються ініціали та монограми.
Вище — гербові печатки (усі — м. Київ, XVI–XVII ст.):
1) СКНМ — Семен Конашкович;
2) АК — Артем Конашко;
3) АСК — Артем Семенович (!) Конашко.
Герб, очевидно, той самий.
Угорі — теж гербові печатки:
1) FL — Felix Langurga (м. Вільно, XVI ст.);
2) Petrus Pieczuga (м. Ковно, XVI ст.).
Тут уже більше спільного з шляхетськими гербами. З тими, що не мають корон.
Ті траплялися на гербах людей, що жили в місті. І не тільки в тих, що належали до шляхти.
Це, мабуть, свого роду «узурпація» шляхетських привілеїв. Бо ж у тій самій Німеччині такої ситуації ніхто б не стерпів.
Така собі Пелагея («Людмила») Василівна Лемешева (до шлюбу — Ходичанка, пізніше — Криницька), київська міщанка, уживала герба не батькового, а материного. Дивно, чи не так?
Вище — знову гербові печатки (усі — м. Київ, XVII ст.):
1) ПМ — Пелагея («Людмила») Василівна Лемешева (до шлюбу — Ходичанка, пізніше — Криницька), материне прізвище — Митьковичівна;
2) LM — Lucia / Лукія («Луця») Федорівна Митьковичівна;
3) Є : М — Євфросинія («Пося») Ходичина (до шлюбу — Митьковичівна) — мати першої і тітка другої.
Коментує Олег Однороженко:
«There were many examples of the use of non-protective elements in burgher coats of arms, such as helmets with mantlings, noble crowns, and various crests.
For the most of the burgher coats of arms, their hereditary character is evident: for generations, they were used unchanged or with only minor modifications.
Besides the custom of using mostly paternal coats of arms, there are examples of inheritance of coats of arms through female lines».
Отже, ситуація така:
1) Материн герб у міщанки Лемешевої — не правило, а виняток. Герб, усе-таки, передається «po ojcu», не «po matce».
2) Корон у міщанській геральдиці бути не повинно. Бо ті — шляхетський привілей.
Нижче — герб George’a Washington’a.
На ньому є корона. Бо перший «president of United States» — англійський дворянин. Такий собі «дедушка Ленин» по-американськи.
Нагорі — «міщанський» герб Thomas’а Jefferson’а. Замість корони — завій. До того ж ніхто (!) з американських «leader’ів», крім першого, не мав і не має корони на гербі. Бо тільки перший був дворянин.
«Міщанський» герб Dewandr’íв. Проживали ті у Liege’і. Шолом — chef-d’œuvre та й годі!
Угорі — чорно-біла версія «міщанського» герба Нетчукíв.
Суфікс -ук означає «старший син». Прізвища такого роду пішли з Полісся.
«Родове гніздо» Нетчуків — Межиріччя, або «Międzyrzec» по-польськи, — місто на Підляшші.
Корони на цьому гербі немає. Шолом — голий. Сам же герб — «odmiana» Doliwy.
Хто ж тепер має право на «міщанський» герб? Думаю так. По-перше, нащадки (звісно, «po ojcu») старих «міщан», по-друге, люди, що живуть у містах тепер (не маючи права на жоден інший герб). І досить заможні, щоб дозволити собі послуги якого-небудь геральдиста чи просто маляра.
І якщо ви — не підданий, приміром, англійської корони, не варто вживати герба, намальованого в англійських традиціях. До того ж у Великобританії (і не тільки!) є герольдія, що мала б ваш герб офіційно (!) зареєструвати. Що ж вибрати? «Річпосполитські» зразки.
VI. Чи бували «селянські» герби?
У Речі Посполитій не бувало. Хіба що на Помор’ї. І то, мабуть, уже за німців.
«Herby chłopskie» існували. Утім, далеко (!) не скрізь.
Їх, подекуди, знали в Німеччині (e. g., у Фрисландії і Нижній Саксонії). До того ж — у Нідерландах, Швейцарії та Португалії.
Тут — «селянські» герби на фасаді однієї нижньосаксонської «кірхи».
Вони, очевидно, походять на «козацькі» та «міщанські». Особливо через «ренесансні» щити.
Утім, «козацькі», здебільша, мали «мілітаризованіші» «godła». А на «міщанських» далеко не завжди був тільки щит.
VII. Генеалогія vs. «Cringe»
1. Геральдика, «made in „Family Tree”».
«Family Tree» — «вітчизняна» комерційна генеалогічна компанія. І, на додачу, шахраї.
Ви, мовляв, можете мати будь-який герб. І байдуже, вивчили ви свій рід чи ні. Аби платили!
По-друге, які «герби» вони продають?! Що це, Господи Боже! Ваза замість шолома? Два щити? Де вони таке побачили? Пахолки і девіз? Вони королеві «герб» справляли?
Ви знаєте, у якій традиції це намальовано? Далебі, ні в якій.
Хіба що в одній — у традиції «ви нам гроші, ми вам — повітря». Або, грубіше, — «без лоха и жизнь плоха».
