Коротка історія 9 травня: на шляху до пекла.

Як Росія і Путін спотворили 9 травня? Коротка історія пекла.

Це текстова версія мого відео. 

Сьогодні поговоримо про дату, яка багато кому знайома з дитинства — 9 травня. Для когось це був день памʼяті, для когось — родинна історія, а для когось — приклад лицемірства ще з радянських часів. Але завдяки старанням Путіна цей день остаточно перетворився на символ людиножерської пропаганди — день, коли війна подається як добро і позитив.

Частина 1. Історичні передумови від Сталіна до Брежнєва. 

Сталін і прихована правда війни. 

Вже з самого завершення війни в Єврпоі Сталін не бачив сенсу роздмухувати памʼять про війну. Перемога була надто неоднозначною: країна лежала в руїнах, десятки мільйонів людей загинули, мільйони солдат повернулися розчарованими, популярність генералів загрожувала самому Сталіну.

У 1945–1947 роках 9 травня було офіційним вихідним, проводилися скромні урочистості. Але вже з 1947 року Сталін скасував вихідний, а про саму війну стали згадувати переважно у вигляді дифірамбів самому Сталіну. 

У масовій культурі не було образів скалічених фронтовиків — лише усміхнені герої з правильними рисами. У перші ж роки після війни десятки тисяч інвалідів війни — людей без кінцівок, обпечених, паралізованих— вивозили подалі від Москви та Ленінграда, в “санаторії”, які були насправді реальними канцтаборами. Усе це робилось, аби не “псувати картину”. Люди, які найбільше постраждали, стали незручними.

Супроводжувалося це все і репресіями проти популярних воєначальників. Армією почали керувати цивільні, зручні для Кремля. 

Сталін не хотів, щоби памʼять про війну зміцнювала народну єдність чи армію — навпаки, він боявся, що це посилить внутрішній запит на реформи, демократизацію або хоча б гуманізацію режиму.

Уся офіційна пам’ять — це карикатурна міфологія, в якій Сталін був головним “переможцем”. 

Хрущовська "відлига" - війна очима солдатів. 

Після смерті Сталіна, Хрущов  намагається демонтувати частину сталінського спадку: розвінчати культ особи, пом’якшити репресивну систему, знизити страх у суспільстві. 

Тому він дозволив повернутись до теми війни. 

Вперше дозволили вільніше говорити про те, що насправді сталося у війні та при Сталіні. Тому говорити почали не маршали і не тільки партія, а солдати й молодші офіцери. Уперше фронтовики зображуються як вразливі, втомлені, справжні люди, а не штамповані герої. З’являються відповідні книги, фільми — "Живі й мертві", "Життя і доля", зʼявляється правдива — хоча й обмежена — солдатська пам’ять.

Фокус зміщується з глорифікації на травму — вперше визнається, що перемога була куплена нестерпною ціною. Але й це виявилось небезпечним — правда про війну ставила під сумнів легітимність радянського режиму, тому "відлигу" і в цій темі швидко "підморозили".

Брежнєв і офіційний культ.

У 1964 році відбувається тиха змова в партійному керівництві: Хрущова усувають, новим лідером стає Леонід Брежнєв. І нова влада прагне укріпити легітимність. І робить це — через історію.

У 1965-му Брежнєв офіційно повертає День Перемоги. Проводяться паради, 9 травня стає вихідним. Цього разу війну подають як позитивну основу радянської ідентичності, але з акцентом на жертви. Щоб ніколи більше. Ми перемогли ціною мільйонів життів. 

Офіційна пропаганда в цей період набирає -  фільми на кшталт "Освобождение" дають майже 100% екранного часу маршалам і політрукам. Але у радянському мистецтві зберігається і людське зображення війни: "20 днів без війни", "Білоруський вокзал", "У бій ідуть лише старики" тощо.

Попри все, 9 травня не стало головним святом СРСР. Йому передували:

• 7 листопада — Жовтнева революція. Це головне "ідеологічне" свято — день народження радянської влади.

• 1 травня — День праці, свято робітників і селян, символ радянського "прогресу".

• Новий рік — найпопулярніше “світське” свято в народі.

День Перемоги мав емоційний заряд, але не виконував ролі цементу державної ідеології. Це було свято памʼяті, а не мілітарного фанатизму.

Частина 2. На шляху до безумства. 

Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році Росія опинилася у стані економічної, політичної та ідеологічної дезорієнтації. Нове керівництво на чолі з Єльциним намагалося дистанціюватися від радянської спадщини. У центрі уваги були ринкові реформи, приватизація, виживання — не історична пам’ять. 

День Перемоги залишався офіційним святом, але не мав сакрального статусу. У більшості випадків — це був ностальгійний, "домашній" день, без гучної офіційної помпи. Люди клали квіти, ветерани виходили в парки — але це не супроводжувалося мілітаризмом. Парадів не було , телебачення не перетворювалося на безперервну трансляцію історичної пропаганди. Культурне середовище було ще доволі вільним: зʼявлялися фільми, книги, де говорилося і про радянські злочини, і про правду війни. Але запит на ностальгію посилювався розчаруванням у новій владі. 

