Початкове формування
20 липня 1941 року (16-й рік правління Шьова) за наказом командування було сформовано 144-й авіаційний бойовий загін (сентай), який спочатку мав кодову назву «Вітер 9301» (Кадзэ 9301), а згодом — «Східний 108» (Тобу 108).
Ядром підрозділу стали інструктори та помічники інструкторів Військової авіаційної академії Імперської армії Японії. Наприкінці липня формування було завершене на щойно збудованому аеродромі Чьофу в Токіо.
Завданням загону стала протиповітряна оборона столиці імперії, і він увійшов під командування щойно створеної 17-ї авіаційної дивізії (кодова назва «Східний 100» (Тобу 100)), також базованої в Чьофу. Першим командиром сентаю став майор Томарі Шігефіка (泊 重愛). На озброєнні підрозділ мав дві ескадрильї винищувачів Ki-27 (за штатом — 19 літаків загалом).
144-й сентай вважав своїм найвищим завданням «захист імператорського палацу» (禁闕守護, кінкецу сюго — охорона імператорської резиденції), через що особовий склад називав себе «Гвардійським авіаційним загоном» (Конай Хікотай), що значно піднімало бойовий дух.
Бойові дії та реорганізація
18 квітня 1942 року (17-й рік Шьова), під час першого ворожого бомбардування столиці американськими бомбардувальниками B-25, сентай здійснював патрулювання та спроби перехоплення, однак безрезультатно. Після цього, з метою підвищення боєздатності, до складу ескадрилей додали по одній ланці винищувачів Type 2 (Кі-45 «Торю», «Драконоборець») та одномісних винищувачів Type 2 (Кі-44 «Шьокі», «Демон»).
У жовтні того ж року було створено 3-тю ескадрилью під назвою «Мікадукі» («Місяць»), і сентай перейшов на трьохескадрильну структуру.
Трохи пояснення: відповідно до японської системи, сентай = авіаполк, чутай = ескадрилья, шьотай = ланка.
Вже 15 квітня 1942 року, у зв’язку з формуванням нових підрозділів, спеціально призначених для протиповітряної оборони регіонів Кінкі та Північного Кюсю, 144-й сентай було перейменовано на 244-й сентай.
Розгортання та проблеми з літаками Type 3 (Ki-61)
У липні 1943 року (18-й рік правління Шьова) 244-й сентай перейшов на нові винищувачі Type 3 (Кі-61 «Хіен»). Але двигун водяного охолодження «Ха-40» був дуже ненадійним: поломки траплялися часто, і спочатку експлуатація була вкрай важкою. Наприклад, через 80 годин польотів — час планового ремонту — колінчастий вал ламався, що дивувало навіть технічних офіцерів. Аварії з падіннями літаків почастішали настільки, що довелося кликати шінтоїстського священика для обряду очищення (охараі).
Реорганізація
У лютні 1944 року (19-й рік Шьова) у сентаї запровадили нову структуру. Замість чутай створили ескадрильї (хікотай) та технічні загони (сейбітай). Аеродромний батальйон, який раніше підпорядковувався командиру сентаю, передали під пряме командування авіаційної дивізії. Технічне обслуговування посилили: тепер технарі відповідали не лише за бойовий ремонт, а й за всю підготовку літаків. У цей час з частини персоналу 244-го сентаю було сформовано 18-й сентай та 23-й докуріцу хікотай (окрема ескадрилья), куди відправили багато особового складу.
До літа 1944 року літаки Type 3 (Ki-61) стали краще: рівень готовності зріс, пілотів стало більше, і сентай тримав 40 машин у бойовому стані. Водночас головним завданням стало вдосконалення навичок ведення нічних боїв, тому щовечора проводили нічні тренування (yakkan enshū). Це був пік бойової сили сентаю.
Із весни 1944 року до 244-го сентаю почали прибувати недосвідчені пілоти: випускники 1-го курсу спецпідготовки (Токумa 1), 9-го курсу кандидатів в офіцери (Канко 9), 12-го та 13-го курсів молодших льотних шкіл (Шьохі 12 та 13), а також 9-го курсу запасних унтер-офіцерів (Йобі Каші 9).
Стара структура вже не підходила, тому 1 жовтня 1944 року додали 4-у ескадрилью «Сойокадзе» («Легкий вітерець»). Так сентай став складатися з чотирьох ескадриль (хікотай).
Кобаяші та розквіт перехоплювальних боїв
Наприкінці листопада 1944 року (19-й рік Шьова) досвідчений командир сентаю, майор Фуджіта Така, був переведений, а на його місце призначили молодого капітана Кобаяші Терухіко, якому було лише 24 роки. Він раніше служив у підрозділі легких бомбардувальників. Водночас змінили й інших офіцерів сентаю, що додало підрозділу свіжості та бадьорості. Але в цей же час багато ветеранів і середніх за вислугою пілотів покинули сентай, і бойова міць відчутно ослабла.
Через нестачу пілотів Кобаяші, як новий командир, розформував 1-у ескадрилью «Цубакуро» («Ластівка»), зробив «Сойокадзе» новою 1-ою ескадрильєю, реорганізував 2-у ескадрилью «Топпуу» («Шквал») і скоротив кількість ескадриль до трьох (3-я ескадрилья «Мікадзукі» («Місяць») залишилася без змін).