2. Мартріархат у «post-УССР»
Знайомтеся! Це — Тетяна. Її прізвище — Паскалюк. Правда, не знаю, воно чоловікове чи дошлюбне? Не здивуюся, коли дошлюбне...
Судячи по «гербові», ця «business woman» — клієнтка «Family Tree».
«Понт_» та й годі! Це що? Герб Його Величності Короля Charles’a ІІІ?
Два щити, підпори, девіз — цього мало! Треба ще й корони! І то не абиякої! Королівську подавай! Що тут удієш?
Угорі — Лілія Лобас, «директорка» компанії «Family Tree».
Під нею — її, так би мовити, «жертва».
Який контраст! У першої, ввіччю, — презирство, злоба. У другої ж — простодушність.
Хіба не прикро? Стільки грошей — і все намарне.
І куди тільки дивився її чоловік? Що ж, «матріархат» — хвороба. І дуже дорога!
Корисне в цьому «video» тільки одне — тинктури та «Schraffierung».
Перше — геральдичні кольори.
«Schraffierung» — ці самі кольори, тільки на чорно-білому матеріалі, передані різними штрихами.
3. Прабаба-шляхтянка і її герб
Марія Пшик продає людям «пшик»!
Її клієнтка, пані Валентина, справила собі «T-shirt» з прабабиним (!) гербом і вважає, ніби це — її «родовий» герб.
І «генеалогиня» навіть не подумала їй перечити! Чому ж так? Бо дилетантка. Давай, мовляв, гроші — і роби що хоч!
«Девочки»! Ваш герб і герб вашого роду — герб вашого батька. Герб ваших дітей — герб вашого чоловіка. І тільки так.
Ледве не кожен третій українець має прабабу-шляхтянку.
Це, однак, не дає, само собою, ніяких прав.
Якщо ваш батько — простолюдин, то ви не можете мати жодного шляхетського герба.
Такі правила.
Вище — герб баронеси Margaret Thatcher.
Його дала їй Її Величність Королева Elisabeth’a II 1992 року. Разом з титулом і «особистим» (не «спадковим»!) дворянством.
Цього титулу, очевидно, баронеса все одно б не змогла передати. Той би, як то кажуть, просто «повернувся до корони».
4. «Українське геральдичне товариство»
Тут — те саме! Герби чиї завгодно, тільки не батькові.
Радьки́ — шляхта? Далебі, ніколи б не подумав.
Rogala — герб Тхожевських (пол. Tchórzewskich). І багатьох інших шляхетських родів.
Радькам до нього — зась.
Пожарські (пол. Pożarscy) — шляхетські роди різних гербів: 1) Pomian; 2) Bełty.
У Речі Посполитій шляхтич не міг змінити герба сам. Для цього була потрібна королівська (іноді — сеймова) воля. У Великобританії, приміром, саме така ситуація.
Чому «Українське геральдичне товариство» не допомогло цьому панові знайти герба його предків? Думаю, їм просто-напросто сількісь.
І «вишенька на торті» — «герб» «гопника» і недопсихолога Спартака (хрещене ім’я — Олександр) Суботи.
З потішного — 1) середньовічний німецький «design»; 2) химерне «godło» з «настінними гаками»; 3) девіз не «по рангу» і 4) абсолютно «дикі» клейноди, як-от череп і чорний ворон «на фоні золотого місяця».
З правильного — «міщанський» характер цього герба. Див. Завій.
«Українське геральдичне товариство» — на жаль, дилетанти.
VIII. «Иван, не помнящий родства» — Іван без герба
Тільки знаючи, якого ви роду, можна зрозуміти, на який герб ви претендуєте. Інакше — просто ніяк.
Ваш рід, повторюся, — рід вашого батька (його батька, батька його батька &c.). Отже, предки по Y-хромосомі.
P. S.
1. Дискусія з одним «хамом», що, взявши материне, «панське», прізвище, видає себе за «шляхтича»: http://www.historycy.org/historia/index.php/t55273-0.html.
2. Нижче — Abdank — можливий родовий герб Тараса Шевченка (Швець і Шевченко — прізвища, дані «декласованим» предкам цього поета: спершу тих звали інакше — Грушевські; пол. Hruszewscy) і Михайла Грушевського. Обидва — можливі родичі генерального писаря Івана Груші.
3. Хмельницькі (пол. Chmielniccy), хоч були, нібито, герба Masalski, нерідко вживали іншого, схожого, — того самого Abdankа.
Нижче — особистий герб гетьмана Юрія Хмельницього. З цікавого — «ренесансний» щит.
4. На «video» внизу — нащадок священницького і шляхетського роду Шараєвських (пол. Szarajewskich) і його генеалогічний труд.
5. Вибрані джерела:
1) https://www.sejm-wielki.pl/album.php?b=11.434.1007&obrazek=b7b59cf2607a7c6f84accb2807d7a27e;
2) http://www.historycy.org/historia/index.php/t57374.html;
3) https://szlachta.org/czlonkostwo/;
4) https://lnam.edu.ua/files/Academy/nauka/visnyk/pdf_visnyk/28/20.pdf;
5) http://netczuk.org/01news00index.html;
7) https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:723660.