Перша спроба пошукати легітимність у минулом припала на ювілей, 50-річчя, на 1995 рік. Тоді як раз проходила страшенно непопулярна і невдала Перша Чеченська. На тлі виборчої кампанії Єльцина і провалу в Чечні, держава вирішила провести масштабне святкування. Це був перший випадок у новітній історії Росії, коли 9 травня використали як політичний інструмент — для підживлення рейтингу президента. Але до кінця його правління до теми майже не поверталися.

Коли Путін, людина без сталих переконань, приходить до влади, він швидко дистанціюється від риторики 90-х. І починає шукати опори своєї легітимності і легітимності свого режиму. Найзручніша — це "велика перемога у Великій Вітчизняній війні", яка не потребує доказів і сприймається в Росії як “святе”.

У 2005 році відбувається перший масштабний парад з участю міжнародних лідерів, неймовірним бюджетом, військовою технікою, концертами, салютами. Це вже не просто пам’ятна дата — це шоу. Ідеологічно воно нагадує радянський формат, але з новим месседжем: “можем повторить”. Що мало засвідчити “відродження субʼєктності Росії”. 

Наратив змінився докорінно. Тема війни стає модною. Це ще не “війна стає модною”, але вже на шляху до. З’являються меми "На Берлін!" і "Дєди воєвалі". Згодом запускається "Безсмертний полк" — спочатку як низова ініціатива, але дуже швидко перетворена на інструмент державної мобілізації.

Вперше за всю історію після 1945 війна подається не як трагедія, яку треба пам’ятати, а як доблесть, яку треба повторити. Героїзуються силові структури, зокрема НКВД. З’являються дитячі костюми “енкаведистів”, підручники переписуються, акцент на ролі Сталіна посилюється. 

2010 Путін вперше заявить, що Росія перемогла б у війні і без України. Тут, до речі, привіт нашим ідіотам, які розповідають, що “Україна відмовилась від власної ролі у перемозі”. Ні, знецінення ролі України - це курс Путіна. 

Починає формуватися російська версія “месіанства”: ми — перемогли фашизм, отже ми — моральні лідери світу, отже нам “все можна”. СРСР (читати - Росія) подається як єдиний рятівник світу.

Путінський режим використав 9 травня як універсальний цемент для легітимізації режиму, для створення псевдоідеології “русского мира”, для перетворення війни на етичну основу державності.

На цьому етапі памʼять про війну перетворюється на культ війни, який виправдовує репресії, агресію і внутрішню тиранію.

Культ війни - “побєдобєсіє”, власне - це ритуал колективного звільнення від провини. Замість пам’ятати про злочини СРСР — їх замовчують, підміняють ідеєю "зате перемогли". Це стало компенсацією за “приниження” 1990-х. Так, ми знову повертаємося до того, який руйнівний ефект має ресентимент, який не пропрацювано. 

Частина 3. Епоха безумства. Чи можна “врятувати” 9 травня? 

Після анексії Криму й початку війни в Україні 9 травня остаточно стало інструментом війни. Путінський режим починає переписувати Другу світову, щоби обґрунтувати сучасну агресію. 

Росіяни тепер — "єдиний народ, що продовжує святу війну". У кожній сучасній війні Кремля (Грузія, Україна, Сирія) ворог — "фашист". Майдан 2014 року представляється як "нацистський переворот". Українські добровольці, ветерани, волонтери — "бандерівці", "недобитки СС". Мета пропаганди — дегуманізувати українців і виправдати будь-яке насильство.

Паради стають центральною подією року. Виступи Путіна — з прямими погрозами Заходу. Колони дітей у військовій формі — з вивченими фразами про "ворогів". Бюджет на святкування — містично великий. 

Після повномасштабного вторгнення 9 травня перетворюється на ритуал виправдання нової агресії. Це вже не день пам’яті, а фетиш війни. Це вже символ агресивної імперії, яка використовує перемогу над нацизмом як дозвіл на власний фашизм. 

Війна минулого стає виправдання війни зараз, а війна зараз - виправданням існування режиму. Реальні ветерани Другої світової вже давно померли, вони не можуть нічого заперечити. Тому перетворення 9 травня у ритуал відбілювання злочинів новітньої Росії зафіксувалося залізно. 

9 травня пройшло трагічний шлях. Від дня памʼяті, незручного для держави до стриманого стовпа радянської легітимності. Потім знову від дня памʼяті до пафосного шоу Путіна. І, зрештою, до потворного інструменту виправдання нових війн і геноциду. Сучасне "Побєдобєсіє" — це коли пам’ять про війну стає приводом для нової війни.

Тут я хочу звернутися до наших прихильників “не можна дарувати цей день Росії”, тобто до людей які застрягли між патріотизмом і радянської ностальгією. Ви не врятуєте цей день. 

9 травня більше не має нічого спільного з перемогою над нацизмом, памʼяттю про загиблих, історичною правдою. Воно стало днем мілітарного екстазу, моральної легалізації злочинів.  Днем, коли росіяни масово звільняють себе від відповідальності за нову війну.
Путін зробив неможливим будь-яке нейтральне або компромісне сприйняття цього дня.  Між 2015 і 2021 в Україні ще був гібрид — 8 травня як день пам’яті, 9 — як жест поваги до ветеранів. Але тепер 9 травня — несумісне з памʼяттю і повагою до жертви. 

Життя завжди перемагає смерть. 

І тому 8 травня переможе 9 травня. Раджу це прийняти тим, хто досі ні. 

Підписатися на Богданова