Під час бомбардувань Токіо літаками B-29, які почалися на початку листопада, 244-й сентай щоразу намагався перехопити ворога. Але через слабкі висотні характеристики літаків Type 3 (Кі-61 «Хіен») результати були мізерними. За наказом командира дивізії сформували протиповітряну групу спеціальних атак (пізніше названу «Шінтен-тай» — «Небесні громи»). 3 грудня під час нальоту ця група, включно з трьома таранними підрозділами, збила 6 літаків. Завдяки цьому «загін Кобаяші» прославився по всій країні.
19 грудня, за наказом командира дивізії, основні сили сентаю для активнішого перехоплення перемістили до Хамамацу. Звідти до кінця лютого 1945 року сентай маневрував між Хамамацу та Чьофу, щодня вступаючи в бої з ворогом. До 19 лютого підрозділ записав на свій рахунок 100 збитих і пошкоджених літаків. Серед них — результати 14 таранних атак (з них 6 пілотів загинули), включно з атаками самого Кобаяші.
Цікаво, що таранні атаки застосовувалися лише під час нальотів на Токіо. Зате значні успіхи звичайними вильотами сентай здобував під час нальотів на Нагоя. Це пояснюється так: у Токіо ворога треба було збити до скидання бомб над містом, у дуже короткий час.
А в Нагої, завдяки розташуванню бази в Хамамацу, сентай міг довше переслідувати розрізнені ворожі літаки після бомбардування, атакуючи з вигідніших позицій.
Нальоти винищувачів і ускладнення перехоплення
16 лютого 1945 року (20-й рік Шьова) ворожі палубні літаки масово атакували регіон Канто, проводячи хвилеподібні нальоти цілий день. 244-й сентай кинув у бій усі 30 машин, вилітаючи з ранку до вечора 6 разів (раніше писали про 40 машин і 5 вильотів, але це помилка). Уперше зіткнувшись із винищувачами, сентай зазнав труднощів: 8 літаків не повернулися, 4 пілоти загинули. Через страх ще більших втрат Головне командування оборони перевело 244-й сентай із-під командування 10-ї авіаційної дивізії під 6-у авіаційну армію, тимчасово знявши з нього завдання протиповітряної оборони.
10 березня сентай увійшов під командування 30-ї бойової авіаційної групи, яка мала атакувати ворожі авіаносні сили. 19 березня вдень сентай узяв участь у загальній операції групи проти авіаносців. Усі сили вилетіли з Чьофу, виконуючи завдання прикриття 18-ї та 19-ї шімбу-тай (загони спеціальних атак), але ворога не зустріли й повернулися ввечері до Хамамацу.
У квітні 244-й сентай повернувся до завдань протиповітряної оборони, здійснивши 6 перехоплень (з них 2 вночі). Але коли B-29 почали супроводжувати винищувачі P-51, втрати зросли. Перехоплення змішаних груп бомбардувальників і винищувачів стало набагато складнішим.
Участь у спецопераціях і кінець війни
Наприкінці квітня 1945 року сентай пересів на літаки Type 5 (Кі-100). 17 травня за наказом приєднатися до авіаційної операції «Тен-го» (оборона Окінави) майже всі сили вилетіли з Чьофу. Через Осака, Тачіярай і Міяконоджьо 20 травня прибули до Чіран. З 25 травня по 11 червня сентай кілька разів супроводжував загони спецатак (токко-тай) до району острова Токуншіма, прикриваючи їх.
У боях під Чіран, особливо 3 червня проти «Корсарів», сентай збив 7 літаків, довівши перевагу Type 5 і зберігши репутацію. Але за два дні повітряних боїв втратив 5 досвідчених пілотів, що стало серйозним ударом. Також 2 червня від обстрілу «Корсара» загинули 2 механіки.
10 липня почалася операція «Сей-го» (протиповітряна оборона від бомбардувальників). Сентай наказали переміститися до Комакі, куди він прибув до 15 липня. Але потім отримав наказ рухатися до Якачі, куди перемістився вже 18 липня.
Ще 13 липня ескадрилья «Сойокадзе» прибула до Якачі першою. 16 липня вона вилетіла на перехоплення, зіткнулася з P-51 і втратила 2 машини.
Щоб уникнути нових втрат, командир 11-ї авіаційної дивізії заборонив сентаю здійснювати перехоплення. Але 25 липня вранці Кобаяші проігнорував наказ, повівши десяток літаків проти групи F6F. Тоді вони збили 10 ворожих машин, втративши 2 свої. Це був рідкісний успіх, але явне порушення наказу. Великий штаб розглядав покарання через військовий трибунал, але після доповіді імператору, який похвалив сентай, справу закрили.
У серпні сентай готувався до нового наступу на Південний Кюшю, відновлюючи сили. 14 серпня, коли повідомили про наліт лише бомбардувальників, дві ескадрильї (десяток літаків) вилетіли на патрулювання. Над горою Ікома P-47 зненацька атакували їх, і сентай втратив 1 машину. Це був останній бій із приблизно 30 боїв, що почалися з листопада попереднього року. 15 серпня війна в Східній Азії завершилася, а боєздатних літаків лишилося близько 26.
Близько 24 серпня більшість пілотів повернулися додому, а 30 серпня провели церемонію демобілізації.
Так 244-й сентай завершив свою історію. Загальні втрати: 51 загиблий у боях (включно зі спецатаками) і 19 загиблих поза боєм (відомі дані) — усього 70 військових.
Остаточні бойові успіхи оцінюють так: Збиті літаки
B-29 — 73 машини
F6F — 20 машин
F4U — 7 машин
SB2C — 1 машина
Усього: 101 машина
