Подумалося мені, що якось неправильно в році Коня стартувати з допису не про цю тварину! Але, на щастя, мені є що розповісти цікаве й про коників, і про наших улюблених письменників.
Поговоримо сьогодні про Енн Маккефрі. Я вже й раніше розповідала, що дитинство майбутньої письменниці було усамітнене, адже старшим братам не подобалося гратися зі своєю молодшою сестрою. Так Енн і звернулася до книжок та тварин: у родини було кілька котів, одного з яких дівчинка навіть зодягала в ляльковий одяг і катала у візочку. Та справжнім відкриттям для Енн стали коні: у ті дні нерідко можна було побачити, як кінні вози від дверей до дверей розвозили людям молоко. Тоді Енн пообіцяла собі, що теж колись матиме власного коня. За деякий час вона почала вчитися їзди верхи у дівчачому скаутському таборі й там, за її словами, у неї й сталася перша «коняча любов».
Енн не зрадила своїх дитячих принципів, придбавши собі коня на ім’я Містер Ед, з яким вона не розлучалася усе його життя. Це було одне з її улюблених занять — виходити з кухні зранку, вигукувати його ім’я та спостерігати, як він підбігає до неї. Тварину вона навіть згадувала у присвяті в романі The Kilternan Legacy. Його смерть Енн перенесла вкрай важко — та саме в період, коли вона найгостріше переживала його втрату, їй зателефонував син і сповістив про народження її першої онуки. Таке поєднання скорботи й радості дало Енн поштовх написати останні два розділи історії Moreta: Dragonlady of Pern.
Упродовж життя письменниця не розгубила любові до цих тварин: до 1985 року Енн навіть збудувала розкішну стайню на дванадцять місць, яку її сусіди називали Horse Hilton. Якось туди завітав відомий тренер Вільям Міклейм, провівши там змагання Golden Saddles Young Riders Competition. Зі стайнею Енн також була пов’язана така дуже мила історія: колись письменниця познайомилася із сусідським парубком, який задумувався над тим, аби втекти з дому, бо його батько був проти того, аби хлопець поєднував своє життя з конями. Тоді ж Енн взяла його працювати на себе. У результаті хлопцеві вдалося заробити необхідний досвід, аби стати інструктором з верхової їзди, і, здобувши відповідну освіту, він усе ж зміг реалізувати своє бажання.
Звичайно ж, теми коней Енн не оминула й у своїй творчості: жінка зокрема написала історію Black Horses for the King — роман про хлопчика, чиєю пристрастю та захопленням було усе, пов’язане з конями. Та й, здається мені, мало для кого стане секретом, що знамениті історії авторки про драконів та їхніх вершників мають свої витоки саме з любові Енн до коней та тих її знайомих, що цю любов поділяли. До прикладу, її героїня Лесса була заснована на знайомій Енн, яка їздила на цих «великих, упертих та швидких тваринах».
Звичайно, кінь та дракон — це різні речі. Але одне можна сказати упевнено — захват маленької Енн перед цими величними й норовливими тваринами майже стовідсотково послугував тим, завдяки чому ми тепер загалом знаємо про таку місцину, як Перн.
