Більшість середньовічних кримських поселень гірського і передгірного Криму стояли на місці колишніх городищ і фортець таврів, скіфів і греків. Це, а також масове поширення в Криму в XII-XIV ст. ісламу істотно вплинули на структуру поселень і організацію житла кримських татар.
Поселення складалися з житлових кварталів, у кожному з яких була камʼяна, вкрита черепицею мечеть. І головною окрасою мечеті служив мінарет із позолоченим півмісяцем. Його було видно звідусіль.
Кожне поселення мало кав'ярню, куди кримськотатарські чоловіки сходилися поспілкуватися, відпочити, випити кави, послухати музику. А от у жінок були популярними лазні. Треба зазначити, що такі кав'ярні та лазні були місцем, де будувалися соціальні зв'язки.
Ось як описує житло кримських татар у 1799р один російський дослідник:
"Житла влаштовуються ними з нетесаного каменю чи з тину, у формах затверділого, що, як клітки, переноситься в зазначене місце; обмазуються по обидва боки чи покриваються або черепицею, або землею. У кімнатах підлоги встелені килимами, дивани обкладені подушками, вікна захищені гратами чи затулені від холоду повстями, заклеєними папером, і зовсім без скла".
Відомий дослідник кримськотатарського житла Б.А. Куфтін встановлює чотири головні районні типи житла кримських татар:
татарський будинок міста Бахчисараю;
сільський будинок Бахчисарайського р-ну;
будинок степового району Карасубазара і Сімферополя;
будинок на південному березі.
Розташування будинків у місті Бахчисараї більш-менш одноманітне. Будиночки зʼєднані хвіртками. Двір примикає до будинку з боку фасаду і складається з двох частин - нижнього і верхнього двору. Верхній двір (üst-azbar) найчастіше засаджений фруктовими деревами і виноградом. Ніяких господарських споруд чи приміщень для худоби в дворі не було, так як тварини цілий рік знаходились у стаді під наглядом чабана і потрапляючи додому зазвичай залишались під відкритим небом у дворі.
Залежно від конкретного рельєфу, кожен будинок має асиметричний план, конструктивний і функціональний поділ за поверхами: нижній, камʼяний — призначений для господарських потреб; верхній — фахверково-деревʼяний — житловий, як правило, розділений на чоловічу і жіночу половини. Другий поверх із боку вулиці нависає над входом, нагадуючи старі візантійські будинки, а у дворі, на стику чоловічої і жіночої половин, влаштовується загальна веранда зі сходами на терасу. Одноповерхові будинки — прямокутні, частіше складені з дикого каменю на глиняному цементі з двосхилим чи трисхилим дахом.
У районі вододілу Качи і Бальбека зустрічаються старі будинки, зроблені з дерева, що становлять собою своєрідні зруби (çatma ev), складені з масивних дубових дощок. Такий зруб встановлюється на складеному з каменю нижньому поверсі (mağaz) або ж просто на землі на низькому камʼяному фундаменті. Зводи двосхилих дахів виконуються з обтесаних масивних брусів, стелі відсутні. Значно складнішими є деревʼяні двоповерхові будинки в гірських селах — Озенбаш, Стилі та інші, які за своєю конструкцією схожі на деревʼяні зрубні будинки північних прибульців — готів, як вважає Б. А. Куфтін.
В двоповерхових будинках верхній поверх часто не був відповідним нижньому по величині і формі, тому випирав над ним широким навісом чи виступаючими кутами. Виступання частини верхнього поверху дає більшу житлову площу зверху, необхідну при скупчені побудов вздовж вузеньких вулиць. Такі будинки подібні до старих візантійських будинків, де мотив виступання верхнього поверху надає своєрідного вигляду візантійському художньому стилю. Виступаюча частина верхнього поверху підтримувалася дверев'яними гнутими опорами, які нижніми кінцями впиралися в стіну першого поверху.
Хатини степових районів Карасубазара і Сімферополя безладно розташовані, з пустельним двором, оточеним низенькою огорожею, мають неправильні, але досить широкі вулиці. Одноповерхові хатиночки будувалися з обмазаного глиною тину чи цегли. Складені з двох-трьох кімнат, вони перекривалися двосхилим черепичним дахом. Суттєвою різницею між будинками бахчисарайського району та будинками степових кримських татар є те, що у останніх під одним дахом із житлом робився і хлів. Хлів зазвичай робили без передньої стіни таким чином, щоб він був відкритий зі сторони двору.
