Зрештою, Зеленський не став на бік ані прихильників реформ, ані військового істеблішменту як такого, а вибрав політичний контроль.
Лише за кілька днів Україна пережила масштабні внутрішньополітичні зміни. Країна отримала новий уряд на чолі з новим прем'єр-міністром, новим головнокомандувачем та низку інших змін серед високопосадовців у силовому блоці.
Найбільш несподіваною відставкою як для місцевих оглядачів, так і для західних партнерів стало звільнення міністра оборони Михайла Федорова. На самому піку успіхів України у війні безпілотників президент Володимир Зеленський усунув з посади міністра, який найбільше асоціювався з інноваціями та реформами. А згодом, зіткнувшись із гострою суспільною реакцією, глава держави був змушений піти на поступки і погодитися ще й на звільнення головнокомандувача Олександра Сирського.
Ці кадрові зміни відображають ширший політичний вибір на користь політичної згуртованості, а не радикальних і руйнівних для системи реформ у ключовому вузлі державного апарату — секторі безпеки, який нині поглинає 60 відсотків державних видатків.
Передумови кадрового землетрусу
Підготовка до цих масштабних перестановок тривала місяцями і була зумовлена низкою важливих подій:
• Затяжна війна: Відмова Кремля від припинення вогню лише посилила очікування чергової тривалої фази бойових дій, яка охопить ще одну зиму з усіма її суворими викликами.
• Міжнародна підтримка: Зовнішньополітичні позиції України значно покращилися. Було виділено перший пакет безпрецедентного фінансування оборони з боку ЄС у розмірі 90 млрд євро, а на саміті НАТО в Анкарі було однозначно підтверджено готовність Заходу надавати довгострокову підтримку військовим зусиллям Києва.
• Удари по РФ: Успішна українська кампанія з нанесення глибоких ударів по енергетичному сектору Росії породила обґрунтований оптимізм щодо того, що інновації здатні змінити стратегічний баланс сил у цій війні.
Проте реальність на лінії фронту залишається складною: російські війська продовжують просуватися вперед, тоді як гострий брак живої сили в Україні та суспільний спротив примусовій мобілізації залишаються визначальним викликом для держави.
Розрив між риторикою про технологічну адаптацію та реальністю виснажливої наземної війни дедалі збільшується. На цьому тлі президент Володимир Зеленський провів кадрові перестановки в уряді та керівництві силових структур України, продемонструвавши готовність до тривалого конфлікту та перехід до більш жорсткого централізованого політичного контролю.
Попередній уряд був політично слабким і обтяженим звинуваченнями в корупції та провалами в управлінні. Деякі міністри також тісно асоціювалися з реформами, яких вимагав Європейський Союз, зокрема у судовій системі та правоохоронних органах. Їхня заміна відображає намагання знайти баланс між збереженням західної підтримки та збереженням президентського контролю над ключовими інституціями.
Призначення Сергія Корецького на посаду прем’єр-міністра ілюструє цей підхід. Корецький, який успішно керував державною енергетичною компанією «Нафтогаз», вважається лояльним технократом без незалежної політичної бази, що робить його надійним вибором для президентської адміністрації.
Кадрові перестановки не обмежилися лише урядом. Зміни в Службі безпеки України (СБУ), Раді національної безпеки та оборони, а також у Національній поліції свідчать про більш широку консолідацію влади. Ці призначення посилюють вплив президентської адміністрації на органи безпеки та правоохоронні органи України, особливо з огляду на те, що антикорупційні розслідування знову торкнулися осіб, наближених до президента.
Загалом реструктуризація свідчить про те, що в міру стабілізації фінансового та безпекового становища України Зеленський перейшов від орієнтованого на реформи розподілу повноважень до централізованого політичного контролю. Керуючим принципом нової виконавчої влади став контроль, а не реформи.
Найбільш суперечливим рішенням стало звільнення міністра оборони Михайла Федорова. Незважаючи на те, що Федоров керував масштабними реформами у сфері державних закупівель, розширював оборонне виробництво, модернізував систему управління збройними силами, підвищував зарплати військовослужбовцям на передовій, сприяв набору професійних військових та зміцнював стратегію України щодо безпілотників, він втратив свою посаду.
Федоров став публічним обличчям стратегії, яка спиралася на технології, безпілотники та організаційні реформи, щоб компенсувати переваги Росії в чисельності військ та вогневій потужності. Хоча кампанія України з використанням безпілотників збільшила витрати Росії на вторгнення та зміцнила репутацію Києва за кордоном, вона не змогла вирішити проблему зростаючого дефіциту особового складу в країні чи зупинити просування російських військ. Його бачення дедалі більше суперечило реаліям тривалої наземної війни.
Водночас Федоров відкрито критикував головнокомандувача Олександра Сирського та виступав за зміни у військовому керівництві. Його критика знайшла підтримку серед експертів з оборонних технологій, військових блогерів та ветеранів, налаштованих на реформи, перетворивши внутрішній конфлікт на ширший політичний виклик.
Його звільнення відобразило давній принцип управління Зеленського: запобігати політизації збройних сил та забезпечувати, щоб міністри втілювали в життя державну політику, а не розбудовували власний політичний вплив. Щоб відновити рівновагу, Зеленський замінив як міністра оборони, так і, під тиском громадськості, Сирського. Виконуючий обов'язки міністра оборони Євген Хмара вважається лояльним урядовцем без серйозних політичних амбіцій, тоді як новий головнокомандувач Михайло Драпати — шанований ветеран бойових дій із високим авторитетом у військових колах.
Хоча Федоров і був усунутий з посади, він став політичним представником альтернативного бачення ведення війни. Згідно з опитуваннями громадської думки, він зараз входить до числа провідних потенційних кандидатів у президенти. Якщо він залишиться в президентському таборі, то може стати важливим політичним чинником у майбутній боротьбі за владу.
Основна суперечка залишається невирішеною. Вона стосується того, хто повинен нести політичну відповідальність за мобілізацію під час тривалої війни. Федоров виступав за стратегію, орієнтовану на технології, дрони та професіоналізацію, тоді як військове керівництво наголошувало на необхідності продовження широкомасштабної мобілізації.
Зрештою, Зеленський не став на бік ані реформаторів, ані військового істеблішменту, а вибрав збереження політичного контролю. Його останні кадрові призначення підтверджують принцип, згідно з яким жодна особа чи інституція, незалежно від досягнень у воєнний час чи популярності серед громадськості, не повинна ставати незалежним центром політичної влади. Чи зміцнить така консолідація здатність України витримати тривалу війну, залишається невідомим.
Джерело — Carnegie
