Обриси Кримського півострова, краєвиди мальовничого Бахчисарая, запах кавесі* у фільджа́н* із ніжним кураб’є* та невипадковий блакитно-жовтий пост із тамгою в стрічці соцмереж. Крим. А яким його запам’ятаєте ви?
Він один із центральних пазликів української історії, колоритна фреска культури, синтез автентики та духу боротьби. Для кожного Крим живе в особливих спогадах, навіть якщо тобі ніколи не доводилося вдихати його повітря. Але якщо ним не дихав ти, то він ще обов’язково знову вдихне твій аромат: аромат вільної України.
26 лютого Україна вшановує героїзм кримського спротиву окупації та мужність тих, хто віддав життя за «Millet! Vatan! Qirim!» (з кримськотатарської — «Народ! Батьківщина! Крим!» — прим. жур.). Одним із борців за вільний Крим та незалежну Україну став Геннадій Афанасьєв — політв’язень та активіст, який вийшов на спротив ще у 2014-му, а після початку повномасштабного вторгнення пішов на фронт у перші дні. Спогадами про Геннадія та уривками з його книжки «Піднятися після падіння» ділимося в новому репортажі з вечора пам’яти Героя від PEN Ukraine.
* кавесі — кава (тут і далі — прим. кор.)
* фільджа́н — маленьке порцелянове горнятко без ручки для сервування кави
* кураб*є — кримськотатарське розсипчасте печиво з конфітюром
«Гена щирий, Гена різкий, Гена рішучий, Гена впертий. І немає нічого дивного, що він включається в боротьбу за звільнення інших політв'язнів, переживших те, що він пережив. Він розуміє, що час тече зовсім інакше для нас на волі. Мені здається, Гена розумів те, що якщо не зупинити зло, воно зростатиме», — правозахисниця, голова організації “Центр громадянських свобод” Олександра Матвійчук.
«Я Афанасьєв Геннадій Сергійович, був посаджений за грати, мене катували за любов до моєї батьківщини. Використовуючи мене та інших учасників по справі кримських терористів, влада намагалася виправдати. Я українець. Мій паспорт був, є та буде громадянина України. Мене зараз примушують змінити громадянство, стати росіянином, але я не підписав жодних документів, не відмовився від Батьківщини. Я пишаюся, що мій народ знайшов сили скинути з себе ярмо тиранії та встати з колін. Пишаюся, що я сам знайшов сили скинути його зі своїх плеч. Ще не один рік вони можуть додати, не один рік програшів, випробувань і перешкод треба перенести нам, але я тільки цьому радий. Я вдячний всім тим, кому небайдужа моя доля, і хто допомагає мені та моїм товаришам. Сподіваюся на повернення на Батьківщину. Бажаю вам нічого не боятися і ніколи не здаватися. Слава Україні!”, — з листа Геннадія Афанасьєва з ув'язнення, 12.11.2015 року.
«Він правдивий, можливо, жорсткий, але правда була завжди з ним. Це наш молодий український Герой», — дружина Героя України Володимира Жемчугова Олена Жемчугова.
«Зайнявши своє місце біля тумби, я вибрав одну-єдину точку над головою центрального судді, в яку вирішив дивитися до самого кінця, щоб ніщо не відвернуло мене від задуманого. Почався стандартний потік запитань. Спочатку запитували персональні дані, потім цікавилися, чи розумію я свої права, а далі вже перейшли до суті справи. Нарешті пролунало запитання, чи готовий я бути свідком і відповідати на запитання сторін, представлених у цьому засіданні. А може, запитання було іншим. Не пам'ятаю. Не має значення. Знаю лише, що, дочекавшись зручного моменту, я скористався раніше даною мені підказкою співробітником ФСБ і заявив, що бажаю використовувати статтю конституції, яка дозволяє мені не свідчити проти себе самого. Але при цьому додав, що всі раніше мої свідчення я заперечую. Абсолютно всі вони були дані мною під тортурами і примусом, а тих хлопців, яких сьогодні судять, я до цієї кримінальної справи і не зустрічав ніколи. Усе, сказане проти них, — це обмова, яку змусили мене здійснити співробітники Федеральної служби безпеки. От і все. На більше мене не вистачило. Більше ні на що я не відповідав, та й не міг. Не пам'ятаю. Я впав на стілець і чекав того, що трапиться далі. У ту мить Я ВЧИНИВ відповідно до однієї з головних заповідей — я відмовився лжесвідчити. В одну мить у голові промайнули півтора року тортур, вербувань, умовлянь. У мене тремтіли руки, тремтіла кожна клітина мого тіла. Але я зробив свій вибір. Я став вільним. І в той момент я не думав про наслідки мого вчинку», — з книги Геннадія Афанасьєва «Піднятися після падіння».
«У нього завжди було дуже багато любові до своїх рідних, до своїх братів. На жаль, я мало спілкувалася з ним в останні роки, якось втратився зв'язок. Треба сказати, Гена був така, жорстка людина. Він міг сказати речі, які тобі не зовсім приємні», — постійна представниця Президента України в АР Крим Таміла Ташева.
«Я багато років працював у журналістиці, був чи не на всіх акціях, які відбувалися протягом цих десятиліть. Але мене здивувало, коли 26, 2, 3, 5, 7, 8, 9, 10 і аж до 15-го березня на кримські майдани виходили тисячі людей, тисячі нових облич, світлих облич! І я впевнений, що я бачив серед них світле обличчя Гени. Я не був особисто з ним знайомий, але якщо побачиш це обличчя, то більше ніколи не забудеш», — журналіст, керівник проєкту Радіо Свобода “Крим. Реалії” Володимир Притула.
«Геннадій Афанасьєв мав на меті змінити цей світ, і я знаю, що мій він точно змінив. І тоді, коли він прийшов у моє життя, і коли він пішов. Тому наше завдання — так, як він до нас торкнувся, торкатися інших душ. І нести оцю позицію, оце слово, оцю правду, про те, що відбувається, всім наступним поколінням.
...
Не просто так сказали, що він був живий. Він був не просто живий: він міг співати, він міг жартувати! Він не боявся не те що на межі бути, він не боявся навіть перейти цю межу. Я впевнена, що той, хто ловив на собі його погляд, відчував себе голим, бо він дивився в саму душу. Він дійсно бачив людей наскрізь і говорив оту правду-матку», — Людмила Афанасьєва, вдова Геннадія Афанасьєва.
Журналістка: Софія Стефанишин
Коректорки: Анна Ковбасенко та Ангеліна Іванченко.
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