Села південнобережних кримських татар розташовувалися в гірській місцевості в долинах річок і ущелинах значно відступаючи від моря, серед відкритих для гарячого сонця виноградних терас і тютюнових плантацій на схилах гір. Найчастіше вони розташовуються по боках струмків, що дзюркочуть по камінню, яке утворює головну вулицю селища, затіненого подекуди самотніми деревами. У житлі кримських татар південного берега Куфтін відзначає кавказькі і малоазіатські риси. Вулиці в поселеннях практично відсутні, їх замінили камʼяні сходи, розташовані у вузьких проміжках між будинками.
Двоповерхові будинки щільно прилягають один до одного, утворюючи по схилу ущелини суцільну багатоярусну будівлю. Особливістю будинків південнобережних кримських татар є плоскі дахи обмазані глиною, які нерідко служать двором для будинків, що розташовані вище.
Хрестоподібний план розташування кімнат, що виходять на загальну веранду і плоскі покрівлі запозичені, певно, із середньоазіатського житла. Передня стіна будинку утворює загорожу, обмазану глиною. Спеціально для випічки хліба у кримських татар була окрема куполоподібна піч (furun) зовсім іншого типу (не така як всередині дому), її прибудовували ззовні будинку, інколи окремо від будинку.
Ще трохи описів дослідників:
"Дахи на їх будинках замінюються стелями, на яких рівно утрамбована земля представляє неабиякі тераси, і татари в прохолодні години виходять отут сидіти. Ми розташувалися на одній з таких терас, поставили ослін для чаювання. Кращі плоди зʼявилися на нашу вечерю, і ми над головами хазяїв наших милувалися при ясному вечорі прекрасним місцем розташування".
На земляних покрівлях татарки сушать тютюн, горіхи, цибулю, часник та ін., а під час свят танцюють, одночасно утрамбовуючи землю на покрівлі, а також зберігаючи чистоту усередині житла, що не має підлоги. Підлога тут замазується кольоровою глиною і ретельно прикривається повстю (цупкий матеріал з вовни). Жоден татарин не дозволить собі зайти в приміщення в чериках (взуття з волячої шкіри), щоб не залишити пилу чи сліду від взуття.
В Ялтинському районі і на захід від нього цей стародавній характерний тип житла швидко змінюється будинком з двосхилим черепичним дахом, що почав поширюватися тут під впливом північніших міських культурних центрів. Разом із зникненням плоскої покрівлі неминуче змінюється і планування селища із збільшенням вуличної мережі і розвитком дворів із садками.
Куфтін так описував старе село на південному березі в районі гірських татів — між селами Ускют і Ай-Серез:
"Геометрично правильні обриси, що тісно звʼязані в одну багатоярусну будівлю, майже без усяких проміжків, сірі, під колір землі і скель, будиночки здалека здаються якимись гігантськими стільниками, що обліпили схили, ущелини. Криві вулички закінчуються ще внизу, біля підніжжя, і щоб потрапити на гору селища, треба підніматися вузькими кам'яними драбинками буквально з даху на дах; раптом зненацька зупиняєшся, побачивши в себе під ногами обкладений камінням отвір, звідки валить дим від палаючого вогнища. Кожен будиночок представляє одно- чи двоповерхову довгасту чотирикутну будівлю з дикого каменю на глині. Іноді задньою стіною є природна скеля, а передня з дверима і вікнами робиться з обмазаного глиною тину. У двоповерхових будівлях нижній поверх служить приміщенням худоби і коморами, а живуть у горішньому з верандою, піднімаючись туди по зовнішній, а в старовину — внутрішній драбині".
Особливістю кожного кримськотатарського будинку є велика крита веранда, яка будувалась по всій довжині дому і часто охоплювала його з двох сторін. Це була повноцінна частина дому, а не окрема прибудова.
Із критої веранди можна потрапити в загальні сіни (ayat), з яких одні чи двоє дверей ведуть до кімнат із глиняною підлогою: кухню — aşhane (у степових районах — balaban-ev) і вітальню. У сінях, як правило, нічого не тримали, за винятком ручного верстата для ткання (tezya), на якому жінки ткали хустки (marama, yavlıq), рушники й ін. Звертає на себе увагу величезне вогнище (ocaq), схоже на широкий камін із трубою (baca), розтрубом, на висоті близько метра від підлоги, під яким у холодні зимові вечори може грітися ціла родина. Усередині вогнища на ланцюзі висить казан. Із боків завжди стоять низенькі столики (qona) і глеки (gügüm) чи величезний мідний глек для зігрівання води і кави. Кімната ця часто правила за вітальню для гостей, які розташовувалися біля вогню на клаптиках повсті і вели дружні бесіди, особливо в довгі зимові вечори. Біля протилежної стіни в стародавніх будівлях розташовані камʼяні піднесення (tapçan), де ставилося всіляке начиння; біля тапчана містився великий овальний кошик (hartan) для зерна. У цій же кімнаті спочивала вся родина. Тут особливу увагу привертає колиска (beşik), розписана різними фарбами — набуток бахчисарайських токарів (tornacı). Вона була влаштована так, щоб дитина ніколи не була мокрою.
Для інтерʼєру кримськотатарського житла характерна наявність усередині стіни спеціальної ніші qamere (у степових районах — dolap), де стояла скриня (sandıq), на яку складали стопкою ковдри (yorğan) і подушки (yastıq). Уздовж інших стін на низеньких глиняних піднесеннях, призначених для сидіння — seçe — розстелялися матраци і подушки для сидіння.
Біля передньої стіни з вікнами стояла деревʼяна полиця (bardaq tahta) для глечиків з водою і мідним посудом.
У пізніших будівлях гончарний і мідний посуд виставлявся на відкритих полицях, влаштованих під стелею. Із меблів тут були круглий низенький столик для їжі (sofra), ослін, дзеркала, широкі і низькі дивани (set) уздовж стін, на які складали матраци (minder) і пристінні подушки (divar yastıq). Чохли для матраців і подушок шили в основному з домотканих тканин у смужку і клітинку.
В одному з кутів кімнати відгороджувалася маленька комірчина для обмивання, що має арабську назву hamam чи suv dolabı. У вітальні не було вогнища і тому вона відрізнялася чистотою. Підлога застелялася кольоровими чи чорними повстями або килимами (kilim, maqat) з овечої вовни. На поперечинах чи балках, що залишалися відкритими через відсутність горища, розвішували святковий одяг усієї родини і кольорові хустки; тут же лежав священний Коран та інші духовні книги. Відмінною рисою інтер'єру кримськотатарського традиційного житла є прикраса будинку рушниками. Приміщення прикрашалися вишитими рушниками (qıbrız), скатертинами, серветками, фіранками. Декоративні домоткані льняні рушники (evciyar) з геометричним орнаментом у вигляді ромбів прикрашали стіни в будинках і полички для посуду.
Багато мандрівників, які побували в Криму в XVI-XX ст. описували надзвичайну чистоту будинків і дворів кримських татар, що було обумовлено впливом ісламу.
"Усередині хата видалася дуже оригінальною. Чистенькі білі стіни. Уся підлога вистелена темними повстями, біля стін приставлено безліч досить великих подушок, але сплюснутих як млинці. Виходить, сідай на повсть, притулися спиною до подушки... Стіни обвішані майже суцільно невеликими білими, але красиво розшитими різьбленим візерунком хусточками. Цього мало: стеля складається з дощок, не пригнаних щільно, а з великими проміжками між ними, і ці дошки теж обвішані подібними хусточками.
По обидва боки кожної дошки довгими рядами звисають кінці гарних хусток. Кажуть, що ці вишиті хустки показують працьовитість жінок кожного будинку, навіть свого роду атестацію наречених. Взагалі обстановка відрізнялася цілком своєрідною красою. Знизу повсті, оточені подушками, а з боків і вгорі - маса красивого шиття".
Якщо родина була багата, то в будинку була кімната для гостей (musafir hane), у яку зносили кращі речі: килими, посуд, книги.
До речі, один російський дослідник, який у 1912 році за дорученням Етнографічного відділу музею олександра ІІІ, поїхав до Криму досліджувати кримськотатарське житло, писав, що більшість кримських татар взагалі не розуміє російську мову. Через це йому не вдалося більш детальніше дослідити цю тему. Більше того, він називав кримських татар відсталими через відсутність розуміння російської мови. Йому доводилось дуже багато часу пояснювати їм ціль його роботи, а чи зрозуміли його татари він не знав і це його дратувало.
Також він жалівся, що часто стикався з недружелюбністю і недовірливим ставленням, і що так і не зустрів співчуття з їх боку.
На жаль, після повернення кримських татар на свою батьківщину, будівництво в Криму часто представляло або перенесення сучасних традицій середньоазіатського житла, або суто зовнішнє, декоративне наслідування місцевої архітектури, яке рідко досягає рівня ціннісного самобутнього вирішення. Існує нагальна потреба заповнення втрачених мусульманських традицій в архітектурі Криму, а тому слід всіляко сприяти відродженню національного мистецтва і ремесел.
Джерела:
Б.А.Куфтін "Жилище крымских татар в связи с историей заселения полуострова".
Нурія Акчуріна-Муфтієва "Етнографічні дослідження кримськотатарського житла".
Енвер Озенбашли "Крымцы. Сборник работ по истории, этнографии и языку крымских татар".
